Серед цьогорічних переможців міських премій відзнаку ім. Є. Олесницького в царині громадської діяльності присуджено громадському діячу голові управи Стрийського осередку Українського братства шанувальників Тараса Шевченка бібліофілу і книголюбу, меценату і шевченкознавцю Ярославу МИХАЙЛЮКУ (на фото).
Цілком заслужено нагорода знайшла достойного претендента. Пан Ярослав – учасник національного відродження на Стрийщині, культурно-громадський діяч, видавець книг стрийських літераторів, краєзнавчих, літературних і наукових досліджень та розвідок. А ще – ініціатор і організатор першого в Західній Україні музею Тараса Шевченка – Кобзаревої світлиці у Стрию. До речі, в мріях – будівництво у Стрию Шевченкової хати – такої, як запроектував сам поет, куди б і перебралася Кобзарева світлиця, яка наразі знаходиться у виставковому залі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». Поки що це лише мрія. Як сказав сам Ярослав Федорович – є мрії далекі і близькі. Отож, хай мрії збуваються, а сьогодні про одну таку, яка вже збулася – про нове видання – книгу-щоденник “Пам’ятник стриянки”.
Як написала у facebook на сторінці Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» заступник директора музею з наукової роботи Зеновія Ханас, вихід у світ краєзнавчого видання, особливо з галузі мемуаристики, завжди подія для тих, хто цікавиться історією краю. «Музей збагатився саме таким виданням – щоденником молодої стриянки… Ці мемуари побачили світ завдяки старанням їх видавця Ярослава Михайлюка, колекціонера, громадського діяча. На рахунку п. Ярослава вже не одне цікаве видання, що вийшло друком у видавництві “Опришки” в Стрию… Краєзнавці, а також ті, що захоплюються історією подій другої світової війни, знайдуть у щоденнику багато цікавих моментів».
І ось у мене в руках це видання – з незвичною назвою – «Пам’ятник стриянки. З серпня 1939 року по травень 1945 року». В анотації до книги читаємо: «Події, що занотовані в Пам’ятнику, є знакові в часі Другої світової війни на наших теренах. Місто Стрий під окупацією Польщі, Росії, Німеччини з перемінами за всього якихось шість років, зміни державності з серпня 1939 року по травень 1945 року, життя самого міста та околиць, його мешканців та поневолювачів…» І далі: «Книжка буде корисна для патріотичної української молоді».
Отож, видання уже по достоїнству оцінене стрийськими краєзнавцями і чекає свого читача в книгарні на майдані Ринок. А самого пана Михайлюка ми запросили розповісти про народження книги.
– Кожне Ваше видання – подія для Стрия. І це – не виняток. Ще коли Ви розповідали про нього на вечорі пам’яті Петра Обаля у виставковому залі музею, наша стрийська інтелігенція зацікавилася ним і з нетерпінням чекала на його вихід. Кілька слів про книгу… Як виникла ідея?
– Ця книжка – щоденник дівчинки 16-ти років, школярки, яка започаткувала його в 1939-му році і завершила 9 травня 1945 року. Це дуже цікава річ, бо можна прослідкувати як 16-річна, можна сказати дитина, росте і змінюється протягом шести років. Як вона пізнає світ, як вона все описує. Фактично, вона в щоденнику так і пише: “Я буду писати про Стрий і Стрийщину…”, – отже, це жива історія нашого міста…
Дуже цікава сама історія щоденника… Він потрапив до нас випадково, завдячуючи нашому стрийському книголюбу Степану Левицькому, який подав ідею його опублікувати. Пан Степан відсканував текст, а ми з моїм з братом книговидавцем Романом Туром його розшифрували, бо не всюди був чітким почерк… І вже аж тоді можна було вести мову про видання.
В щоденнику – багато епізодів з життя тих років у Стрию. Тут і відомості про повінь, яка була тоді у Стрию, і про відкриття Народного дому після ремонту, і про події в Україні та світі, і про перше кохання в шістнадцять років. До речі, в книзі описані зустрічі з Петром Обалем, нашим відомим художником, враження Лілі – так звали дівчину – про ці зустрічі.
