На календарі 24 січня 2023 року. В Україні війна, страшна війна… Але попри всі біди в цю дату хочеться пригадати про особу Остапа Нижанківського. Такого талановитого, багатогранного митця, священика, такого важливого для України і стриян зокрема, і людину, життя якої проходило в подібний до теперішнього тривожного часу. 24 січня виповнилося 160 років від дня народження Остапа Нижанківського, на життєвому шляху якого, Богом виділеного у 56 років, були різні випробування.
ОСТАП НИЖАНКІВСЬКИЙ 24.01. 1863 — 21.05. 1919
Композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, один із фундаторів українського відродження, яких на Стрийщині називають «стрийська трійця»: Євген Олесницький, Остап Нижанівський, Олекса Бобикевич.
Народився 24 січня 1863 р. (згідно з архівною довідкою про народження, Львівський історичний архів). Народився в знатній родині, де кілька поколінь чоловіків приймали священичий сан. Він походив з багатодітної сім’ї, де з дев’яти дітей (6 хлопців і 3 дівчинки) Остап був найстаршим.
Діти часто бували на парафії дідуся по маминій лінії отця Йосифа Тишинського в с. Завадів. Любов до музики передала дітям мама, Осипа Нижанківська з Тишинських. Саме вона наполягла на навчанні трьох старших дітей у гімназії в Дрогобичі, оскільки в Стрию на той час гімназії не було. Мама поїхала в Дрогобич разом з дітьми і забрали навіть фортепіано. Зі спогадів Осипи Нижанківської-Бобикевич «…для нас, дітей, то був рік щастя… Брати учились, співали, музикували. Найстарший Остап уже тоді проявляв великий талант до музики і рисунків».
Вже у 7 класі Остап організував з гімназистів гурток «Тарасівців», який збирався таємно від москвофілів і поляків для популяризації творчості Т. Шевченка. Саме тоді з’явилася перша Остапова пісня на сл. Т. Шевченка «Вітер в гаї нагинає».
На канікули діти приїжджали додому у с. Великі Дідушичі, де батько Осип мав парафію, і музикували. Батько-священик о. Осип Нижанківський, спостерігаючи за дітьми, жартома, а, може, і ні, висловлювався: «Боже, Боже, за що Ти покарав мене синами-музикантами?».
Але Остапові не вдалося закінчити гімназію через інцидент з викладачем-москвофілом Гошовським, який глумливо висловлювався про Т. Шевченка, і молодий, темпераментний хло-пець відповів викладачеві «ляпасом» за Шевченка. Як наслідок — Остап вимушений залишити навчання в гімназії і своєрідну кару відбувати у війську.
Трирічна служба проходила у Львові і дала можливість Остапові займатися у вільний час музикою. І дуже скоро слава про талановитого музику Остапа Нижанківського дійшла до гімназистів Львівської гімназії і від їхнього імені Кирило Студинський запрошував Остапа на репетиції хору гімназистів. Якось К. Студинський показав О. Нижанківському збірку віршів Володимира Навроцького. Одна з поезій, присвячена покійній дружині, припала Остапові до душі і вже незадовго гімназисти співали новий твір «До ластівки» на слова В. Навроцького, музика О. Нижанківського.
Остап закінчив службу у війську і знову став учнем — тепер вже Львівської академічної гімназії. Доти він прославився на одному з творчих вечорів товариства «Руська бесіда», присвяченому перекладачу та письменнику Олександру Кониському. На вечорі О. Нижанківський керував хором «Академічного братства». Тоді прозвучало дві його композиції: «Вітер» на слова О. Кониського і «Не гармати грають нині» на вірші І. Франка.
У 1885 році у Львові стає популярним товариство ремісників і дрібних підприємців «Зоря». Члени товариства влаштовували вечорниці, на які запрошували хор гімназистів, який називали «Остаповим хором». Товариство «Зоря» мало на меті привернути увагу простих міщан до української культури, і тут чудову роль відіграв талант О. Нижанківського.
У цьому ж році Остап з друзями заснували перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна», яке випускало примірники українських пісень невеликими тиражами і продавало за доступними цінами. В газеті «Діло» все частіше розповідали про хор О. Нижанківського і українську пісню, а про Остапа, як про «талант небуденний» писав редактор газети Іван Белей в листі до Олександра Барвінського.
Для молодого О. Нижанківського взірцем і орієнтиром був світоч класичної музики Микола Лисенко. Вони листувалися, М. Лисенко відповідав на листи О. Нижанківського і навіть запрошував його на навчання до Києва, обіцяючи всяку підтримку, і навіть матеріальну. Однак цей лист потрапив до рук Остапового батька, а оскільки священик Осип вважав музику не важливою професією, то й листа заховав від сина. Правду Остап дізнався тільки після смерті батька, на що з жалем вигукнув: «Тату, тату, що Ви наробили!». Так батько не дав здійснитися мрії Остапа — навчатися у Миколи Лисенка. Але доля подарувала Остапові моменти зустрічі з корифеєм української музики:
– у 1903 р. — у Львові святкували 35-річний ювілей творчості М. Лисенка, і ювіляр був присутній, а О. Нижанківський диригував на урочистості зведеними хорами, то ж зустріч була приємною для обох;
– у 1912 році на похороні М. Лисенка О. Нижанківський виголосив цікаву, змістовну промову, яку друкувала тогочасна преса. Тут Остап очолював галицьку делегацію
У 1888 році, виконуючи батьківське слово, Остап вступає до Львівської духовної семінарії. Та і тут очолює хор семінаристів, організовує концерти, мистецькі вечори, засновує чоловічу спільноту «Хор дванадцятьох», яка переросла у товариство «Львівський Боян».
