ШАНУЙМО МИТЦІВ ЗА ЖИТТЯ…

«Перше квітня – день, коли усі звикли жартувати. Як не віримо цього дня деяким «новинам», так не хотіли рідні й друзі вірити, що його не стало…», – так писала в місцевій газеті наша колега по перу Наталія Карпенкова про ту сумну подію тепер уже 20-річної давності…
Саме першого квітня 20 років тому перестало битися добре і щире серце Богдана Януша, художника, поета, музиканта. МИТЦЯ, який більшу частину життя прожив у нашому прикарпатському місті, що стало йому рідним…
5 серпня цього року йому виповнилося б 83. Не судилося… Уже 20 років нема його з нами. Стрияни пам’ятають цю скромну, великої душі людину, Митця з великої букви, майстра рубаїв, який декілька разів подавав документи в Спілку письменників України і… був прийнятий до Спілки стараннями друзів уже посмертно. Сумна іронія долі… Згадуються рядки одного з його рубаїв:
Напівпідвал або старе
горище –
В нім сиро й темно, а там
вітер свище –
Частенько храмом творчості
стають…
А слава ще прийде…
на кладовище…
Були на вечорі пам’яті рідні і друзі Богдана. Згадували про ньо¬го його дружина Марія, донька Наталя, внучка Оля, керівник мистецького об’єднання «Стрий-КО» Дарія Михаць, стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик, його побратим шевченкознавець і меценат, голова Стрий¬ської осередку Українського братства шанувальників Тараса Шевченка Ярослав Михайлюк, гості з Журавно, де провів своє дитинство художник і поет, зокрема Надія Цибак (Журавненська НВК школа-ліцей, де діє кімната-музей Богдана Януша) – одна з організаторок музею.
– Як він мріяв побувати в Парижі! – згадувала донька Наталя. – Навіть самотужки вивчав французьку мову… І знову така сумна іронія долі: за тиждень до його смерті ми збиралися всі разом, робили м’ясо по-французьки, співали французьких пісень і мріяли про майбутнє. Не судилося…
Хоч мріяв побувати на Монмартрі, але найбільше любив свою маленьку батьківщину:
«І там, де народився
художник чи поет –
нехай благословиться
його таланту злет».
– Це була особлива людина з глибоким відчуттям прекрасного, з даром бачити це прекрасне у найдрібніших штрихах природи, у звичайній травинці, гілочці, комашці, – згадувала стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик. – Його надзвичайно талановита душа була відкрита не тільки для поезії, малярства, а й для музики – адже він чудово грав на скрипці… А головне, те пре¬красне, що він бачив у звичайних речах, він умів донести через свою творчість до інших людей – слухачів, глядачів. Ось і картина, яку я придбала на одній з його виставок: два дерева – одне уже з сухим гіллям, а друге – у своєму зеленому буянні… Який глибокий зміст! Тлінність, минущість життя і… його безмежність, безконечність! Картина мене вразила настільки, що я просто не могла її не придбати! В ній – вся душа художника!
Згадували присутні й про іншу картину, незавершену, яка зараз знаходиться в музеї Богдана Яну¬ша у Журавному. І теж про її символізм, про те, що в ній наче відчувався якийсь трагізм, тривожність і почуття близького завершення земного шляху митця… Очевидці підкреслювали дивне відчуття від цієї картини.
Згадувалася і його знаменита «Дорога в Журавно», й історія створення його «Розсипаних яблук», а також його ікона, яка зараз знаходиться у стрийській церкві Успіння Пресвятої Богородиці – з ликом Ісуса Христа серед космографії планет.
…І ще багато цікавого. Скажімо, що з усіх напоїв найбільше любив капучино і завжди замовляв тільки його… Що ремонти в хаті завжди робив сам… Що вмів слухати і так лагідно мовчати… Що завжди коло нього було тепло і затишно.
