НА ЖИТЕЙСЬКИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ

ПРОРОЧИЙ ДАР МАРІЇ

Молодість Марії Мельник припала на роки Другої світової війни. На долю цього покоління випало чимало випробувань: посильна праця в домашньому господарстві, навчання в школі, догляд за молодшими братами чи сестрами. Оскільки Марія була найстаршою в сім’ї з чотирьох дітей, то більшість роботи вони виконували разом з матір’ю. Батько, Федір Сурмик, став членом ОУН і змалку прививав доньці патріотизм, любов

до всього українського, плекав дух непокори та несприйняття національного рабства. Ці риси характеру зміцнились після того, коли її, зовсім юну, батьки привезли на огляд відкритої німцями після втечі «визволителів» стрийської тюрми. Ця жахлива картина так вплинула на емоції Марійки, що не забулася й до сьогодні. Не думала й не гадала, що незабаром і сама опиниться в тій катівні.

У сорокові роки пожвавилась підпільна боротьба за незалежну Українську державу. Відтак в 1943 році Марія вступила до лав ОУН, згодом стала зв’язковою УПА, отримала псевдо «Фіалка». Батька приз­начили станичним. В їхній хаті збирався провід ОУН, інколи бував і Олекса Гасин. На друкарській машинці готували різні документи, пропагандистські матеріали. А на подвір’ї облаш­тували криївку.

Марія виконувала різні до­ручення: збирала продукти й одяг, носила повідомлення — «шта­фети» в ближні села. Також готу­вала їжу для повстанців, прала їхній одяг. В хаті зупинялися на відпочинок сотні УПА, які пряму­вали в Карпати.

У 1944 році батько за наказом пішов з проводом і пропав без­вісти. Подейкували, що загинув на кордоні із Закарпаттям. А через два роки один з тих, кого при­хистили в сховку, повстанець на псевдо «Бергало», спокусившись на іудині срібняки, видав енка­ведистам своїх рятівників. І Марію 9 лютого 1946 року заарештували за співпрацю з УПА. Таким чином юна підпільниця опинилась у жахливих підвалах стрийської тюрми. Молода дівчина, вихова­на на засадах християнської мо­ралі, гідно перенесла моральні й фізичні тортури. 27 червня 1946 року Марія була засуджена вій­ськовим трибуналом за ст. 20, 54-І «а», 54-ІІ КК УРСР на 10 років позбавлення волі і 5 років по­збавлення громадянських прав.

Замість радісного дівування доля обдарувала її важкими та­боровими буднями: спочатку в Естонії (концтабір Нарва»), а по­тім була вивезена в Казахстан (селище Кінгір). Працювала тяжко на будівництві чи то в заметілі, чи в неймовірну спеку. Каторга, жор­стоке ставлення до політв’язнів (особливо до українців), зневага до людської гідності переповни­ли чашу терпіння — вибухнуло повстання каторжан. Сорок днів у таборі була «зона свободи». Марії доручили «стояти на стійці». Так було до смертельного червнево­го дня, коли кати вирішили давити повстанців танками. Від загибелі її врятувало те, що в ту мить вона повернулася в барак на відпо­чинок.

Ймовірно, що наглу смерть Марії відвернула іконка Божої Матері (на фото), що була нама­льована в бараці художником-політв’язнем і подарована їй на згадку. Напевно, цю іконку осяяла Божа благодать. Здається, що рука Господня, заступництво Матері Божої, ласка Ангела-хоронителя ніколи не пере­ста­вали торкатися її долі…

У червні 1955 року Марія була звільнена з каторги і поселилась в Омській області, де займалася сплавом лісу по ріці. А в 1957 році була звільнена з спецпоселення і повернулася в рідну Колодницю, проте батьківську хату знесли вороги. У жовтні 1958 року Марія вийшла заміж за Михайла Мель­ника — теж недавнього політ­в’язня. Працювала на будівництві муляром-штукатуром. Виростили з чоловіком двох дітей — Лесю та Богдана, виховали їх в націо­нально-патріотичному дусі. Овдо­віла, зараз проживає з дітьми та внуками у Стрию.

Життя кожної людини наси­че­не і радощами, і печалями. Мож­ли­во,  ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Це стосується і Марії. Вона живе і молиться так, що молитви її почули біля Гос­поднього престолу. Дотепер збе­регла душевну чуйність, теплоту серця, вроджене уміння про­ник­нути в чужі болі та перейматися ними. Все дрібне, суєтне прохо­дить повз неї, не залишаючи в душі й сліду.

Рік за роком йшли своєю чер­гою і зіткали довге полотно життя цієї непересічної жінки. Вона ніколи не прагнула ні титулів, ні нагород. Не образилася навіть тоді, коли її не привітали з 80-літтям створення УПА, не вручи­ли навіть пам’ятної медалі, хоч нагороджували направо і наліво тих, хто не має абсолютно ніякого відношення ні до УПА, ні до ОУН… Не образилася, спираючи все на велику зайнятість власть імущих у теперішній складний час війни. Та Бог їм суддя!

Марія оволоділа безцінними скарбами власного духу і жи­тейської мудрості. Вона давно усвідомила, що найвища нагоро­да — завжди бути Людиною, яка попри всі незгоди будує в своїй душі та душах близьких людей невидимий храм Добра і Любові. Молитви рятували її у небезпеках і хворобах, додавали їй здоров’я, світлості і віри.

…Було це в листопаді 2021 ро­ку, невдовзі перед навалою кровожерних ворогів. Якось, молячись на вервичці, Марія побачила неймовірне видіння: ікону Божої Матері в царському облаченні, з розкішною короною на голові. В очах Богоматері було море скорботи, жалю, співчуття… Жінка була вражена незвичай­ним видінням і якийсь час була в глибокій задумі: що б це озна­чало? В її голові гніздилися дум­ки: це мусить бути якийсь знак, попередження людям про неми­нучу біду. Ці роздуми не покидали Марію кілька тижнів.

Одного дня вона покликала свою доньку і каже: «Дивись, ди­вись на Маріїн город (тобто, їх­ньої сусідки). Там стоять  хрес­ти. Багато хрестів. Мені аж в очах ме­рехтить. Придивляйся добре, в тебе очі молодші».

Це було в кінці листопада, а в лютому почалось нашестя  чер­воної орди. І хрестів по всій Украї­ні видимо-невидимо…

Якось на свято Архистратига Михаїла діти повезли маму у Львів. Як зайшли в одну з  церков, то вона побачила ту саму ікону Матері Божої, що була у її видінні. Радощів Марії не було меж…

Бог подарував Марії за всі її добродійства довге життя, добру пам’ять. 8 березня  їй виповни­лося 96 літ, а вона цілими днями молиться і просить про здоров’я всіх близьких, збереження життів наших безстрашних воїнів, про­сить Всевишнього та всіх небес­них сил наблизити перемогу Ук­раїни над ненависним людино­вбивцею і навіть не проти того, щоб Господь наділив їх розумом і совістю…

Пам’ятаймо таких людей, як Марія Мельник!

Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.

Стрийське міжрайонне Братство воїнів національно-визвольної боротьби.