Привіт воланчики! Так, так. Саме «воланчиками» називають військові нині волонтерів. Ці дивовижні люди творять дива. Можуть дістати все, що завгодно. Організувати відправку у найгарячіші місця, де під кулями вивантажать і передадуть звісточку з дому. І порівняння з легким воланчиком, який літає туди-сюди, дуже влучне і ніжне. ГО «Майдан Стрийщини» зареєстрована 3 грудня 2014 року, як юридична особа та фактично волонтери розпочали свою роботу ще задовго до офіційної дати реєстрації. Голова організації Вікторія КОЦУР – гість часопису «Гомін волі. Стрий».
Пані Вікторія розповідає: «Питання з офіційною реєстрацію виникло, бо постійно нас питали юридичну адресу, чи рахунок у банку для переказу коштів. Зрештою, ми самі зрозуміли, що так буде простіше звітувати перед громадою про те, що ми робимо. Основний напрямок нашої роботи – це допомога Збройним силам України (цьому передувала допомога на Майдані в Києві). Зрештою, з воєнним протистоянням на сході України з 2014 року і до сьогодні ми не припиняли допомагати. Протягом восьми років ми проводили традиційні акції, щоб не переривати зв’язок з військовими, бо знали, що повномасштабна війна рано чи пізно почнеться. З початком рашистської агресії в Україні наша допомога активізувалася. 25 лютого ми зібрали наше правління – це 20 активних членів організації, обговорили тактику роботи і закріпили два напрямки допомоги – ЗСУ і допомога біженцям від війни, але не тут, на місцях, а у Харкові, Запоріжжі, Миколаєві. Одразу з’явилися напрацювання з владою та волонтерами, які зв’язуються з нами чи приїжджають в Стрий. Ми їм організували один великий вантаж з Португалії та мали багато необхідних речей, які приносили стрияни. Якщо нам чогось не вистачало, ми йшли на вул. Промислову, 7, попередньо підписавши листи у міського голови Стрия Олега Канівця, де розташований гуманітарний хаб, і довантажували наші буси усім необхідним. До нас також приїжджали самі військові, зокрема, з Національної поліції, яким ми комплектували необхідну амуніцію. Напівпорожніми буси ми не відпускали, довантажували продуктами, які вони роздавали військовим чи цивільним, які їх потребували».
- Як налагодили механізм збору гуманітарної допомоги?
- Отримання гуманітарної допомоги це завжди особистісні зв’язки. Видача гуманітарної допомоги, переважно, також особистісні зв’язки та в процесі роботи з’являються нові знайомства, і це по усій Україні. Бо не дарма кажуть, що ніхто так, як українці, не можуть самоорганізуватися. Отримання гуманітарної допомоги з-за кордону – це проблема. Бо якщо люди там зібрали допомогу, то переправити через кордон цей вантаж проблематично. Ми домовлялися з Фондом «Карпінських» і на їхніх складах у Перемишлі акумулювали два багато тонних вантажі, які вже фурами переправляли з Польщі в Україну. Зараз великий вантаж з Іспанії також неподалік кордону з польської сторони чекає, коли перевеземо його до нас. Ще один вантаж в Іспанії чекає коли буде гуманітарна поїздка. Це як було в часи Революції Гідності. Щоб возити хлопців на Майдан, зголосилася одна дрогобицька фірма, яка й надавала автобуси, але за пальне все одно потрібно було платити. Шукаємо, хто зможе привезти цей «іспанський вантаж».
- Кому конкретно в ЗСУ ви допомагаєте?
- Ви ж розумієте, що допомога спрямовується туди, де є стрияни чи мешканці Стрийського району. Я, як сімейний лікар, маю зареєстрованих більше 40 учасників бойових дій. У мене деколи таке враження, що мої пацієнти воюють на всіх фронтах. З багатьма тримаю зв’язок. З початку війни ми видали 130 нових посвідчень волонтерів, які теж, відповідно, мають знайомих чи рідних у ЗСУ. Так складаються списки, кому треба допомогти, тому проблеми, кому допомагати у нас немає. Деколи є проблема, чим допомогти і щоб ця допомога була вчасно.
- Який був найдорожчий вантаж?
- Найдорожчий – це був тепловізор. Його ми передавали моєму пацієнту Олексію. Купила його добродійка зі Львова та ми половину вартості їй відшкодували. Дороговартісними є генератори. Їх треба дуже багато і вони розлітаються, як гарячі пиріжки. До речі, проблематично купити дизельні генератори. Зараз шукаємо, бо треба передати як найшвидше. Просимо електрогенератори. Ці речі потрібні завжди. У Туреччині купували розвантажувальні жилети. Стриянки організувалися і почали шити такі ж жилети. Вони зручні та хотілося б, щоб вони були більш функціональні. Все решта – це вже тактичні дрібнички. Завжди є дефіцит турнікетів (кровоспинний джгут), яких у кожного бійця має бути 3-4, а якщо є 1, то це вже добре. Щоразу складаємо перелік потреб, оновлюємо їх і оприлюднюємо. Ми ніколи не витрачали кошти на бронежилет. Купили один професійний, який передали на Київську тероборону, бо треба було терміново. Дівчата з Італії передали валюту на нього. Але ми зупинилися, бо побачили, що пішли шахрайські схеми. Якщо «бронік» ми купували за 200 євро, то зараз їх продають вже за понад 400 євро. І це далеко не якісні, які потрібні для бойових дій. У нас є каска з Америки, яку щиро люди нам передали, та цю каску можна пробити ножицями, а потрібно, щоб захищала від кулі. Наші військові експерти назвали її каскою для пейнтболу. Тому не треба самостійно купувати ні бронежилети, ні каски. Їх мають дати кожному бійцю, і вони є у ЗСУ.