Чотири роки навчання в семінарії, одруження зі стриянкою Галиною Бачинською, священичі свячення… і перша парафія на Тернопільщині.
Тут О. Нижанківський зустрівся з письменником Андрієм Чайківським та композитором Денисом Січинським і разом з ними організував «Бережанський Боян».
Будучи священиком, продовжує застосовувати свій музичний талант… Повертається до Львова, керує «Львівським Бояном» і прагне одержати посаду викладача співів у вчительській гімназії. Заради цього вступив до Празької консерваторії, яку закінчив екстерном, склавши іспити з відзнакою, і одержав кваліфікацію «професор співу в учительській семінарії та середніх школах».
Проте роботи так і не одержав, оскільки керівництво віддало перевагу полякові за національністю, який і зайняв вакантну посаду. На превеликий жаль, «Львівський Боян» не зміг відстояти право О. Нижанківського залишитися серед музичного п’ємонту Львова.
І знову Тернопільщина.
У 1897 році він парох в заможному селі Довжанка. В цьому ж році на виборах до австрійського парламенту по округу, до якого входило село, балотувався І. Франко, і О. Нижанківський активно підтримував його кандидатуру, виступивши проти кандидатури опонента І. Франка — графа Борковського. На жаль, І. Франко вибори програв, а О. Нижанківський поплатився — втратив парафію і був переведений у бідне село Качанівку біля російського кордону.
Чергова життєва невдача, розчарування… висловив у листуванні. На запитання приятеля «Що робиш, Остапе?», — відповів: «Продав фортепіано, купив корову і пасу». Це не жарт, це виклик долі — музиканта, композитора, священика.
У 1900 році О. Нижанківський повернувся на Стрийщину в с. Дуліби, Завадів. У Стрию О. Нижанківський разом з однодумцями Євгеном Олесницьким, Олексою Бобикевичем працює для стрийської громади. В 1901 році 1 січня відкрили Народний дім. До цієї події Остап написав кантату на слова Олекси Бобикевича «Витайте нам, гості», яку було виконано під його батутою. У 1907 році О. Нижанківський разом з І. Франком випустили «Українсько-руський співаник з нотами». На своїх парафіях о. Остап організовував читальні, залучаючи до цієї справи шкільних вчителів (Є. Пасіка, О. Кобат), вів боротьбу з пияцтвом і відкрив у Стрию справу, важливу і знану в Європі — молочарську спілку «Маслосоюз».
Цей бізнес він будував дуже грамотно і професійно. Був запрошений спеціаліст Ян Бедронь, організовано шестимісячні курси. В цій справі О. Нижанківського підтримували і допомагали йому Є. Олесницький, О. Бобикевич і його сестра Осипа Бобикевич.
У 1907 році О. Нижанківський був головним директором «Крайового союзу господарсько-молочарського» у Стрию, до якого входило близько 20 сільських спілок. В додаток, у Стрию відкрили першу українську банківську установу «Каса задаткова».
«Союз молочарських спілок» увійшов в історію під назвою «Маслосоюз». Його логотип був відомий в багатьох країнах Європи, куди експортували молочну продукцію українських селян Стрийщини. До 1909 року справа вийшла на світовий рівень.
У Народному домі було відкрито першу Хліборобську виставку, а її співорганізатор О. Нижанківський представив свої авторські вулики, які були захищені авторським свідоцтвом. О. Нижанківський різьбив гарні шкатулки, мав власну колекцію витинанок, які були в експозиції Львівського музею.
У о. О. Нижанківського гостювали Соломія Крушельницька, Іван Франко та інші визначні особи. Якось Соломія Крушельницька розповідала про своє турне по Європі і запитала у Нижанківського: «А що Ви за той час зробили, отче?». — «Дванадцять нових вуликів», — з гумором відповів о. О. Нижанківський.
Не здійснилася мрія О. Нижанківського стати професійним музикою, але він працював на розвиток української громади, і жартома про це говорив: «Я в першу чергу священик, потім молочар, а у вільних хвилинах музика».
Завдяки тим вільним хвилинам щороку в такий різдвяний період звучать його колядки «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика», «Во Вифлеємі нині новина».
У пам’ять про О. Нижанківського названо вулицю в Стрию та у Львові, причому, у Львові — ця вуличка, названа іменем Остапа Нижанківського, веде до будинку музичної Академії на теперішній час, а в минулому — це Львівська консерваторія.
Стрийська музична школа має його ім’я, і в школі є музейні кімнати з матеріалами про Остапа і Нестора Нижанківських.
Мрію Остапа стати професійним композитором втілив його син Нестор Нижанківський.
Лідія ЧАБАН,
старший викладач
дитячої музичної школи
ім. Остапа Нижанківського.
Leave a Reply