У середу, 22 лютого. в меморіальному музеї Ольги Бачинської пройшов вечір-спогад “Євген Винницький – хранитель спадщини Ольги Бачинської” – до 120-річчя від дня народження нашого знаного стриянина.
Згадувалися відомі стрийські родини, які в тяжкі радянські часи. зберегли аристократизм духу та інтелігентність, справжнє українство з нашими традиціями, самобутністю, реальною історією, з нашою національною гідністю і глибокою людяністю. Ці перлини минулого не мають піти в забуття. Ми маємо пам’ятати, якого ми роду і яких ми коренів.
Відкрила захід науковий працівник Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» господиня меморіального музею Ольги Бачинської Романа Савчин, запаливши свічку пам’яті та відмовивши з усіма присутніми молитву на світлу пам’ять Євгена Винницького.
…А все почалося з публікації Романи Савчин «Стрийська берегиня» у місцевому часописі «Гомін волі» – першої статті про Ольгу Бачинську.
– Коли в 90-х роках працюючи в музеї, я прийшла до славної пам’яті Ірини Ольшанської, що очолювала тоді клуб вишивальниць при літературно-мистецькому об’єднанні «Хвилі Стрия», то вперше почула від неї про Ольгу Бачинську як про вишивальницю і активну збирачку зразків українських вишивок та власницю чудової колекції українського вишиття. Так у час відлиги появилася перша стаття про Ольгу Бачинську. То були 90-і роки, й тоді ще, на зорі Незалежності, про такі речі остерігалися відкрито говорити, а тим паче – писати… І от після цієї публікації до нас в музей завітав пан Євген Винницький з запитанням: “А хто це написав про мою тету?” І ось саме при цій зустрічі пан Євген признався, що має збережений архів Ольги Бачинської. Цим питанням зайнялися наші працівниці Богдана Фур та Зеновія Ханас. А вже коли пан Євген погодився передати архів до музею, виникло питання де облаштувати цю експозицію. Адже на той час у нас було всього два приміщення: краєзнавчий музей і виставковий зал… – розпочала свою розповідь про ту не таку давню, але вже історію Романа Савчин.
А її продовжила заступник директора з наукової роботи Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Зеновія Ханас:
– Щосереди в обідній час я приходила у дім Винницьких працювати з архівом. Мене вітали пан Євген і його дружина пані Марія, запрошували до вітальні і виносили по одній, по дві папки, які я і опрацьовувала. До речі, архів впорядковувати практично не було потреби: Ольга Бачинська була надзвичайно педантичною жінкою, тому все у неї уже було впорядковано і посортувано. Тому опрацьовувати його було зручно і дуже цікаво. Тут було стільки раритетів! У ці роки відродження нашої Незалежності, нашої культури, коли усе це потребувало відновлення, повернення з небуття – це був справжній скарб! Усе було збережено! Уявляєте наскільки цікаво усе це було бачити і тримати в руках! Ми були в захопленні!
Звичайно, тепер ми знаємо, що Ольга Бачинська була директоркою «Маслосоюзу», а також активною членкинею багатьох тодішніх громадських інституцій… А тоді переглядаючи архів, я нарешті зрозуміла до кінця, що ми не можемо вважати її просто вишивальницею, колекціонеркою української вишивки. Ні! Це була надзвичайно прогресивна жінка, яка брала активну участь у всіх сферах тодішнього життя, це був потужний економіст, високопрофесійний діловод. Вона очолювала велику економічну структуру української кооперації. І саме в архіві було зібрано дуже багато свідчень, матеріалів, фотографій, листів… Ольга Бачинська вперше настільки широко розкрилася для нас саме завдяки цьому архіву.
В 1995 році, саме на ювілей Ольги Бачинської, було організовано першу виставку на основі архіву та проведено конференцію. Саме завдяки архіву ми змогли показати не лише життя Ольги Бачинської, але тодішнє життя Народного дому, життя Каси Задаткової, тогочасної української кооперації,
«Маслосоюзу», «Сільського господаря». Там все це було у світлинах, в документах. Саме з цього архіву ми вперше дізналися про організацію “Труд”, де вчили молодих людей кравецтву, і ще багато іншого… Дуже багато ми знайшли цікавого з життя Нижанківських, адже знаємо, що це була їхня дуже близька родина: мама Нижанківського походила з роду Тишинських, а Ольга Бачинська у дівоцтві – теж Тишинська. Нині тут в музеї є стенди з родоводами, розроблені знову ж таки на основі збереженого архіву.