- Трохи статистики. Скільки коштів вдалося зібрати, скільки тон вантажу відправили?
- Маємо докладний звіт по благодійниках, кількість яких щоразу збільшується. Він доступний на Фейсбуку. У цифрах: ми зібрали на сьогодні 340 тис. грн., опрацьовано 273 позиції-потреби вагою понад 38 тонн, близько 400 пасок передали на Великдень. Наш офіс працює з 9.00 до 20.00 у Народному домі, якщо хтось не знає. Взагалі поїздка, наприклад в Авдіївку, це дороге задоволення, бо тільки на пальне потрібно понад 30 тис. грн. Дефіцит коштів на пальне – постійно. Ми маленька організація і великих вантажів у нас одиниці. Возимо переважно бусами, адресно. На складі все одно завжди щось є. Проблема з медикаментами, зокрема, протизапальними, жаропонижуючими, антибіотиками.
- Який день роботи штабу закарбувався в пам’яті найбільше за ці понад два місяці війни?
- Найтрагічніший день для мене – це похорон Ігоря Матіїшина, нашого Героя, бійця, мого пацієнта. Найважчими були перші два тижні. Коли находив розпач: хочеш допомогти, а не знаєш як, чи не можеш. Загалом рутина. Я люблю працювати системно. Емоції на другий план. Були дивування, як ми стільки років працюємо, були претензії. Я кажу в таких випадках: ставайте поруч і працюйте з нами, тоді будете бачити, як все робиться. Є хороші ідеї – впроваджуємо. Має бути системна робота, бо це надовго, якщо хтось ще це не зрозумів.
- Чи є серед ваших волонтерів внутрішньо переміщені особи?
- Є з Києва, Бородянки. Приходить чимало, та залишаються одиниці. Коли я їх питаю, на скільки часу вони приїхали в Стрий, чи планують тут залишатися? Вони кажуть: місяць, максимум – два. Люди хочуть вірити, що все скоро закінчиться. Загалом, завдяки волонтерам з числа переселених, ми знаємо краще потреби на окупованих чи постраждалих територіях, налагоджуємо своєрідний ланцюжок взаємодії й допомоги.
- Чого більше в роботі: оптимістичного чи буденного?
- Я б говорила не про оптимізм, а про реальні речі. Ходити в «рожевих окулярах» нікому не корисно – це я, як лікар, кажу. Якщо хочете сховатися від дійсності, то беріть «зелені окуляри», вони принаймі, корисні для зору. Люди мають зрозуміти, що ми маємо справу з нашим одвічним ворогом. Хто ще цього не побачив, той нехай зніме «рожеві окуляри» і побачить. Але оптимістично всім кажу, в історії ніколи, де би ви не почитали, ніколи москалі жодної битви самостійно не виграли. Для цікавості, зайдіть у Вікіпедію в розділ «війни росії» і подивіться – скільки завжди союзників було в росії в різних війнах. Зараз у неї практично союзників немає. Дожилися, що вже ніхто не хоче бути разом з ними. Взагалі, їх треба ізолювати від нормальних людей. У них руйнівні плани на нас. Тому українське керівництво має зрозуміти це, і просувати ідею «дайте українцям більше зброї». Коли ми будемо забезпечені зброєю, ми фактично, самі їх завалимо. Поки що ми потроху просуваємося. Але має бути розуміння, якщо вже почнемо валити, то треба подалі їх вигнати від наших кордонів, Криму. Якщо ми цього не зробимо, вони підуть далі. Вони 8 років були на паузі, але своїх планів не змінили. Москалі накопичили сили і відкушують частинами, це їхня багаторічна тактика. І в інших країн немає бути ілюзій щодо рашистів. У світу є великий шанс. Ми цю потвору зараз схопили за роги і ще треба, щоб їх добре потягнули за копита і розтягнули в різні сторони. Аж тоді буде порядок.
Ось такі наші волонтери-воланчики. Роблячи величезну справу, кажуть, що маленька організація. Допомагають рятувати життя та вміють розділити щирих помічників від шахраїв, цінують час і зусилля кожного, жертвуючи своїм налагодженим ритмом життя. Більшість з них жінки, які вже вкотре беруть на свої тендітні плечі непомірну ношу та не скаржаться. Так допомога Майдану переросла у допомогу Збройним силам України.
Розмовляла Наталія КАРПЕНКОВА.
P.S. Громадська організація «Майдан Стрийщини» продовжує волонтерську допомогу нашим воїнам, що боронять українську землю, а також містам, де гуманітарна криза, а також пораненим воїнам, що проходять лікування після поранень в Львівському військовому шпиталі. Можна долучитися коштами, а можна принести будь-що за списком у штаб Народного дому, каб 1, з позначкою – для шпиталю. Потреби: білизна, спортивні штани, футболки, шкарпетки, вологі салфетки, засоби гігієни, вода.
Оновлені потреби військових: розвантажувальні жилети, літні берці, аптечки, наколінники, тактичні рукавиці, рюкзаки, цигарки, тапки гумові, вологі серветки, шкарпетки тонкі чоловічі, чоловічі труси шортами, продукти швидкого приготування та тривалого зберігання, одноразовий посуд, кава, солодощі, батарейки ААА, туалетний папір, камуфляжні або темні чоловічі футболки, камуфляжні бандани.
Leave a Reply