RАZOM FOR UKRAINE – ЯК УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ ЗГУРТУВАЛИСЯ

Більшість з нас скептично ставилися до земляків, які, проживаючи за кордоном, вчать нас любити Україну, чи як нам жити? Та з початком війни змінилося все, зокрема, ставлення самих емігрантів, і нас –  до них. Тонни гуманітарного вантажу, мільйони доларів США акумулюються в колах української  діаспори і переправляються в Україну. Стрияни, які мешкають на усіх континентах, шукають будь-які способи допомогти рідній батьківщині. Волонтери по обидва фронти – місцевий і закордонний – постійно на звязку.

Марта Іваницька сьомий рік, як мешкає у США. Нині її знають, як Софі Фрейзер (на фото). Виросла вона у творчій родині, батько і мама –  музиканти, педагоги у м. Стрию. Тож, після закінчення місцевої школи №4 – вступила до Дрогобицького музичного коледжу ім. В. Барвінського, а відтак, закінчила і Львівську національну музичну академію ім. Миколи Лисенка. За океаном стриянка викладає музику, пише пісні, виступає з концертами, а ще робить неймовірні витинанки. Марта, попри різницю в часі з Україною, напружений графік роботи та волонтерство радо поспілкувалася з нами й розповіла про свої переживання та те, як у Чикаго українці та американці підтримують нашу боротьбу проти рашистів.

«Про війну дізналася у день її початку, й це було настільки шокуюче, що я не могла ні рухатися, ні дихати. Мої друзі також казали, що мали таке відчуття, ніби їх спаралізувало. У нас перший тиждень ніхто не сміявся. Діти, підлітки навіть відмовлялися ходити в школу і приходити на уроки музики до мене. Таке було тотальне оціпеніння. То була справжня депресія. І не тільки для українців. Є багато американців, поляків, білорусів, і навіть адекватних росіян, які щиро переймаються подіями в Україні», – розпочала розмову Марта.

Американці, за словами нашої землячки, без вагань пропонують свою допомогу. Можуть підійти на вулиці, чи біля церкви і висловити бажання допомогти, питають куди переказати гроші, які речі і куди принести. Є такі, що половину свого часу після роботи витрачають на волонтерство. І у вихідні приходять на склади та допомагають пакувати бронежилети, берці, все, що треба для Збройних Сил України.

А вже самі українці в Чикаго, згуртувалися настільки, що кожен щось робить. Хто пакує коробки з ліками, амуніцією, побутовими речами,  хтось ліпить вареники,  які продаються, і в Україну переводять гроші. Збирають мітинги і проводять концерти. Марта особисто має по 2 концерти в тиждень, організовує майстер-класи з витинанки і звісно, кошти виручені на цих заходах ідуть в Україну.

Вихідці з Литви надзвичайно потужно долучаються до усіх волонтерських ініціатив. Польська громада на рівні з українцями вболіває за наш народ. «Майже щотижня вони організовують благодійні концерти.  Якщо якісь виставки зараз роблять художники, вони теж спрямовані на збір коштів для України.  Вечірки для молоді, зокрема, й американської – теж благодійні. Зібрані кошти під час них також йдуть в Україну. Тобто, які б заходи не проходили, кошти від них через три організації: «Help Razom», «Razom for Ukraine», «Help Ukraine Together» перераховують на потреби армії. Є такі випадки, що адресно комусь ми збирали амуніцію, то тоді шукаємо шляхи, як передати у те, чи інше місто, конкретній людині. Наприклад, нещодавно білорус, який до речі співає українською і відомий в нашій діаспорі, повіз особисто 20 валіз гуманітарної допомоги в Київ. Є багато жертовних людей, які допомагають Україні», – зазначає Марта.

Запитую: чи не спадає інтерес самих американців до війни в Україні? «Зацікавленість є. І ми, українці, а також громади інших національностей, зокрема, і єврейська громада постійно проводимо якісь імпрези, до яких залучаються й американці, щоб нагадувати про те, що війна триває і допомога потрібна.   Інтерес не спадає, бо всі розуміють, що швидко все це не закінчиться. У нас вже заплановані заходи на місяць і навіть на два  наперед. Зараз немає вже такого стресу і заціпеніння, як було перший тиждень. В новинах на усіх провідних телеканалах у топі –  війна в Україні. Репортери особисто їдуть в Україну і висвітлюють, те, що відбувається. Тому інтерес в суспільстві не  спадає», – відповідає Марта.

Чимало українців вирішили сховатися від війни у безпечних країнах, зокрема, і в  Америці, яка надає можливість тимчасово приїхати до родичів. Стриянка каже, що її батьки, інші рідні, навіть з маленькими дітьми, прийняли для себе принципове рішення не покидати Україну. Навіть до сусідньої й дружньої Польщі вони не поїхали.

Ми ще трохи поговорили з Мартою про життя в Америці й нині, тут, в Україні, про те, як кожен, навіть не маючи грошей, своїм талантом, наполегливістю може допомогти наблизити перемогу. На завершення наша землячка зазначила: «Необхідно абсолютно не втрачати віри, віри в нас, як нації, у нас дуже сильний дух. Я зараз презентуватиму нову пісню «Дух землі», тобто наші предки, наша земля –  вона дасть нам сили.  Все буде добре. Вірю в те, що все буде добре.  Розумію, що  складно, і якщо  дивитися новини безперервно, то просто можна втратити віру і силу йти далі. Але мусимо  йти далі, підтримувати однин одного, рідних,  допомагати, хто чим може,  і просто не втрачати віру  і йти до кінця.  Мирного неба всім бажаю і нарешті  спокою моїй рідній Україні й величезний привіт Стрию – місту мого дитинства й юності».

                                                                              Наталія КАРПЕНКОВА.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*