Як не втомлюються волонтери допомагати нашим захисникам у різний спосіб, так і ми не втомлюємося розповідати про нові ініціативи, щоб залучати якомога більше небайдужих людей до їх реалізації. З перших днів війни у Стрию створилася волонтерська організація «Крила допомоги», роботу якої координує Тетяна Кравець-Крохмаль. Вона зазначає: «Ми волонтерська ініціатива. Збираємось, коли потрібна допомога. У нас волонтери з різних сфер і організацій. Нас об’єднує мета».
Тетяна викладач вищої категорії, пропрацювала 15 років в Стрийській дитячі школі мистецтв хореографом. Зараз має своїх учнів у клубі «Royaldanc» і там також працює тренером партерної класики і коригуючої гімнастики. Ще тренує молодшу групу в бальному клубі «Пролісок».
– Тетяно, ми вже писали про роботу організації «Крила допомоги», зокрема про те, як ви шили розвантажуальні жилети, нижню білизну, балаклави, робили з дітьми сувеніри. Що це за новий проект «Вишивана іграшка»?
– Проект «Вишивана іграшка» у нас вже був. Ми вишивали ялинкові кульки на ялинку під девізом «іграшка за зігрівалку». Тепер ми будемо готуватись до Великодніх свят і вишивати писанки.
– Хто втілюватиме в життя цю ідею?
– Батальйон «Золоті ручки», який створився у листопаді минулого року, але дівчата розпочали свою роботу ще з браслетиків, які допомагали плести дітям на початку війни. Гуртківці на «Станції юних техніків» плели браслетики, які ми вкладали у «розгрузки», але не завжди встигали, бо потреби росли. І ще нас стали просити патріотичні браслетики волонтери, які їхали за кордон, в подарунок людям, що допомагали. Одна з волонтерок запропонувала ставити їх у магазинах, щоб будь-хто міг собі їх придбати і таким чином задонатити. За ці кошти ми купували тканину і шили «розгрузки», нижню білизну і накомарники. Діти нам активно допомагали, ми розростались до сусідок. Поясню. Спершу це були сусідки, які виходили на вулицю ввечері і всі плели браслетики разом з дітьми, нас це ще більше здружило і ми так переносили новини і тривоги. Відтак, доєднались професійні майстрині – це Оля Гук-Бульбах з викладачами і учнями БДЮТ, Наталя Семків зі школи мистецтв, яка допомагала шити «розгрузки», але тепер вже підключилась з дітками, Оксана Сямро, яка шила нижню білизну, і, як виявилось, дуже талановита майстриня, викладачі «Станції юних техніків» Ірина Борщ, Богдана Яворська, Галина Білущак. Приєднались зі спільноти «Не байдужі». Люба Кузімчак і дівчата, що шили «розгрузки», виявились теж супер-майстринями, в українців це, мабуть, в генах, Світлана Бухно, Оля Стриганин-Гульчевська, Люба Доскач, Христя Стинавська, Наталя Гирич, Олена Гункевич, Оксанка і я.
– Знаю, що Ваші майстрині організовували і майстер-класи.
– Так. Влітку ми збирались у приміщенні СЮТ, за що дякуємо директорові Ігорю Сафіянику, разом з дітками і спільно творили різні поробки, дівчата проводили окремо майстер-класи, де з хлопчиками і дівчатами вчилися робити й розмальовувати магнітики, брелки, заколки. Ці всі готові вироби ми відправляли на ярмарки за кордон. Америка, Франція, Англія, Голандія, Польща, Німеччина, Фінляндія. За виручені кошти нам передавали засоби від комарів, «зігрівалки», ми купували тканину для «піддупників», нижньої білизни і накомарників, парафін для свічок. Придбали дві швейні машинки на «Станцію юних техніків», бо вона стала нашою майстерню.
– З початком нового навчального року Вам довелося підлаштовуватися до нових реалій?
– Ми постійно підлаштовуємося до обставин, бо ворог не дає нам можливості спокійно працювати. Справді, з вересня розпочалось навчання на «Станції юних техніків», наші діти-волонтери теж пішли вчитись, тому ми вже так активно не могли збиратись, як колись. Вирішили переформатуватись і підлаштуватись до нових реалій. Зробили групу у «вайбері» під назвою «Золоті ручки», попри те, що ми всі активно працюємо на основних роботах, плюс домашні турботи, нас все рівно тягнуло щось робити. Тому задумали проект «Вишита іграшка» в листопаді, знаючи, що зимою буде холодно і нашим хлопцям на фронті потрібно тепло, ми придумали «іграшку за зігрівалку». Закінчився цей проект і дівчата кажуть: потрібно думати, що робити на Великдень. І тоді за збігом обставин мене осінило, що так ми зцілюємось. У нас закодовано в генах, ми майстрині, вишивальниці, так рятуємось від сирен тривоги. Працюючи руками, голкою, вишиваємо історію, вкладаючи душу. У кожного з нас є рідні на фронті і коли там важко – дівчата самі мене просять дати їм роботу вишивати, це рятує, тим більше знаючи, що за цей донат допоможемо як не своїй, так іншій дитині, там, на фронті. Як сказала одна з вишивальниць: «Вишивка – дзеркало народу і душі». Раніше я ставилась до цього висловлювання поверхнево, а тепер воно врізалося в моє серце. Тому я і запропонувала ще жінкам приєднатись до нас.
– Вас, Тетяно, дівчата називають «клей, що склеює пазли». Ви про це знаєте?
– Знаю. А ще жартують: сама ненормальна і позбирала біля себе таких. Ми так підбадьорюємо одна одну. Ще вони мають свої девізи. Наприклад, «Було б сказано – зроблено буде». Натякаючи, що я вічно придумую їм роботу. І з останніх: «Нас так просто не здолати».
– Паралельно з «Вишитою іграшкою» у Вас є ще один проект для поранених бійців.
– Так. Останній збір коштів у нас був на новий проект. Ми шиємо адаптований одяг для шпиталів. Уже відправили у Львівський, Київський і Дніпровський. Це довга історія, де задіяно дуже багато людей. Ми наші «Крила допомоги» не опускаємо. Запрошуємо усіх бажаючих долучатися у будь-який спосіб. Нас легко знайти у «Фейсбуку». Пишіть, запитуйте, пропонуйте. Ми відкриті до спілкування і налаштовані серйозно працювати до повної перемоги України. Підсумовуючи сказане, додам: розпочинається новий вишивальний проект, в якому стібки будуть складатися в символи та розповідати про радість і біль, сум і надію. Ми будемо зцілюватись, зашиваючи життя в полотно. Кошти, як завжди, будемо збирати своїм найріднішим Героям.
Наталія КАРПЕНКОВА.
Leave a Reply