Стрийщина була завжди багата на мистецькі таланти. Своєю творчою працею її прославляли художники і письменники, актори, майстри різця. З приходом нової більшовицької влади різна доля випала їм. Одні опинилися в тюрмах, розстріляні і замучені, інші в сибірських таборах відбували покарання за високими мурами і дротами. Хтось повернувся на рідну землю, а хтось навічно залишився лежати в землі, де вічна мерзлота. Та залишилася пам’ять про них: у світлинах, творах мистецтва та заповітах, у спогадах друзів та родини, які свято бережуть світлини та їх особисті речі.
Сьогодні моя розповідь про Богдана Дружинця з Конюхова, художника і патріота. Кажуть, хист митця бере початок з допитливого ставлення до дійсності, уміння не лише дивитися на світ, але й глибоко розуміти його. У творчості кожного майстра поєднується побачене, прочитане, пережите. Саме так сприймав світ Богдан Дружинець.
Складно було зібрати відомості про цього митця. Довелося шукати членів його родини, односельчан. Зустріч з племінницею художника Марією Ільківною Дружинець, батько якої Ілько був рідним братом Богдана, та її розповідь допомогли точніше відтворити життєвий і творчий шлях Б. Дружинця.
Народився Богдан Дружинець 30 липня 1928 року в селі Конюхові Стрийського району. Батько його був паламарем у сільській церкві, мати – домогосподарка. Родина була дуже побожна. В хаті панував дух святості.
Хлопець народився кволим і хворобливим. Роки дитинства та юності пройшли у рідному селі. Дитиною відчув потяг до творчості: рано почав малювати. Після закінчення сільської школи вступив у Львівське художнє училище ім. Івана Труша, де навчався протягом 1947-1952 років. Був здібним студентом, талановитим художником.
Моя співрозмовниця на хвилину замислилася і продовжила свої спогади. Її батько розповідав, що Богдан був незвичайною людиною, дуже любив свою землю, Батьківщину. Він не втомлювався говорити: «Батьківщина – це там, де твій народ. Спільна історія, спільні корені, біль і радість». Коли Богдана питали, які з полотен, написаних ним, найулюбленіші, він сміливо відповідав: «Я їх ще не намалював. Найкращою картиною має бути наступна’».
Для нього важливими були не кількість, а процес і результат творчості, без цього він не уявляв свого життя. Щоб жити, людині потрібні воля, хліб, мир. Художник не мав часу думати про вічність. Він творив, освідчувався у любові до України, оспівував її героїчне минуле. Його все життя тривожили власні переживання, мучила біль за долю рідного народу.
Богдан Дружинець був одружений, мріяв про сімейний затишок. Виховував сина, якого дуже любив. Будував у Стрию свій власний дім, в якому мріяв прожити щасливе життя. На жаль, він рано пішов з життя, щойно починаючи утверджуватися як художник. Помер митець 25 квітня 1963 року в Стрию. Дружина похоронила його на міському цвинтарі. На жаль, не повідомила родині, коли похорон, братові Ількові відмовила показати місце захоронення. Згодом з сином виїхала до Росії. Родину багато років тривожило питання, де похований Богдан. Адже він помер при загадкових обставинах. Можливо, до цього спричинився російсько-більшовицький режим. Адже це були роки, просякнуті червоним терором та репресіями… На жаль, у метричних книгах не значиться місце захоронення. Тож брат стояв на кладовищі, самотній і зажурений.
Пані Марія згадує, що в родині побутує переказ: за радянських часів у газеті «Известия» прочитали повідомлення, що пілот на прізвище Дружинець успішно посадив на злітну смугу аварійний літак. Можливо, це і був син Богдана? Замислившись, вона додала, що родина свято береже пам’ять про батькового брата. Спогад про нього у світлинах і картинах передається з покоління у покоління.
