ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Хочу нагадати українцям, що Бог для кожного з нас має план — менший чи більший, але в очах Господніх він завжди важливий та неповторний. Кожна людина має дар — покликання. Незвичайний план Всевишнього проявився
у житті Назара ОПРИШКА — жителя с. Завадова
на Стрийщині, другої дитини в родині Тараса та Наталії Опришків. Він відзначився мужністю, честю, гідністю, пішов
на самопожертву, неодноразово ризикував власним життям, щонайменше двічі Господь повертав його з того світу руками медиків і небайдужих людей. З’являється думка, що ці риси характеру Назара беруть початок чи не від славних предків-опришків, що бились за честь і свободу зі своїм отаманом Олексою Довбушем.
Варто згадати, що у Завадові проживали свідомі і патріотичні люди. Адже тут стоять два пам’ятники
Тарасу Шевченку, тут жила сім’я пароха Охримовича,
син якого Степан Охримович був Крайовим Провідником ОУН, в селі народився Дмитро Корінець — шеф штабу УПА «Заграва», псевдо «Бористень». Тут неодноразово бував Іван Франко, відвідував пароха села Остапа Нижанківського, композитора, патріота України. Про цих людей старожили розповідають історії, легенди, які переходять від одного покоління до іншого.
Про це чув і малий Назарко — спокійний, розумний та допитливий хлопчик. Але трапився нещасний випадок, який вплинув на йо¬го характер та життя. Коли до Дня Незалежності України відкривали пам’ятник «Тризуб», було дуже ба¬га¬то людей, в т. ч. дітей. Мотоцикліст зачепив хлопчика. Та хоч видимої рани й не було, та дитина дуже злякалась. Цей стрес на ген¬ному рівні порушив внутрішні процеси в організмі. У п’ять років у Назарка виявили діабет. Батьки не хотіли в це повірити: адже відтепер він інсулінозалежний.
Хлопчик відвідував школу, захопився музикою, комп’ютерними технологіями… У школі був жвавий, ініціативний, виявляв лідерські риси… і дуже хотів служити в армії. З його діагнозом це було неможливо.
Назар розповідає: «Так скла¬лося, що я познайомився з творчими людьми з шоу-бізнесу. До Революції Гідності жив і працював у Львові, був звукорежисером. Їздив Україною з різними музичними гуртами. Політикою особливо не цікавився. Займався улюбленою роботою».
Але тут втрутилось Боже Про¬видіння: розпочалася Революція Гідності. Знайомі хлопці покликали його на Майдан підтримати студентів. Батьки переживали за Назара і теж були там, у Києві. Почав формуватися Правий сектор, куди входило всього 7 чоловік. Поселились хлопці на п’ятому поверсі Будинку профспілок. Тут же почались перші диверсії: солідні старші люди принесли пакет з медикаментами, а там була вибухівка, яка здетонувала. Тоді На¬зара вперше контузило.
Після Революції Гідності хлопці відправились у навчальний центр «Десна», та для Назара ця дорога була закрита, хоч він ніколи не зациклювався на своїй хворобі. Йому залишалось одне — добровольчий підрозділ. Спочатку вою¬вали під Карлівкою, потім звільнили Слов’янськ і Краматорськ. Назар повернувся додому і ду¬мав: «війна — то не моє. Адже страшно стріляти у людей. Та якщо не ти, то ворог тебе вб’є. На війні обов’язково має бути страх, але без паніки…».
Воював 32 доби у Пісках біля Донецького аеропорту, отримав серйозні поранення, проте батькам не дзвонив, вони думали, що в 2014 році він і далі працює звукорежисером. Яскравою сторін¬кою в житті Назара стало знайомство з командиром 8 батальйону «Аратта» Андрієм Гергертом (позивний «друг Червень»). Кожного кандидата перевіряли жорстко, бо не всі можуть воювати. Комбат Гергерт прожив лише 42 роки. Помер у серпні 2020 року від раку. Коли привезли його після операції з Австрії, він виглядав страшно і просив, щоб його четверо дітей не були на похороні. Хо¬ронили його в закритій труні на Личаківському цвинтарі у Львові.
