БЛАГОДІЙНИЙ АУКЦІОН

«УКРАЇНІ ПОТРІБНА СИЛА, ЩОБ ЛАТАТИ ДУШІ І КРИЛА»

 Під такою назвою 9 липня у Стрию відбувся благодійний мистецький проект у межах відзначення українського Дня родини. Організували перформенс у гуманітарному штабі «Клаптик надії». Ідея належить керівниці волонтерської організації Ользі Боднар.

Родзинкою свята був благодійний аукціон авторських картин Оксани Гуди. Роботи стриянки, художниці, волонтерки ГО «Майдан Стрийщини», мами полоненого бійця з полку «Азов», що боронив завод «Азовсталь» у Маріуполі, а також дружини  та тещі воїнів ЗСУ – це гімн життю на полотні.

«Коли я отримала від пані Ольги пропозицію про виставку, першою моєю реакцією була відмова, оскільки я пообіцяла синові, і самій собі, що першу мою виставку відкриє саме він. Це наша з ним спільна мрія, коли син був на «Азовсталі». Вона давала мені сил чекати. А синові витримати весь сюр тієї страшної реальності, – розповідає Оксана Гуда. – Але наша пані Оля не та людина, котра легко здається, і її чудова голівонька придумала вихід з мого тупика. Ми назвали подію не виставкою, а благодійним аукціоном. Він не перший в моєму житті. Свої роботи я вже виносила на аукціони, коли ми збирали кошти для онкохворих стриян».

  • Оксано, що все ж спонукало вас погодилася на аукціон?
  • Я щиро вважаю, що сьогодні всі сили цивільного суспільства мають бути кинуті на допомогу ЗСУ. Живопис для мене свого роду психотерапевтичний сеанс, медитація, занурення у свій внутрішній світ. Я ніколи не пишу з поганим настроєм. Тому, часом, сама створюю собі правильний настрій музикою. Це може бути  збірка творів Андреа Бочеллі, Фрідріх Шопен або українська класика 70-80 років.

Особисто мені аукціон подарував море позитивних моментів: зустріч з     друзями, яких давно не бачила. Жива музика, спілкування з чудовими людьми, які прийшли познайомитись з моєю творчістю. Колись мені було важко презентувати свої роботи. Адже вони є дуже особистими. Розповідаючи про них часом доводиться пережити справжній душевний стриптиз. Сьогодні я не боюся бути відвертою. Війна навчила нас бути собою…

  • Чи є роботи, з якими важко розлучатися?
  • Так. «Мавку» було важко віддати з дому. У неї мамині очі. Так намалювалося. А ще дома є «Маріонетка». Мені шкода її відпускати.  Не знаю чому. Вона не найкраща моя робота. Але… Поки вона мешкає у мене в кухні. Кожна моя робота, як дитя, має пережити певні стадії, перш ніж народитися. Одна з останніх картин виношувалася більше року. Написала я її за кілька годин. Це дивно відбувається: в голові з’являється готовий образ і моє завдання перенести його на полотно.
  • Де берете натхнення?
  • Люди, природа, захід сонця, мелодія, аромат, розмова, спогад… Я ніколи не знаю, що штовхне мене на написання наступної роботи. Часом починаю кілька. Часом до якоїсь охолону і не можу закінчити. Буває, хтось щось замовить і це завжди цікаво, особливо, коли нестандартне замовлення!

Часто мої роботи залишаються монологом до сина. Він не бачить літа.  Тож я пишу йому літо. Ми не можемо сьогодні спілкуватися, оскільки Андрій в полоні на не підконтрольній Україні території. Але я знаю, що він живий.  І не зламаний. Хоч голодний і злий. Дуже чекаю на його повернення. А ще на повернення мого коханого чоловіка і зятя Тараса, які сьогодні знаходяться «на нулі» в складі нашої ТРО.

