БУДНІ УНІВЕРСИТЕТУ ТРЕТЬОГО ВІКУ

Ще у 1973 році в Французькому місті Тулуза професор економіки місцевого університету створив форму праці з людьми поважного віку, яка отримала своє значне поширення, особливо в Європі. Наприклад, у Польщі таких університетів – понад 600. Є і в Стрию Університет Третього віку, який очолює Ольга Пилипів. Пані Ольга зазначає, що наше місто унікальне, тому що Університети в основному функціонують в обласних містах, де більша матеріальна база, розвинена інфраструктура, де можна задіяти людей у різних сферах.
.
В основу діяльності громадського об’єднання покладені засади спілкування людей пенсійного віку, які є творчими, талановитими, сповнені ентузіазму та мають бажання й надалі розвиватися, навчатися чогось нового, проводити спільні тематичні заходи, організовувати поїздки, одним словом – жити повноцінним життям.
.
З початком війни, та з початком приїзду в Стрий перших внутрішньо переміщених осіб актив Університету допомагав у розселенні людей. Згодом, спілкуючись з біженцями, вирішили організувати безкоштовні уроки української мови, які двічі на тиждень у світлиці УТВ, що при церкві Успіння Пресвятої Богородиці, проводить педагог Оксана Ковалишин.
.
«Ірина з Маріуполя приїхала в Стрий у курточці, в якій три тижні сиділа в підвалі. Всі пожитки в одній сумці. Працювала керівником страхової компанії. Мала приватний будинок і свою машину. Була щаслива. Чоловік не захотів їхати. Зараз з ним немає зв’язку. Він сказав, що не залишить свій рідний Маріуполь ніколи. Невістка із внучкою в Румунії, син працює у Львові. Вона вивчає у нас українську мову. Очі її вже трохи веселіші, а на душі туга…», – розповідає Ольга Пилипів про одну зі своїх підопічних.
.
«А ще у нас була Оля Павлюк з Києва – стоматолог. Вона зовсім не знала мови і говорила, що їй страшно вимовляти неправильно слова. Після 5-6 уроків вона трохи «заговорила», – продовжує розповідь пані Ольга. – Вона вже поїхала зі Стрия. Аліна Мартинюк – суддя господарського суду в Києві. Розмовляє українською, але їй треба удосконалити правопис. Вона зараз працює в on-line.
Інна Радченко – гарно говорить українською. Вона з села Мілованово Луганської області. Працює керівником дитячої установи, депутат сільської ради. Через її населений пункт протягнутий дріт, який ділить територію на Україну і Росію. Вона волонтерка, через це деколи пропускає уроки, але завжди рада бути присутньою. Ще, у нас є Таня Галушкіна з Харкова. Мама трьох малих діток. Професійний фотограф. Коли я запропонувала зробити спільне фото по закінченню навчання, вона із сумом сказала: «я втратила фотоапарат…». Дуже скромна. Народилася в Челябінську. Робить успіхи у вивченні української мови. У кожного своя історія. Дуже шкода людей. Та ми допомагаємо хто, чим може».
.
Днями слухачі Університету взяли активну участь у загально міській толоці. Допомагали прибирати узбережжя річки Стрий. Запросили також і нових мешканців Стрия – з Києва, Харкова, Дніпра. Прибираючи центральний пляж річки Стрий, розповідали, як улітку тут гамірно, багато відпочивальників. «Великої уваги потребує їх емоційний стан, – розмірковує Ольга Пилипів. – Очевидно, що нові умови побуту, необхідність жити у незнайомому місті спонукає внутрішньо переміщених осіб вливатися у наше середовище та відчути себе також потрібними і такими, що, незважаючи на особисті негаразди, можуть поділитись своїм часом та силою для блага інших».
.
Минулого тижня в читальній залі міської бібліотеки слухачі УТВ Стрий взяли активну участь в обговоренні книги «Доця» Тамари Горіха Зерня. Ініціатором зустрічі була Таїсія Гайдукевич, краєзнавець та викладачка Університету, яка ознайомила зі змістом книги, а про автора розповіла завідувачка відділу обслуговування ЦБ Надія Черепанин.
.
Дебютний роман української письменниці Тамари Горіха Зерня виданий 2019 року і цього ж року був відзначений премією «Книга року ВВС». Планується екранізація роману і англійський переклад, а також друге видання, в якому має з’явитись окремий розділ документальних свідчень.
Події роману розгортаються навесні-влітку 2014 року у Донецьку. Донбас – це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії – і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий сенс і нову опору. «Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає», – такий головний меседж зустрічі.
.
До спілкування в бібліотеці долучилися тимчасово переселені жителі Києва і Маріуполя, які на даний час оселилися в Стрию. Діалог був активний, кожен виступ особливий, адже мова про Україну. Роман «Доця» не залишив байдужим нікого, бо сюжет перегукується з тими жахіттями, які відбуваються сьогодні в Україні. Війна на жаль триває.
.
Плани Університету Третього віку, звісно, були зовсім іншими на цей рік. Війна перекреслила все. Та слухачі Університету, як і більшість організацій, зуміли мобілізуватися й скорегувати плани так, щоб не припиняти свою роботу. Досвід та вміння долати труднощі стають у нагоді й налаштовують на позитивний лад. Тут вірять, що перемога буде неодмінно.
_____________________________
На фото: Таїсія Гайдукевич під час обговорення роману «Доця»;
учасники толоки на березі річки
Наталія КАРПЕНКОВА.
Часопис “Гомін волі. Стрий” від 23 квітня

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*