– Майже тридцять років свого життя Богдан Януш прожив у Стрию, де у нього розвинувся талант живописця. Саме тут він сформувався як поет. Його перші вірші друкувалися у жидачівській районній газеті, численні публікації в стрийській і львівській періодиці, в «Літературній Україні» та часописах далекої Вірменії, ко-лективних збірниках і журналі «Дзвін», – розповідала на зустрічі науковий працівник Стрийського краєзнавчого музею «Верховина», ведуча вечора Ірина Ханик. – Рідне Журавно, береги Дністра, стрийські вулиці й майдани надихали його до творчості. Усе життя він був у творчому пошуку, вдосконалював свою майстерність і писав:
Так хочеться співати і радіти,
На повну силу жити і любить,
Вогнем любові душі
людські гріти
І сонцеквітно лиш
добро творить.
(«Сонячний ранок», 1973 р.).
– Ці слова були життєвим кредом художника і поета. Завдяки добрим людям, доброчинцям із Журавно, Стрия, Моршина поет зумів підготувати до друку і видати поетичні збірки: «Кришталеві дзвони» (1999 р.), «Відлуння пройдених доріг» (2000 р/) та «Рубаї» (2001 р.). Ці збірки творів Богдан Януш ілюстрував своїми авторськими роботами. Його твори пронизані любов’ю до рідної землі і всього сущого на ній. В книзі «Відлуння пройдених доріг» серед різноманітних поетичних форм публікується також і проза. У збірку «Рубаї» увійшли лірико-філософські поетичні мініатюри-рубаї, це 333 віршовані мініатюри. Ця улюблена форма східної поезії дала можливість автору показати всю складність і багатогранність нашого життя, домінантами якого є одвічні істини: любов, щастя, боротьба добра зі злом, прагнення духовного самовдосконалення. Поет свій талант не змарнував, добірку поезій Богдана Януша вміщено в альманасі «Хвилі Стрия» (1995 р.).
У книзі «Відлуння пройдених доріг» в передмові Віктор Корж, доцент Дніпропетровського держуніверситету писав: «Рукотворні портрети Божественного лику природи», що належать перу і пензлю Б. Януша, повірте мені, не позбудуться світла святої правди про життя».
Віктор Корж стверджував, що поезія Януша – це постійний пошук зерен добра і справедливості, проповідування праведних істин, християнської і прадавньої віри пращурів. Б. Януш – один з тих щасливців, хто вміє знаходити загублені колись скарби.
Навіть втративши все,
не втрачаймо надію –
Віднайдім свій талант
і пустім його в дію,
І, зібравши всі сили
в єдиний кулак,
Ми свою найжаданішу
здійснимо мрію.
Митець готував свої картини до персональної виставки. Мріяв написати цикл віршів, присвячених Миколаєві Рею – геніальному польському поетові епохи Відродження, який народився в Журавному. Та смерть улюбленої внучки Вітусі, яка стала жертвою Чорнобильської трагедії, болем весь час відзивалася в його душі. Не витримало зболене серце митця. Та, мабуть, долею і Богом Богдану Янушу було відміряно прожити не так багато: неповних 63 роки… Хоронили його всією громадою міста на Стрийському кладовищі. І мало хто вірив, що з нами Богдана Януша вже немає. Думали, шо знову жартує. Але доля була невблаганною. Бог забрав його, щоб він читав свою поезію і малював свої картини у вічності.
Богдан Януш залишив мешканцям Стрийщини свою поезію і твори мистецтва, які знайшли місце в музеї Журавно, що замешкав у місцевій школі. Тому надзвичайно приємним сюрпризом стала для всіх присутність на вечорі-пам’яті гостей з Журавного – Надії Цибак, яка згадувала про, власне, створення музею та його теперішню діяльність, а також вихованців школи, які виконали пісні на слова Богдана Януша, читали його вірші: Юліана Кахній та Соломія Кузик разом з педагогом-організатором Марією Кахній.
– Здається, що зовсім недавно Богдан Януш ходив вулицями нашого міста. Жив. Любив. Творив. З його вуст дуже часто злітали слова: «Я кожен день свій про-живаю, як востаннє». Душа його відлетіла, відтужила, відболіла, відлюбила та згасла, залишивши себе у дітях та внуках, в картинах та поезіях, – ці заключні слова ведучої вечора-пам’яті Ірини Ханик дзвінким сумновито-прозорим акордом упали в серце кожного з присутніх, хто у той день віддав данину пам’яті Митцю.
А мені подумалось: шануймо митців за життя, а не лише після того, як вони відходять у вічність…

Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ.  Фото автора.