Батальйон «Аратта» активно підтримували волонтери з різних регіонів, найбільше з Одеси. На фронті Назар багато чого навчився у чеченців, бо поряд з ними вою-вали бійці батальйону імені шейха Мансура, якими командує Муслім Чеберлоєвський. Він підкреслю¬вав: «Наша спільна мета — знищити «осине гніздо». Воюємо за вільну Україну та Ічкерію». Назар поріднився з ними, як з братами.
Сам він, Мансур, знайшов турецьку клініку, коли у Назара почалися проблеми з нирками. Вони обидва дотепер підтримують зв’язок, друзі-чеченці приїжджали в гості у Завадів. За період війни Назар зрозумів, що війна — це страшний, але дуже прибутковий бізнес. Як досвідчений воїн, він переконаний, що ще в 2014 році ми могли зупинити війну і дійти до російського кордону. Це була б жорстока битва з великими втратами.
У грудні 2017 року Назар побував у відпустці, здавав аналізи. Тривале перебування в екстремальних умовах виснажувало вже нездоровий організм. У січні На¬за¬ра знову відправили на фронт, а з ним пішов і батько. За два тижні вони повернулись, батько сподівався, що сина підлікують. А після великодня 2018 року обличчя Назара стало жовто-коричневим. Коли він поїхав у Львів здавати аналізи, то виявили великі проб¬леми з нирками, що відмовлялись працювати. Потрібен гемодіаліз. Андрій Гергерт порекомендував лікаря в Ужгороді. Тим¬часово стало легше.
У червні 2018 року від раку помер Народний Герой України Володимир Галаган в Одесі (позивний «Душман»), командир роти «Аратта». Він був другом Бористеня. Тому батько з Назаром поїхали в Одесу на похорон. Коли повертались з Одеси, Назар знепритомнів. Це був удар. Заїхали в найближчу лікарню, там дали укол і поставили крапельницю. Хлопець відкрив очі. Татове серце потроху заспокоїлось.
Назар жив у Завадові, а на гемодіаліз батько возив його у Львів. Одного дня після процедур мали ще заїхати в медуніверситет, а Назар шепоче: «Тату, я вмираю, задихаюся…». У тата торба ліків, ледве їх знайшов тремтячою рукою… Таксист злякався і втік. А далі — найстрашніше: на зупинці стояло близько 20 людей, і ніхто не ступив ні кроку, щоб мені до¬помогти! Заледве тато набрав номер «швидкої» і, на щастя, вона не забарилася і допомогла. На¬зара забрали в лікарню. Тато вжахнувся через байдужість наших людей. Видно, їх не стосується прислів’я «Чужої біди не буває».
У Львові лікарі сказали, що синові лишилося жити заледве 3 місяці. Приголомшений тато повернувся додому. У цей час телефонує комбат «друг Червень» і каже: «Тарасе, я вас ві¬таю! Ваш син — Народний Герой України!». Щоб отримати нагороду, треба приїхати в Хотин. Там, на території фортеці буде церемонія.
Зробили подвійний гемодіаліз і у вересні 2018 року вирушили в дорогу.
Нагороду вручала волонтерка Яна Зінкевич, а представив бійця комбат — «друг Червень». Загартований в боях командир ледь стримував сльози. Він коротко оповів про бойовий шлях добровольця Назара Опришка. «Він — справжній Народний Герой України», — проголосив Андрій Гергерт. Батько відповів, що «для нас — це велика честь бути батьками Народного Героя України».