– Якщо пан Євген був чимось зайнятий, – згадувала далі пані Зеновія, – зі мною залишалася пані Марія. В порядних українських родинах, де зберігалися наші традиції, вважалося поганим тоном залишати гостю на самоті. Так велося і в родині Ольшанських, і в родині Паукевичів, і в інших родинах які залишалися острівцями істинного українства в тодішній сірій радянській дійсності. А пані Марії я завдячую ще й тим, що вона в ті часи ділилася зі мною текстами молитов, яких я тоді не знала (до речі, написані від руки, я їх зберігаю і досі), адже наша церква на той час щойно вийшла з підпілля… І саме тоді при одній з таких наших зустрічей я вперше почула від неї рядки вірша: “…Бо плач не дав свободи ще нікому, А хто борець, той здобуває світ…” То вже потім я довідалася, що це – Гімн Українських Націоналістів! Пані Марія то знала!
Говорили про все – і про виховання дітей, і про релігію, і про побут – на різні теми… До речі, хочу згадати ще одне. Приміщення, де проживала родина Винницьких, було досить невеличке, вони жили у дуже скромних умовах, але скільком вони дали прихисток! Свого часу у них проживала Ольга Обаль, коли чоловік Петро і дочка Віра були на засланні, адже коли арештували Петра і Віру, пані Олю просто викинули на вулицю в прямому розумінні цього слова!.. І уявіть собі – в цих скромних умовах, в цій тісноті пан Євген зберіг весь архів Ольги Бачинської! Бо він розумів його цінність! Ні один папірчик не пропав! Все посортоване і збережене!.. Документи, світлини, старі вирізки з газет – публікації про Ольгу Бачинську, її діяльність, взірці вишивок…
Знаю, що викликали пана Євгена в МГБ, питали, що то він таке зберігає?.. Закидали йому, що проживають у нього одні неблагонадійні… Важкі часи… Надзвичайно скромні умови – і глибока інтелігентність, глибока людяність й справжній аристократизм духу!..
В 1995-му році ми поставили питання про створення музею Ольги Бачинської. І незважаючи на ряд труднощів, усе вдалося. І вже коли був створений музей, усі речі родина Винницьких передала нам офіційно. А Оля Бордулякова, з дому Винницьких принесла зразки вишивок. Нині це не просто музей Ольги Бачинської, це музей української кооперації, української етнографії, бо знаємо про Бачинську, що вона тим займалася, вона то шанувала… Тут багато її особистих речей, і про кожен експонат можна довго розповідати…
– Так, люди зберігали цей архів, як реліквію, і не відразу наважилися передати в чиїсь руки, – продовжила розповідь Зеновії Ханас ще одна тодішня працівниця музею Богдана Фур. – Коли вперше прийшла до них за завданням музею, пан Євген і пані Марія спершу м’яко прозондували, що я за пташка, чи можна зі мною розмовляти на ці теми, і лише після того, як витримала своєрідний іспит, довірили сокровенне. А коли мова зайшла про згоду передати архів до музею, першим питанням було, чи музей гарантує його збереження. Отак і постало питання про створення бодай кімнати для експозиції… А нині з Божою поміччю маємо цілий музей. Так, дуже скромно жили ці люди, але зберегли те, що було найціннішим не лише для них, а в першу чергу для нашого українського суспільства. Зокрема колекція вишивок – це не тільки зразки народної творчості, це символи, які могли пропасти, але на щастя, збереглися. Нині це етнографічна і культурна скарбниця нашого народу. По-друге – це матеріальне свідчення того часу. Перша світова війна, концтабір у Гмінді – свідчення того, як окупанти ставилися до нас, до місцевого населення… З другого боку, ця колекція показує, наскільки Ольга Бачинська була християнкою. Вона не тільки зуміла зацікавити простих жінок у збереженні вишивок, а ще й допомагала їм матеріально. Тут і дослідницька риса Ольги Бачинської, і розуміння цінності самої вишивки, і християнська позиція стосовно тих людей, які є в біді, а вона може їм якось зарадити…
Згадала пані Богдана і сім’ю Володимира Кліща, який зберіг Диплом першої хліборобської виставки в Стрию, що зараз знаходиться в музеї Ольги Бачинської. Цей диплом перебув з ним заслання, знущання, всі трагічні сторінки нелегкої долі і повернувся у Стрий. Саме завдяки таким родинам – родинам Петрін, Чумів, Прокоповичів, Лисовичів, Винницьких, Величків, Бордуляків – ми маємо той спадок, яким зараз користуємося і який будемо передавати своїм дітям.
Про давні стрийські родини з когорти правдивого українства згадували у своєму виступі і краєзнавець Таїсія Гайдукевич та слухачка Університету Третього Віку Надія Савчук. Спогадами про батька, про часи, коли все українське знаходилось в глибокому підпільні, поділився його син Роман. Прикрасила вечір музичними творами, виконаними акапельно, також слухачка Університету Третього Віку, Марія Радванська.
Галина ДАНИЛЬЦІВ. Фото автора .
Leave a Reply