«Вишиванка – це не тільки прадавня частина гардеробу нашого народу, що передавалась нащадкам та служила оберегом для його власника. Сьогодні, як і колись, вишита сорочка є надважливою річчю для кожного українця. Були часи, коли за вишиванки цькували, були часи, коли вишиванка рятувала від голоду (в час голодомору її обмінювали на хліб)… Були часи, коли її закопували в землю, аби зберегти для майбутніх поколінь, бо вона вважалась найдорожчим предметом в родині Напередодні Всесвітнього Дня вишиванки про глибоке значення української вишитої сорочки, її роль в сучасній боротьбі проти агресора та особливості української вишивки як коду нації ми мали розмову з майстринями у цій сфері.
Перша моя співрозмовниця – Марія Чумарна (на головному фото з автором), українська поетеса, педагог, журналістка, громадсько-культурна діячка, член Національної Спілки письменників України, засновниця авторської українознавчої школи. Пані Марія любить приїжджати у Стрий, не раз була на зустрічі з читачами в центральній міській бібліотеці імені Маркіяна Шашкевича, в книгарні «Ідея», на студії міського радіомовлення «Голос Стрия», давала інтерв’ю про свої книги «Вишивання долі», «Тайнопис вишивки». Серед запитань, які ми їй тоді задавали, одним з найцікавіших було – що означає вислів «народитися в сорочці» – у прямому і переносному сенсі.
– Народитися в сорочці – значить бути щасливою у житті. І слово сорочка вживається тут у своєму первісному значенні. Адже сорочка – це певна закодована сукупність сорока божественних енергій. Вслухайтеся: сорочка… сорок… Сорок божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини. Ця доленосна сорочка безумовно – українська вишиванка. Їй завжди надавали величного змісту, вишиваючи-кодуючи на ній, можливо підсвідомо, сакральними узорами-письменами долю. Згадаймо: у багатьох українських казках зустрічаємося з мотивом чарівної сорочки… У своїй новій книзі «Тайнопис вишивки», на відміну від попередньої «Вишивання долі» я уже чітко проводжу паралель між орнаментами вишивання і системою світотворення… Бо вишивка – це мова сім’ї, мова роду, код нації.
Українська мова закодувала в собі звукові «формули», які пояснюють глибинний світогляд наших предків. Візьмімо, для прикладу, слово «полотно» – дуже вагоме і символічне. Поло-тно… «Поле тнути» – значить, виділяти кожній народженій у світі душі часточку вселенського Поля енергій. Цю часточку Божої програми в житті кожної людини українці називають Долею. Символом Полотна Долі, Рушієм сили в життєвій дорозі при народженні дитини служить так зване «крижмо» – квадрат білого полотна, надалі людина впливатиме на свою Долю з допомогою писаного прамовою символів Рушника – того, що творить РУХ… ви тільки вслухайтеся: РУШник – РУХ… Рушник, як символічна частка вселенського Полотна Вічного Світла, присутній у житті українців від першого до останнього подиху на цій землі… Тобто, ми говоримо не тільки про сорочку-вишиванку, а загалом про вишивання, вишивані орнаменти як обереги… Вишиванка – це космос: космос любові людських сердець, молитов і мрій про щасливе життя, це висівання мрій і сподівань у Небесне Поле, які ніколи не згоряють і не стираються часом. До речі, грецькою мовою слово «вишивка» перекладається як… «космос»!
Те, що вишиванка так активно повернулася в життя сучасного українця – цілком логічно. Адже це – код нації, це – оберіг. Але коли саме вишиванку можна вважати оберегом? Чи будь-яку вишивану сорочку доцільно вважати оберегом? І чи тільки сорочку? Свою думку з цього приводу ми попросили висловити одну зі стрийських майстринь дослідницю старовинних орнаментів і видів вишивок за регіонами та кроїв класичних українських сорочок Вікторію Грицюк, яка віднедавна проводить в Стрию майстер-класи з популяризації української вишивки, знайомлячи з її історією і традиціями.
– Щоб сорочка була оберегом, вона має бути вишита рідною людиною… Коли мама вишиває сорочку дитинці – вона вкладає всі свої надії, всі свої побажання рідній істоті, кодуючи для неї добру долю… Коли дівчина вишиває сорочку коханому, вона програмує їхні стосунки на щасливе сімейне життя… До речі, оберегом може бути не лише сорочка. Пам’ятаєте слова з пісні «Виший, дівчино, хустину…». Хустини з давніх-давен теж були оберегами. Хустину дарувала дівчина козакові, хустиною покривали голову нареченій, коли вона ставала дружиною… До речі, зараз нашим захисникам взялися вишивати невеличкі хустинки і закладочки до книжок, до Біблії. І це теж може бути оберегом, адже вишивається з вірою в Перемогу… Такі закладочки-вишиваночки ми бачили в музеї Ольги Бачинської на відкритті виставки «Барвисті карпатські узори Незламності. Вишиванки родини Марії Новосьолової». Чудова виставка, яку можна оглянути, відвідавши музей Ольги Бачинської й принагідно оглянувши ще й інші надзвичайно цікаві експозиції. Адже Ольга Бачинська – та видатна особистість, що не дала піти в забуття десяткам українських взорів… І те, що ми маємо у Стрию її музей – ми благословенні у Бога.
