Софія Середницька, славна стриянка, активна учасниця громадського руху, довголітня реґентка церковного хору, членкиня клубу вишивальниць та «Союзу Українок», народилася 23 квітня 1923 року в с. Велдіжі Долинського повіту на Івано-Франківщині у священичій родині. Це бойківське село в долині р. Свічі з глибокими національними традиціями та прадавніми звичаями дало Софії добрий приклад любові до рідного краю.
Яскравий спогад з дитячих літ назавжди залишився з нею: одинадцятилітньою дівчинкою-підлітком в рідному селі, знаному своїм патріотизмом, Зоня організувала виставу-одноактівку і концерт. Допомагав їй хлопчик Василько, який грав на скрипці. Після вечірні люди радо прийшли до читальні і з цікавістю сприйняли дитячий концерт. В кінці вистави хтось гукнув: «Заспівайте наш національний гимн». Зоня не розгубилася, стала перед своїми малими акторами і змахнула руками. Діти, а з ними ціла читальня заспівали «Ще не вмерла Україна…». Лунали останні такти гімну, а в дверях читальні вже стояв поліціянт. Він сказав дівчинці: «Ти підеш зі мною». Її і Василька-скрипаля забрали до постерунку. Звільнив дітей дідусь Зоні, старенький сільський священик о. Іполит Погорецький, який заступився за дітей і запевнив, що ніхто з дорослих їх до того не намовляв. Мине багато років, Софія Середницька так само сміливо і впевнено стане перед хором церкви Успіння Пресвятої Богородиці, подасть тон, і в небо до Господа полетить величальна молитва.
З дорогого серцю Велдіжа жит-тєва дорога пролягла до Стрия: у 1935 році Софія вступила до стрийської гімназії. Вона проживала у своєї тети Стефанії Погорецької, яка дала молоденькій гімназистці чудовий життєвий приклад. Ця високодостойна особа, патріотка міста, незважаючи на своє каліцтво (перебувала в інвалідному візочку), підтримувала тісні зв’язки з жіноцтвом Стрийщини, монахинями. Ошатний будинок навпроти Народного дому був власністю тітки. Тут знаходилася робітня пані Стефанії. Усе місто поважало цю жінку за її небайдужу життєву позицію стосовно рідного міста, його культури, привабливості вулиць і скверів. Всупереч вадам, твердо відстоювала свої позиції перед управою міста. А це – вагомий життєвий приклад громадянської позиції для племінниці.
Тітка Стефанія познайомила Софію з шанованою усіма стриянами Осипою Бобикевич, вдовою отця Олекси Бобикевча, громадського діяча та письменника. Разом з тетою якийсь час вони жили в знаменитому будиночку Бобикевичів на вулиці Трибунальській (нині Є. Олесницького), де не раз перебували відомі галицькі митці, політичні та військові діячі. Пані Осипа любила музику і спів. Коли сідала до фортепіано, завжди просила Софію співати. Софія Середницька любить згадувати, як співала під супровід пані Бобикевичевої народний романс «Заграй ми, цигане старий». До того ж, вона перейняла оптимістичний настрій цієї жінки, яка, попри усі негаразди життя, завжди залишалася людиною погідного духа.
У гімназійні роки Софія із задоволенням співає у хорі церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Її ніжне сопрано щонеділі прикрашало Святу Літургію, а сама хористка уявляла, що кладе свій спів ангелам на крила. Божественними піснями вона стверджувалася у великій вірі і любові до Господа.
У червні 1939 року Софія успішно склала матуру, а у вересні прийшла до міста нова влада. Був націоналізований будинок тети Погорецької, тому обидві замешкали у будинку пані Бобикевичевої. Щоб заробити на прожиття собі і теті, Софія йде працювати телефоністкою.
Глибоко вразили жорстокі сталінські репресії, які чорною павутиною обплутали місто та її друзів. Якось побачила на вулиці свою гімназійну товаришку Дарцю Приймак, яку під конвоєм вів до брами стрийської тюрми енкаведист. Через десятки років вона прочитає її прізвище серед списку загиблих у застінках стрийської тюрми в музеї Меморіального комплексу «Борцям за волю України». Це схвилює її до глибини душі, порине в спогади, овіяні тугою та жалем.
