Як не парадоксально, та саме війна змусила нас любити життя. Ніби прокинувся ген українства і зануртувала кров у жилах, збуджуючи бажання пізнавати глибше свою історію, родовід. Нині це називають культурним фронтом, а по великому рахунку – це данина шани забутим іменам, тим, хто був українцем тоді, коли все навколо намагалися «одягнути» у червоний кумач з серпами і молотами.
27 жовтня у виставковій залі краєзнавчого музею «Верховина» відбулося відкриття виставки «Мистецька спадщина художника Івана Венгриновича» з нагоди 95-річчя від дня народження митця. В експозиції представлено понад 160 творчих робіт: пейзажі, портрети, натюрморти. Він був трудоголіком, жив яскраво та його талант за життя не отримав гідної оцінки. Загалом – це четверта персональна виставка творів художника і друга посмертно.
Модерувала презентацію вернісажу науковий працівник музею Галина Верес. Розмову вона спрямувала у руслі особистості художника, поставивши на шальки терез: Венгринович – художник та Венгринович людина.
Право відкрити виставку мала начальниця управління культури, молоді та спорту Ірина Пукас.
«Мені надзвичайно приємно відкривати виставку великого українського живописця Івана Венгриновича. Бачимо, що художник є призабутий, тому сьогоднішня подія дає нам нагоду відродити ім’я стрийського митця.
Потяг до живопису й малювання окреслили його життєву стежину. Роботи, які ми бачимо, вражають своєю любов’ю, теплотою і натхненням. На мою думку, було б справедливо, щоб в майбутньому одна з вулиць Стрия носила його ім’я. Будемо працювати у цьому напрямку з міською радою. Всім відвідувачам виставки хочу побажати добра і миру, надихайтеся позитивними емоціями від робіт великого художника», – сказала І. Пукас.
Ідея виставки належить директору краєзнавчого музею «Верховина» Миколі Закусову. Він поставив перед собою амбітну мету – відродити у пам’яті стриян забуті імена митців 50-80-их років минулого сторіччя. Чому саме почали з Івана Венгриновича і чому саме зараз, він розповів на презентації.
«Ентузіазм музейних працівників мене завжди вражав. Галина Верес, Ірина Ханик збирали інформацію та картини тривалий час, щоб сьогодні ми змогли відкрити таку цікаву виставку. А почалося все з того, що у січні я отримав лист від львів’янки, яка писала, що знайшла у приватній колекції роботу І. Венгриновича і просила інформацію: ім’я і по-батькові, де вчився і жив, де похований. Тобто, людина у львівських бібліотеках не могла знайти навіть краплину інформації, як з’ясувалося згодом, такого титана пензля. Це і підштовхнуло до того, щоб ініціювати виставку, а відповідно відкрити широкому загалу талановиту постать. Для мене сьогоднішня виставка – подія року. Він творив у час так званої відлиги і радянщини. Та в кожній роботі є іскорка надії на інше майбутнє. Вірю, що зможемо зробити постійно діючу експозицію робіт художника в картинній галереї, яку хочемо створити у Стрию. Вітаю нас усіх з відкриттям надзвичайної виставки Івана Венгриновича», – зазначив М. Закусов.
Перші відвідувачі виставки дізналися цікаві біографічні факти про Івана Венгриновича та слухали спогади тих, хто знав і пам’ятав митця. Щемливо звучали спомини з відеозапису 1994 року, бо багатьох з його друзів теж вже немає серед живих.
Чисельно зібралася родина художника, яка вдячна музейникам за виставку. Син Олег береже картини батька і завдяки цьому в такій кількості можна споглядати культурне надбання. Експозиція різнопланова, бо, як зазначив молодий художник Ігор Мельник, складається враження, що представлені роботи належать пензлю двох різних митців. І це характерно творчим особистостям, які протягом життя вдосконалюються, вчаться і змінюються.
Голова Братства шанувальників Т.Г. Шевченка, стриянин Ярослав Михайлюк запропонував видати каталог робіт з презентації виставки та розповіддю про художника за кошти, закладені на книгодрукування у місцевому бюджеті. Пропозицію підтримали всі присутні на відкриті виставки.
Талант має розвиватися і попри особисті драми, життєві перипетії Іван Венгринович не опускав рук, а любив людей, природу і понад усе – творити. Оглянути експозицію із забуття можна буде протягом двох місяців. А читачам пропоную бібліографічний нарис про художника, який підготувала науковий працівник музею Ірина Ханик, та світлини з відкриття виставки. Пізнавайте та насолоджуйтеся, а ще краще відвідайте виставкову залу разом з дітьми. Не знаю, чи буде це арт-терапією, але те, що отримаєте щеплення гормоном щастя – беззаперечно.
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.
Leave a Reply