Інколи життя нам підкидає повні несподіванок цікаві зустрічі та знайомства, які спонукають до роздумів.Таким було спілкування зі ще однією родичкою художника Анною Йосипівною Дружинець-Гринишин. Вона виявилася цікавою співрозмовницею. Свою розповідь почала зі слів: «Він вірив, що здійсниться його мрія, що Україна розквітне, буде незалежна’». Богдан прожив недовге, насичене різними випробуваннями життя. Незважаючи на роки війни і тоталітарного режиму, поринув у багатогранність буття. Цьому сприяла молодість, творчий злет та мистецька діяльність. Він умів тримати дружбу. Справа в тому, що в юнацькі роки він познайомився з Олексою Гасиним, уродженцем с. Конюхова, героєм національно-визвольних змагань, незабутнім «Лицарем». Старший товариш мав великий вплив на майбутнього художника, який повністю поділяв його погляди. Звідси й віра у незнищенність українського народу.
Можливо, Б. Дружинець мав зв’язки з українським підпіллям, але у політику нікого зі своїх рідних не посвячував. Оберігав їх, бо знав добре, що це небезпечно. Багато читав, слухав музику, дуже любив оперу, кіно. Був добродушною і чуйною людиною, умів співчувати іншим. Любив перебувати у колі друзів.
Богдан любив подорожувати, але подорожі забирали порівняно небагато часу. Його творче життя проходило в майстерні, що знаходилася у Стрию по вул. Народній. Працював у малярських жанрах портрету та пейзажу. Зелені Бескиди полонили художника, а особливо стрункі смереки милували око митця. Красу гір з особливою любов’ю переносив на свої полотна. Відома його робота «Карпатський пейзаж» (1962 р.). Легендарний ватажок Олекса Довбуш також знайшов своє місце у творчості художника. Цій темі він присвятив кілька варіантів робіт на полотні олійними фарбами у 1960 році. Цікавими роботами є картина «Гуцулка» (1958 р.), «Портрет мужчини’» (1960 р.).
Приміщення клубу в с. Конюхові прикрашає портрет Тараса Шевченка. До образу поета Богдан ішов дуже довго, бо розумів, що Шевченко сам був прекрасний живописець, рисувальник, аквареліст. Його «Кобзар» був для Дружинця особливою книгою, пророчою для України, такою як Біблія для віруючої людини. Адже у ній закладено сенс українського буття і духу, який незламний і незнищений, з покоління в покоління нарощує свою силу. Художник розумів, що Шевченко своїм пророчим поглядом і словом вказує нам шлях, то ж любив повторювати: «Ми – щаслива нація, бо маємо такого генія». Незабутнє враження справляє також картина «Караюсь, мучусь, але не каюсь», яку художник Богдан Дружинець виконав у співавторстві з Іваном Венгриновичем.
Живописні полотна, портрети Івана Франка, Лесі Українки, батька, матері, дружини художника, автопортрет приваблюють самобутньою творчою манерою, високим мистецьким темпераментом, оригінальністю бачення світу. Художник змушує нас мислити. Відчувати, переживати. Картини художника є в музеях та особистих колекціях. Творчі роботи Б. Дружинця знаходяться і у фондах Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». У музеї літературно- мистецького об’єднання «Хвилі Стрия» серед кращих творів стрийських митців (Остапа Оброци, Петра Обаля та ін.) експонуються картини Богдана Дружинця. Захоплює його робота «Рідна матінка, земля», що розповідає про рідну землю, яку так любив художник.
Можливо, прочитавши цей допис, хтось матиме бажання зайти до музею Петра Обаля і розповісти більше про життя і творчість художника Богдана Дружинця, життя якого, мов зірка, засвітилось, спалахнуло і рано згасло.
«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього», – гласять мудрі слова. Загляньмо у скриню своєї пам’яті. Адже гордість про мистецьку славу краю та її творців зобов’язує нас до цього.
Ірина ХАНИК, науковий працівник музею.