Їй чітко врізався у пам’ять велелюдний похорон жертв сталінських репресій у Стрию в липні 1941 року. Софія з товаришками несла вінці з живих квітів. У свідомості закарбувалася вервиця підвод із замученими, скатованими тілами загиблих у стрийській тюрмі, тужлива мелодія панахиди у виконанні сільських хорів Стрийщини. А потім вже цвинтар зі зложеними півколом трунами і скорботна проповідь отця Іллі Гаврилишина. Ці враження з нею все життя.
Незважаючи на перипетії тих років, Софія наслідувала триб життя Осипи Бобикевич та Стефанії Погорецької – завжди дотримуватись «погідного духа». Цей неписаний закон і палкі молитви допомагали їй пережити лихоліття, нестатки, зміну влад. Вона зуміла створити сімейний затишок, виховати трьох дітей, плекати родинні традиції. Все життя Софія Середницька твердить просту істину: «Мені у всьому допомагає Бог». Це зрозуміти їй допомогла одна щаслива зустріч. За німців, в часи голоду і повеней, багато хто допомагав греко-католицькій консисторії продуктами. Одного разу священик-кревняк доручив Софії завезти до церкви Святого Юра у Львові кошик яєць. Вона виконала це прохання, кошик забрали до кухні, а її запровадили до митрополичих палат. Софія зустрілася з митрополитом Андреєм Шептицьким і одержала від нього благословення. Як багато важила для неї ця зустріч! Розуміла, що на все життя здобула неоціненне духовне багатство. Не один раз відчувала силу цього благословення. Може тому таланти, якими обдарував Господь пані Софію, розквітали із щораз більшою силою.
Любила церковний спів і свій храм. Полишала все і йшла на репетиції церковного хору в церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Пам’ятає своїх диригентів, а особливо Андрія Стадника, колишнього монаха чину оо. Василіян, який фактично й був організатором цього хору. У 1961 році п. Стадник помер і хор залишився без реґента. І ось однієї вересневої неділі під час Служби Божої пані Софія почула Божий голос: «Берися диригувати!». Вона зголосилася до цієї нелегкої справи. Староста хору пан Шевчук та солістка Франя Зазуляк, яка співала в хорі ще за часів Австро-Угорщини, дуже насторожено подивилися на молоду жінку і наголосили: «Нам треба порядного керівника». До того ж, парох церкви отець Євген Городиловський також зазначив, що спів має бути «на висоті». Але Софія Середницька не піддалася сумнівам, вона невідступно прямувала за своїм покликанням. І хоч знала лише свою сопранову партію, взялася керувати хором, тої ж неділі призначила репетицію.
Згодом парафіяни церкви та й самі хористи були здивовані і захоплені. Хор під керівництвом нової реґентки співав чудово, молитовно. Але обдарована жінка не зупинялась на досягнутому. Крім недільних Літургій, вона готує концерти духовної музики, вишукує нові партитури, що було нелегко у радянський час. Слухаючи магнітофонні записи, чудово відтворювала хорові партії. У такий спосіб хор вивчив і успішно виконував Воскресну утреню Андрія Гнатишина. За роки праці цей колектив став справжнім носієм високої майстерності, виконував складні партитури Бортнянського, Веделя, Березовського. Їй, як керівникові хору, хотілося, щоб ця духовна громада жила цікавим, змістовним життям. Тому організовує духовні прощі до Почаєва, Крехова, Унева, Гошева, Кам’янця-Подільського. У храмах цих монастирів хористи співали Літургії, церковні пісні. Але справою душі для Софії Середницької стала праця над вивченням Великопісних псальмів. З цією програмою хор виступив у 1991 році у Львівській консерваторії ім. Лисенка. Цього ж року їх спів транслювали по телебаченню. Рівно сорок років керувала хором Софія Середницька і весь цей час була вдячна Богові за таку чудову можливість прислужитись стрийській громаді та її духовному розквіту.
