Роман Ганкевич – художник, який належить до плеяди митців першої половини XX ст. Він вніс свій вагомий вклад в мистецьку спадщину Стрийщини і Галичини.
Роман Ганкевич народився 13 січня 1913 року у Львові. Хрестили його у церкві св. Юра. Мати Романа – Володимира походила зі знаної української священичої родини. Вона була наймолодшою дочкою о. Володимира Мартинкова і рідною сестрою о. Осипа Мартинкова. Залишила вагомий слід в історії церкви і «Просвіти». Батько – Ярослав Ганкевич, відомий на той час архітектор і громадський діяч, який загинув у Першій світовій війні.
Романа виховував батьків брат Лев Ганкевич – юрист, віце-прем’єр ЗУНРу. Це і позначилося на долі хлопця. За радянських часів Роману клеїли ярлики українського буржуазного націоналіста. Його прирівнювали до найлютіших ворогів народу. Роман Ганкевич завжди був під наглядом і пильним оком органів НКВС. Та в манері і характері юнака поєднувалася любов до рідної землі і любов до Бога. Роман був високо освіченою людиною з вродженою галицькою шляхетністю, яка глибоко засіла в його душі.
Роман Ганкевич закінчив Краківську академію мистецтв та Віденську Вищу школу мистецтв. Працював художником в театрі. Спільно з Е. Липинським працював сценографом у театрі «Атенеум» у Варшаві (1935 – 1939 р.р.), у театрі у Відні в 1939 р. Коли почалася Друга світова війна, був санітаром в одному з військових госпіталів. Командування російської армії арештувало Романа і вивезло до Києва, а далі до Москви. Під час допитів вибивали різні зізнання, тричі ставили до стінки і цілилися для розстрілу.
У 1945 році його відправили в концтабір у Тайшет. Дружина з сином подалася за кордон, де знайшла прихисток, не залишивши про себе ніякої звістки. Роман Ганкевич працював на лісоповалі. Одного разу він мало не загинув, коли його придавило деревом. І, можливо, там, у холодних снігах, у тріскучий мороз, залишився б назавжди без могили і хреста, якби не випадок. Бог надіслав порятунок і Ангелом долі стала така ж засуджена дівчина Петронеля.
Важка хвороба прикувала її до ліжка. Дівчину не брали на роботу. Та в цей день дівчина попросила своїх товаришок викотити її трохи з бараку. І вони взяли Петронелю в ліс подихати свіжим повітрям. Дівчина стала свідком біди, коли зрізана сосна придавила чоловіка. Вона зчинила галас, прибігли дівчата і покликали підмогу. Романа відправили в санітарну частину. Потрібна була спеціальна доглядальниця. Ось нею і згодилася стати Петронеля.
Багато місяців вона годувала Романа з піпетки, а потім з маленької ложечки. Надії на одужання в Романа були невеликі, але вона молилася і вірила, що він одужає. І Роман одужав. Роки минали… Звісток про дружину і сина не було. І він на поселенні одружився з Петронелею. У них народилася дочка Володимира.
У тих далеких місцях з тріскучими морозами начальству також хотілося мати живописні картини. Романа Ганкевича звільнили від усіх робіт і дали можливість працювати – малювати твори мистецтва, щоб задовільнити апетити начальників. Потім прийшла довгоочікувана воля. Після звільнення з табору працював у Театрі руської драми в Караганді (Казахстан). Далі, після довгих років поневірянь, Роман Ганкевич повернувся до Стрия. Відповідну роботу знайти в’язневі було непросто. У вищі навчальні заклади на роботу таких також не брали. У 1956-1962 роки – сценограф Стрийського, Івано-Франківського, Львівського театрів. У 1959 році керував дитячою студією при районному будинку культури в Стрию. В невеличкій студії вчив молоді таланти малювати, творити те прекрасне, яке дає наснагу жити. Адже є багато людей, які потребують прекрасного, а мало хто творить.З його школи вийшло багато відомих учнів, серед яких – Софія Садловська, Любов Коваль, Богдан Королишин, професор Львівської академії мистецтв Ігор Боднар, Одеської – Валентина Лукач, його діти – Володимира і Ярослав.
До нього за порадою зверталися студенти вищих і середніх спеціальних мистецьких закладів. Нікому він не відмовляв у консультації.Охоче ділився своїми знаннями і робив це, як розповідає пані Володимира: «Світячись у великій жертовній любові до кожного митця, якого ніби благословив своїми порадами на мистецькій ниві».
Пам’ятають Романа Ганкевича і в Стрийській конторі глибокого буріння, де він працював художником-оформлювачем. Дружина Петронеля завжди була поруч. Вона була для Романа і другом, і сестрою, і щирим порадником і розрадником. Працювала разом з чоловіком у конторі глибокого буріння в Угерську бухгалтером. Роман Ганкевич був активним членом літературно-мистецького об’єднання «Хвилі Стрия» і неодноразово брав участь у мистецьких виставках, що організовувало об’єднання щороку.
Митець плідно працював у жанрі графіки, живопису, а також був великим майстром портрета. Брав участь у мистецьких виставках з 1936 року. Його відомі твори – «Краєвид» (1935 р»), «Кладка» (1967 р.), «Тече річка» (1968 р.), «Сколівщина» (1968 р.), «Автопортрет», «Гірська весна», «Дорога» та інші. Художник таємно займався сакральним живописом, розписував церкви в Завадові, Вівні, Добрянах. Діти Володимира і Ярослав пішли батьковою стежиною. Володимира закінчила Львівський інститут прикладного мистецтва. Займається ткацтвом, живе і працює у Львові, членкиня Національної Спілки художників України. Учасниця українських та міжнародних художніх виставок у Львові, Києві, Детройті, Чикаго, Мюнхені, а в 2002 році мала спільну виставку з чоловіком, знаним художником Василем Бажаєм у Чикаго.
Син Ярослав, як і батько, був художником, викладав у Стрийському вищому художньому училищі № 16. Внук, син дочки Володимири Роман – мистецтвознавець, захистив дисертацію.
До останніх днів життя Роман Ганкевич залишався митцем з великої літери, а за станом душі – великим інтелігентом, в якому поєднувалася віра в Бога і гаряча любов до рідної землі, традицій та культури.
Відійшов в інші світи художник 29 жовтня 1976 року у Львові та заповів поховати себе у Стрию поруч з дружиною.
Світла і вічна пам’ять тобі, митцю!
Підготувала науковий працівник музею Ірина ХАНИК.
Leave a Reply