…А на рахунок оберегу я вам ще так по-простому поясню… Ото, як побачите десь у хаті на креденсі серветку на мішковині таким грубим хрестиком «виґаратану», а внучка каже: «Не руш!.. Бо то моя бабці вишивали!..», ото і є оберіг! І наступність поколінь. Пояснила? – (посміхається). – Але для того треба вчити дитину, закладати в душу оте зерно родоводу.
А про недільну зустріч у музеї Бачинської поділилася враженнями завідувач сектору культурної спадщини Стрийської РДА Ольга Боднар, згадавши слова Оксани Забужко: «Будьмо дуже, дуже уважні: цю війну самими тільки бомбами виграти неможливо: це війна ЦІННОСТЕЙ…».
– Так, саме слова Оксани Забужко є тим базовим елементом української ідентичності й національної безпеки, бо у час війни культурні цінності і культурна спадщина ідентифікують націю і фіксують так званий «культурний код». З початку повномасштабної війни ми, українці, усвідомили, що культурна спадщина – це броня України, це генератори духовної енергії й незламності духу!
У народі кажуть – якщо за короткий час треба оздоровити душу й тіло, відновити внутрішню рівновагу, то одягніть вишиванку, або торкніться до вишиття – і тоді тисячолітня енергія, вишита й змережана з багатства землі й неба, відкриє друге дихання, очистить душу й запричастить силою роду.
Саме нині ми й запричастились силою роду Марії Новосьолової, яка вийняла зі скрині своєї родини вишиванки ще з 1890-х років і до нинішнього часу. Тримаючи у руках ці пам’ятні вишиті рушники, розумієш, що тримаєш історію не лише однієї родини, а історію села Коростова, історію Карпат, історію України. І розумієш, що це наша сутність і маркер нашої самоідентичності.
Нині, коли життя триває поміж сирен, коли увесь світ став свідком намагання знищити країною-агресором нашої історичної пам’яті, нашої землі, тут – у світлиці великої української вишивальниці світового рівня Ольги Бачинської – буяє життя: у кольорах, у пейзажах, у стібках, у мережках, у закладочках-вишиваночках, які передають на передову, адже цей маленький дорогий клаптичок-вишиванку можна тримати біля серця, і він справді є оберегом…
Потяг до вишивання в української жінки-берегині був непереборним в усі віки, і незважаючи ні на що. Навіть в тяжкі гнітючі часи сталінщини… Коли сотні наших українок було вивезено в Сибір, українські жінки підпорювали свій нехитрий одяг, робили голки з… риб’ячих кісточок – і все одно вишивали. Пам’ятаю такий малесенький шматочок полотна, вишитий саморобною голкою з риб’ячої кісточки зовсім простенькими нитками, на персональній виставці майстрині з Моршина Софії Лесів у меморіальному музеї «Борцям за волю України» кілька років тому… Для неї справжніми оберегами стали її вишивані картини, які вона почала вишивати уже в поважному 60-річному віці…
А от щоб традиції старшого покоління підхоплювала молодь, у Стрию створено школу шляхетних українок, яку очолила стрийська мисткиня Ольга Савчин. Член Національної спілки майстрів України, майстер народного мистецтва України, пані Оля, вчитель трудового навчання в гімназії імені митрополита Андрея Шептицького, свого часу організувала і була керівником ткацького гуртка при Народному домі. А ще займається пошуковою роботою, вивчає архівні, музейні матеріали, експонує свої роботи на міських, обласних, всеукраїнських і міжнародних виставках.
– Кожен орнамент на сорочці має магічне значення, – продовжуючи тему обереговості, підкреслила пані Оля. – Адже орнаментальна символіка творила своєрідний енергетичний панцир для тіла і для душі. Колись вишивані орнаменти не копіювалися механічно. Кожна вишивальниця доповнювали їх своїми елементами, змінювала кольори відповідно до своїх почуттів, жінка чи дівчина, яка вишивала сорочку, помахом руки з голкою закладала певну енергетику в цей орнамент. Тому тільки з чистими намірами і з любов’ю приступали до роботи… А ще – з молитвою…На жаль, українці скинули з себе свою магічну сорочку, вишиту бабусею, мамою чи коханою – і купують вишиванки, виконані на комп’ютері. Хіба може техніка закласти магічну енергетику в одяг!? Дуже добре, що нині наші українські традиції, культура відновлюються з особливою силою. Тільки тоді, коли ми остаточно повернемося до наших витоків, все стане на свої місця, і ми будемо щасливими господарями власної долі!
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ. Фото автора.