Тут слід навести слова з допису Лідії Миськів до енциклопедичного видання «Стрийщина» про Софію Середницьку: «Протягом 65 років співала в церковному хорі церкви, нині кафедрального собору Успення Пресвятої Богородиці в Стрию, з них 40 років була його регентом. Виховала чимало реґентів для церков Стрийщини, Сколівщини». У цих скупих рядках – вся сутність життя цієї жінки.
Але Бог обдарував п. Софію ще й іншими талантами. Вона володіла неперевершеними здібностями до рукоділля. То ж коли у 1964 році було засноване літературно-мистецьке об’єднання «Хвилі Стрия» та секції вишивальниць при ньому, вона відразу стала активною її членкинею. Талановиті руки п. Софії, здавалось, уміли все. Вона вишивала, робила ґердани з бісеру, ткала, декорувала аплікаціями свитки. Її роботи можна було впізнати за делікатністю візерунку і витонченістю смаку. «Тут пасуватиме барва старого золота, а тут проситься вишнева гама», – наче вголос роздумує вона. Завжди, коли торкається вишивки, згадує село Велдіж, в якому зростала. Розмаїття бойківських візерунків, яке панувало тут, допомогло їй сформувати свій неповторний стиль. У затхлий час комуністичного застою підсвідомо відчувала, що треба зберегти саме вишивку, цей потаємний код народу, що передається мовчки, орнаментом, голкою і ниткою з тисячоліття в тисячоліття. Софія Середницька радо бере участь у виставках, які влаштовувало об’єднання впродовж шістдесятих-вісімдесятих років. А на виставці, присвяченій 35-літтю заснування секції, вона подала свої роботи: вишивану серветку «Ружі», оздоблену мережками та хрестиком, ґердан «Святковий», ткані роботи.
До речі, Софія Середницька у п’ятдесятих роках зуміла відродити ткацтво у нашому місті. «Наука ткання почалася дуже фантазійно, – згадує вона. – Навчилася я цього ремесла в п’ятдесятих роках від одного знайомого пана, котрий відпочивав у Моршині. Він сам зробив ткацький верстат і показав, як на ньому працювати». Майстриня швидко опанувала техніку ткання, мала від того велике задоволення. Згодом дуже захопилася цим мистецтвом. Розповідала знайомим, показувала свої роботи, пропагувала цей вид народного мистецтва. Свої вміння передала Любові Турканик, котра, в свою чергу, навчила інших. Так, з легкої руки Софії Середницької відродилося ткацтво на Стрийщині. А які чудові українські свитки виготовляли її майстерні руки!
Але активна натхненна натура завжди прагнула більшого. У вісімдесятих роках національні традиції, які плекали в колі вишивальниць, спонукали до виходу на ширші виднокола. Готуючись до засідань клубу вишивальниць, п. Софія старалася підготувати щось цікаве: аналізувала мистецтвознавчі теле- і радіопередачі, повідомляла про новинки літератури, цікаві матеріали в пресі. Вона радо брала участь у шевченківських вечорах, які проводилися у колі вишивальниць. Особливо запам’яталося засідання секції вишивальниць на тему «Жіноча доля в творах Шевченка», де Софія Середницька і Любов Камінська виконали дуетом Шевченкові «Тополю», «Хустину». У січні 1989 року вона є учасником творчого колективу, що відродив у Стрию свято вечорниць. Згадує про це дійство із захопленням. Вони, члени секції вишивальниць, радо погодилися виконувати ролі ткаль і пряль на вечорницях, на сцені біля кужеля, веретена і прялки, звичайно, співали. А потім прозвучала стара, як світ, галицька коляда: «Син Божий народився!». Сльозами різдвяної радості була наповнена в той момент душа пані Софії.
Роки пробудження нації для Софії Середницької були сповнені творчої праці і горіння. У складі самодіяльного театру вона бере участь у концертних поїздках селами Стрийщини і краю, пропагує давні звичаї та українську пісню.
То ж не дивно, що під час від-новлення жіночої патріотичної організації «Союз українок», вона стала однією з її засновниць і чи не найактивнішою членкинею. На установчих зборах організації Софію Середницьку обрано до складу координаційної ради. У дев’яностих роках вона очолювала секцію релігійного світогляду і милосердя. Праці у цій секції було багато. Жінка взяла на себе облік самотніх і престарілих людей міста, а також сиріт і напівсиріт; часто організовувала збір одягу для дітей з сиротинця.