Та здоров’я Назара різко погіршувалось. В інституті Шалімова заявили, що хлопця може врятувати тільки трансплантація нирки. Почали шукати клініку за кордоном. Друзі-чеченці знайшли таку в Туреччині за 60 тисяч доларів. На порятунок бійця Назара Опришка піднялися бійці-добровольці та волонтери з усієї України. Тарас Опришко зауважив, що багато людей допомагали, дехто анонімно…
Всі троє полетіли в Стамбул. Два тижні йшла ретельна підготовка до операції. За всіма сорока пунктами підійшла мамина нирка. Мама Наталія розповідає, що спочатку оперували її, а потім Назара, і що боялась не за себе, а за сина. Тато розповів, що після операції пішов подякувати хірургу Атану Аліму, який пояснив, що його колеги відмовились робити операцію (із семи медиків п’ятеро були проти) через ослаблений та виснажений організм пацієнта, який міг померти на операційному столі. А це негативно вплине на репутацію всесвітньо відомої клініки. Тоді Атан Алім всю відповідальність взяв на себе. В операційній вся бригада медиків молилась. Люди на колінах теж молились о 8-ій годині ранку, коли почалася операція, у храмах України, Італії та Греції. Видно: люди всіх конфесій розуміють, що марно будь-що робити, коли немає надії на Бога.
Мама розповіла, що турки з величезною повагою ставились до сина — мужнього воїна, який не пошкодував свого здоров’я для захисту Батьківщини. Лікарі називали українського патріота «наш герой», захоплювались йо¬го силою духу й мужністю.
Назар, дивуючи турецьких медиків, на другий день після архискладної операції встав і пішов. Шість днів лежав Борис¬тень у лікарні. Розповідав, як виграв інформаційну війну з ворогами у фейсбуку, як йому погрожували: «Ми до тебе доберемося!». «Ну що, довоювався, каратель». А Назар інтернет-кілерам відповів: «У мене 50 ваших полонених, їхніх нирок надовго вистачить. Ще до ста років до-живу і вас, гадів, буду лупити». Після цього всі писаки заткнулися», — засміявся Бористень.
На свято Миколая — 19 грудня 2018 року син з мамою приїхали в Україну. Назар у Львові зустрів Марину, яку покохав, і вона стала його дружиною. Нові стосунки, свіжі емоції кардинально змінили його характер. Але нізвідки з’явились нові проблеми: через інфекцію розпочався гнійний артрит, страшенно болів плечовий суглоб. Лікарі у Львові виписували різні таблетки, мазі, та це не допомагало. Марина оточила його турботою, годувала й доглядала, як мале дитя. Після запевнень лікарів, що два тижні не буде боліти, вони з Мариною вирішили поїхати на відпочинок у Бердянськ. Там йому стало погано, і бердянські лікарі не знали, що з цим робити. Ситуація була безвихідна. Яна Зінкевич і тут допомогла: домовилася про обстеження в Дніпрі. КТ показало, що пошкоджено 20 відсотків суглоба. Треба міняти плечовий суглоб, але в Києві такої апаратури немає.
Назар зателефонував у Стамбул до знайомої клініки. Медики попросили негайно вислати аналізи, бо рахунок іде на дні, а то й години. Вони з дружиною знову прилетіли в Стамбул. Перед тим терміново зібрали за 5 днів 25 тисяч доларів. Лікарі знову обстежили Бористеня і на другий день, 19 серпня 2020 року зробили операцію. Коли Марина везла чоловіка на візку, збоку висів рюкзак. Невідомо, як це сталося, але його вкрали, а там три тисячі доларів і два айфони, в яких були фотографії та відео з війни…
Цього літа вони знову з Мариною літали в Туреччину, та не на відпочинок. Йому зробили ще одну операцію на суглобі і призначили курс лікування, який можна приймати вдома. Зараз Назар у Львові, повернувся до улюбленої роботи звукорежисером у клубі «Малевич». Марина працює барменом. Їм аж не віриться, що всі митарства позаду. Назар за своє коротке життя пережив стільки бід, що вистачило б на кілька життів. Але він не зламався і не здався. У Біблії написано, що Бог випробовує людину всякими нещастями і посилає їй стільки, скільки людина може витримати, не більше.
Назар Опришко — унікальний взірець, як треба жити і любити свою країну. Після знайомства з Назаром, його батьками Тарасом і Наталією з’являється надія, скріплюється віра, що ми таки збудуємо омріяну Україну, за яку воювали наші предки і доброволець Назар Опришко, бо на таких людях три¬мається світ.
І Назар Опришко — воїн з позивним Бористень — гордість української нації: адже не кожен народ має таких відчайдушних та безстрашних героїв. Хай тобі щастить у всьому, Народний Герою!

Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.