Сприймається все з особливим щемом і тривогою, ще й тому, що описує вона дні і роки війни… Ось вона ходить на курси мови, ось шукає роботу, ось її враження від повітряних тривог… В описах молодої стриянки початку ХХ століття ми впізнаємо наші часи… Очевидно, війна, коли б вона не відбувалась, несе з собою однакові емоції… На жаль, історія наче робить новий виток: ті самі тривоги, та сама біда… І той самий ворог – московит.
– Але молодість є молодість: вона завжди оптимістична… Що власне цінно – що через призму молодості ми бачимо світосприйняття тих часів?
– Саме так. А ще цікаво, що будні тодішнього Стрия, описані молодою дівчиною, свідчать про активне культурне життя нашого міста, яке навіть в такі тривожні буремні часи не завмирало. Ліля майже кожен день ходить в кіно, щоправда в своїх записах журиться, що не завжди вистачає на це грошей, але в усякому разі культурне життя в Стрию вирувало. Часто відбувалися вистави в Народному домі, про які авторка теж згадує. Приїздив Львівський оперний, приїздив Івано-Франківський, працював місцевий театр. Театральне життя було дуже активним.
До речі, чимало подій, описаних у щоденнику, допомогли роз’яснити білі плями в історії Стрия. Скажімо, вона пише про те, що закрили стрийську газету. Я знав, що це було в березні 1942 року, але не розумів причини. І саме в цьому щоденнику я знайшов відповідь на своє запитання. Виявляється, німцям так було зручніше: є обласне видання і нічого видавати місцеві – зайвий клопіт контролювати надруковане…
– Людина писала для себе, власні враження, а в таких випадках не лицемірять. Тобто об’єктивні історичні події через індивідуальне сприйняття, що особливо цінно…
– Так, ми бачимо в першу чергу молоду особистість, знайомимося з її внутрішнім світом. Це юна дівчина, яка з нетерпінням чекає свят, тішиться молоденькою травичкою навесні, погожими днями влітку, закохується, багато читає, захоплюється поезією… А головне – з великим почуттям патріотизму в серці…
І ще хочу підкреслити: щоденник написаний гарною літературною мовою з легким забарвленням місцевих мовних зворотів тієї доби. Ми намагалися це зберегти і не втручатися в правопис… Через аналіз її описів вдалося навіть визначити, в якому будинку проживала авторка. І ми навіть знайшли зображення цього будинку та помістили його на обкладинку…
– Нині, оскільки зайшла розмова про щоденник, хочу звернути увагу наших читачів на таке: щоденники – надзвичайна річ, їх дуже важливо писати. На зустрічі, про яку ми вже згадували – вечорі-пам’яті Петра Обаля – була розмова про те, що одна знана стрийська пані, яка жила самотньо, наприкінці життя спалила свої щоденники, щоб вони не потрапили в чужі руки… Я вважаю таке категорично недопустимим. І щоденник, опублікований Вами, – яскравий цьому приклад. Скільки він містить унікальної інформації, скільки вражень!.. Як добре, що він зберігся, як добре, що знайшлися меценати, що допомогли йому побачити світ!.. Якби ж побільше таких щоденників…
– Цілком вірно! Це вам не белетристика!.. Це, можна сказати – об’єктивна, але й емоційна історія. Людина пише те, що бачить і відчуває сама. З собою вона не лицемірить.
Єдина заувага для читачів, що слово “пам’ятник” (у значенні – щоденник, записник, нотатник) вимовлялося у тридцятих-сорокових роках минулого століття з наголосом на останньому складі. На жаль, при друці ми не передали цей нюанс.
– Що ж успіху Вам у книговидавничій справі, бо книга завжди залишиться книгою, яку можна взяти в руки, погортати, перечитати… Вона не зникне і не розчиниться у часі. Вона збереже інформацію для майбутніх поколінь, передасть атмосферу минулого, вчитиме патріотизму, любові до рідного краю… Успіху Вам в усіх Ваших благородних справах і здійснення Ваших планів та задумів.
– Дякую. Заходьте в нашу книгарню на майдані Ринок, і впевнений – ви знайдете тут багато цікавого!
Розмову вела Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ.
Leave a Reply