За її ініціативи влаштовувалися весняні та осінні прибирання могил Січових Стрільців та воїнів УПА на стрийському кладовищі. Софія Середницька відвідувала самотніх жінок, розносила їм скромну допомогу у вигляді продуктів харчування. Багато зусиль затрачалося на уточнення списків потребуючих, часто доводилось самій проводити обстеження умов їх життя. Намагалася також опікою та увагою охопити багатодітні сім’ї.
Багатогранна діяльність жіночої організації захоплювала і додавала натхнення творчій натурі пані Софії. Вона бере участь у перших, відроджених на Стрийщині, Андріївських вечорницях. Розповідала тоді молоді про народні традиції, які знала і спостерігала ще в дитинстві у Велдіжі. Всю свою душу, наснагу вклала вона в організацію і проведення свята Святого Миколая. Софія Середницька взялася готувати театральне дійство на сцені Народного дому. Для юних стриян обрала п’єсу І. Франка «Суд Святого Миколая». Володіючи необхідними навиками і витонченим смаком, вона виготовляла декорації, шила костюми, клеїла крила для ангелів, ріжки та носики для чортиків. А найважливіше, режисерувала виставу. П’єсу в той рік ставили кілька разів.
А як тішилася відродженням Свята Матері! Була порадницею у складанні сценарію та активною учасницею дійства, яке вперше за довгі роки забуття проводилося у місті. Власноруч разом з посестрами прикрашала весняними квітами зал і сцену міського Будинку культури, вкладаючи в цю справу всю свою снагу, хист і любов. Активно долучалася до організації і проведення перших фестин, обжинок, пропонуючи союзянкам свої знання і талант.
Одного разу посестрам «Союзу українок» прийшла чудова ідея: популяризувати українську пісню, а особливо її призабуті колискові. Було створено жіноче тріо у складі Софії Середницької, Любові Камінської та Розалії Паукевич. Учасниці цього колективу співали під час пам’ятних вечорниць на сцені міського Будинку культури 1989-го року. То ж співпрацювалося легко. На всіх виступах вокалістки рівнялися на тон, який подавала пані Софія. Співоче тріо обрало собі назву «Берегиня». Виступали на святах клубу вишивальниць, урочистостях «Союзу українок». Відвідали практично всі дитячі садочки, школи, училища міста, гімназію. Однією з перших програм тріо була добірка колискових пісень, згодом до репертуару стали долучати стрілецькі, повстанські пісні, співані молитви, коляди, гаївки. Софія Середницька була доброю порадницею для своєї посестри Розалії Паукевич – самодіяльної композиторки, радо включала її пісні до репертуару тріо. Піснею вчили великої науки любові до України, до рідної неньки, до материнської мови.
Початок дев’яностих був дивним і трепетним часом для п. Софії. Відроджувалося все давнє, мудре і добре, але несправедливо призабуте. У Стрию, разом із створенням гімназії ім. митрополита Андрея Шептицького організовується гімназійне братство. Разом зі своїми друзями шкільних років Софія Середницька входить до складу ініціативної групи, бере участь у затвердженні статуту, налагодженню зв’язків з молодим поколінням гімназистів, допомагає відтворювати давні гімназійні традиції. А скільки вражень подарував їй Світовий конгрес стрийських семінаристок і гімназистів!
Усі роки Незалежності України Софія Середницька завжди була активною в громадському житті міста. Вона присутня на засіданнях організації «Союзу українок», клубу вишивальниць, відвідує урочистості. Щодня дякує Богові за таланти, їй даровані і не змарновані, а примножені. В її серці назавжди залягли слова з Великопісного псальма: «Співаймо Богу, славою бо вкрився!».
Зеновія Ханас, голова організації «Союз українок» м. Стрия.
На фото: тріо «Берегиня» у складі (зліва направо) — Розалія Паукевич, Любов Камінська, Софія Середницька.