Окремо хотіла б сказати кілька слів злим язикам, що поливають брудом волонтерів, у яких ніхто не воює. ДАЙТЕ СОБІ НА СПОКІЙ! Мої чудові знайомі волонтери, у яких воюють тільки друзі та знайомі, мають силу та наснагу допомагати іншим. На відміну від  нас, тих, хто чекає з війни рідних… Ми морально є важкими «трьохсотими». І далеко не завжди маємо достатньо сил, щоб допомагати самим собі. Часом ми потребуємо співчуття, дружніх обіймів і довгих розмов. Ми фізично не можемо займатися пораненими та загиблими. Тому, повторюю, дайте спокій тим, у кого всі дома. Вони роблять велику справу.  У кожного своя місія, свій фронт, свої перемоги, які, в цілому,  приведуть до краху імперії та тріумфу справедливості.

  • Що ви ніколи не малюватимете?
  • На моїх роботах ви ніколи не побачите насильства. Тільки світло, квіти сонце, як ода життю.

Львів’янка Наталія Серватяк,  обласна лідерка руху «Зежінки» взяла участь в аукціоні, придбала картину і під враженням від нашої мисткині зазначила: «Чи знаєте ви, що малює мати українського воїна? Вона малює гімн життю! Картини, які вселяють надію та додають сил боротися.   Її син Андрій «Говерла» – захисник «Азовсталі». Жінка довго не хотіла показувати свої роботи, однак таки наважилася на благодійний мистецький проект. Вдячна керівниці штабу Ользі Боднар, що об’єднує сильних, вольових і незламних жінок навколо великої справи. Жінки ніколи не були осторонь війни. Вони і воюють на передовій, і тут, в тилу, роблять можливе і неможливе заради майбутнього України! Віримо, що скоро усі наші рідні будуть вдома: живі, здорові та з перемогою!».

На святі також пройшов благодійний концерт за участю викладачів і учнів школи мистецтв с. Лисятичі Стрийської ТГ (директор Петро Шабан). Звучало проникливе і життєствердне поетичне слово Стефанії Бебич й Ірини Сидорів.  Картини Оксани Гуди допомогли зібрати 18 104,50 грн. Ці кошти підуть на автомобіль для наших хлопців на передову, який планує придбати гуманітарний штаб «Клаптик надії».

Станом на 30 червня від Стрийського районного гуманітарного штабу «Клаптик надії» для потреб ЗСУ, лікарень і громад вже відправлено 18 машин, з них 5 швидких. Волонтери кожен автомобіль готують технічно та освячують перед відправкою бійцям.

Так, 2 травня авто для ЗСУ поїхало у Покровськ; 10 травня відправлено машину для ЗСУ до Добропілля та при машину для ЗСУ до Попасної;  13 травня відправлено машину швидкої допомоги  у Харків; 20 травня відправили чотири автомашини –  на Добропілля,  в Попасну,   Бахмут і Краматорськ; 27 травня відправлено машину швидкої допомоги до Охтирки для обслуговування потреб громади; 3 червня – швидка допомога для ЗСУ Добропілля; 10 червня відправлено автомобіль до Нової Одеси; 15 червня відправлено дві автівки –  до Харкова  для ЗСУ та до Вінниці для ЗСУ; 22 червня швидка допомога поїхала до м. Валки Харківської області для обслуговування потреб КНП «Валківська центральна районна лікарня» й карета швидкої допомоги до м. Красноград Харківської області для потреб КНП «Красноградська центральна районна лікарня»; 24 червня відправлено бус до Дніпра –Лисичанська; 28 червня машина для ЗСУ виїхала до Харкова і  30 червня автомобіль для ЗСУ  теж до Харкова.

Ольга Боднар зазначає: «Щоб Україна перемогла рашистів, треба, щоб кожен себе запитав, що ти зробив/зробила, що робиш, щоб допомогти країні, щоб бути єдиним фронтом, щоб тримати стрій, щоб у тобі пульсувала перемога».

 

                                                                        Наталія КАРПЕНКОВА.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*