Додому назавжди…

Захищаючи з перших днів територіальну цілісність та єдність нашої держави, трагічно загинув, перебуваючи на службі ТрО,  військовослужбовець в/ч А- 7077, наш земляк Орест СЕПИК  (15.04.1988 – 13.08.2022).

Без батька залишилася донечка. Щирі співчуття дружині та рідним. Парастас відбувся 17 серпня. Поховали Героя  18 серпня у рідному  селі Добряни.

Брат загиблого Захисника – Остап написав на своїй сторінці у Фейсбук прощального листа: «Орчику, братику, стільки хочеться тобі сказати, та нажаль вже не можу, бо ти не з нами. Брате, я тобі дякую щиро за все, за те, що завжди мені допомагав, за те, що завжди мене оберігав, накривав собою під час обстрілів, завжди дбав про нас, про нас усіх. Мабуть не було такого, що ти своїми золотими руками не міг полагодити, або змайструвати. Я не знаю більш відважного, сміливого та вправного водія як ти. Ти ніколи не боявся, ти завжди з честю та мужністю робив все, що потрібно було для колективу, то відвозив цілу роту під мінометним обстрілом, то йшов варити і збирати до купи міст який вже розвалюється на очах, а він нам потрібен для можливості пересування, готував смачнющу їжу, щоб ми не їли ту «Мівіну». Ти був завжди і всюди, завжди дбав. Я не боявся, бо знав, що ми з тобою разом і біля мене мій старший брат, який завжди мене захистить, прикриє, мій Орест, мій Герой, моя гордість. Та мабуть в Бога зламалася якась машина в автопарку, і йому потрібен був ти, хто точно розбереться в чому проблема та полагодить, то ж він тебе й покликав до себе, щоб ти допоміг і Йому. Тепер ти став нашим ангелом охоронцем, і я точно знаю що допомагатимеш нам і далі, з небес.

Орчику, ти створив прекрасну сім’ю, виховував чудову й розумну донечку, збудував власноруч хату, твоєму гаражу позаздрив би навіть West Coast Customs, твій успішний бізнес набирав і набирав обертів, ти мав жити і жити, але ти вирішив інакше, вирішив стати на захист нашої країни, на захист нашої сім’ї, не хотів допустити тих проклятих москалів до нашої хати. Тож братику, я тобі ще раз дякую за все, не гнівайся якщо я колись сварився з тобою, не розумів тебе або образив чимось. Наш обов’язок тепер піклуватися про Мар’янку та виростити Оленку, вона так тебе любить, ти був її улюбленим татусем. Братику, я тебе дуже люблю, і пам’ятатиму вічно. Спочивай в мирі друже, і говорю тобі так, як завжди ти говорив: «Тут ми не прощаємося, а кажемо –  до зустрічі».

Герої не вмирають!

Вічна пам’ять Герою!

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*