Царська влада жорстоко розправлялася з усіма неугодними мешканцями. На Помор’я втікали й люди, чиї переконання йшли врозріз з владними структурами. Одні втікали від гніту своїх панів, віруючі не схвалювали релігійну реформу Никона, немало було й каторжників, що ховались від переслідувань. В Приморському районі Архангельської області знаходилось селище Соловецьке на острові Соловки, що розташувався у Білому морі. Там був збудований в 1420-1430-их роках Спасо-Преображенський Соловецький монастир — чоловічий ставропігійський монастир Російської православної церкви. Збудований з каменю стараннями святителя Філіпа ще в допетровський період, який вважався одним з найбільших землевласників держави. Недарма в 1669-1876 роках був оточений царськими військами як один з вогнищ спротиву никоніанським перетворенням.
Першими монахами, які облаштувались в цьому монастирі, були преподобні Савватій та Герман. Вони провели на острові в усамітненні шість літ. В 1436 році після смерті Савватія прибув Зосима, який побудував тут дві дерев’яні церкви — Преображення Господнього та Миколая-чудотворця. Архієпископ Іоан прислав туди ігуменом Павла, якого в 1442 році замінив ігумен Зосима.
В один час на острові лютували пожежі, пізніше будували вже кам’яні храми. В храм Преображення Господнього перенесли мощі засновників монастиря — святих Зосима і Савватія. Церковну реформу Никона монастир засудив як єресь. Протиріччя було у формі осади (1668-1676 р.р.). Нарешті фортеця була захоплена внаслідок зради одного з монахів, всі інші повсталі монахи були знищені.
Соловецький монастир став важливою прикордонною фортецею з гарнізоном та артилерією. На 17 ст. в монастирі було 350 монахів, 600-700 схимників та селян, що займались господарством. З 16 ст. по 20 ст. монастир служив політичною і церковною тюрмою. Камери в баштах і стінах цього монастиря мали форму конуса довжиною 3 метри, шириною і висотою 2 м. З часів Івана Грозного до 1883 р. через цю тюрму пройшли від 500 до 550 в’язнів, серед яких були такі відомі особи як Петро Толстой, Василій Долгоруков, Петро Калнишевський, Федір Шаховський. Ця тюрма існувала до 1883 р., коли з неї були виведені останні в’язні. Після офіційного закриття Соловецький монастир продовжував служити місцем заслання діячів церкви, що завинили.
Від жовтневого заколоту 1917 р. життя в росії кардинально змінилось, особливо у ставленні до релігії. Всюди зарябіли ленінські гасла: «релігія — опіум для народу». «Долой попов і другіх есклуататоров», «Попи — кровопивці трудового народу» та інші побрехеньки. Яке демонічне розуміння Добра і Зла!
По безкраїй росії ширилась хвиля арештів церковнослужителів: монахів, священиків, єпископів. Конфісковували їх майно, ув’язнювали в тюрми, табори, мучили, розстрілювали без суду і слідства. ВЧК, матроси, солдатня почали вакханалію грабунків храмів, монастирів, їх земель, оскверняли церковні чаші, престоли, ламали й палили іконостаси, ікони святих, хрести церковні та придорожні. Коли вривалась у храм озброєна зграя червоних бандитів, то вони не зауважували, що за їх діями спостерігали пронизливо печальні очі Ісуса та Богородиці. Заохочувані брехливою владою, «борці за права трудящих» не звертали уваги на страдницькі лики святих, бо були впевнені в безкарності. Здавалось, що святі на фресках покриваються сльозами…
У 1923 р. огепеушники встановили на дзвіниці Успенського Собору на Соловках велетенську ковану зірку. Зірки увінчали обгорілі бані храмів Соловецького монастиря. (Так було до 1985 р.). Одними з перших в ув’язнення на Соловки прибули священики з України, Білорусії, Росії, то треба було ж їм чимось допекти…
Отож, у святих храмах, де раніше стояли позолочені іконостаси, у соборах, де покоївся прах святих ченців, їхні мощі — засновників монастиря Зосими і Савватія, поставили параші. Знай наших!
І вже тоді, у 1923 році кимось із чекістів записано: «Набожный народ эти украинцы! Не ходят оправляться в церковь. Зима, мороз, а они бредут за два километра от кремля…».
Правда ж, промовиста деталь?! А втім, не деталь, а риса характеру — великого і гуманного народу. Розправлялись з тими, хто був мозком цієї чи іншої нації, її совістю. А катам — монументи.
З 1934 року в керівних структурах каральної системи пройшли великі реформи. ОГПУ було ліквідовано, і на його базі утворили НКВД СССР на чолі з Г. Ягодою. До 1935 року всі місця ізоляції СССР належали до одного наркомата — НКВД СССР. З 1936 р. до тюремного ув’язнення засуджували осіб, які скоїли найбільш небезпечні злочини. Тюрми мали ліміт 3132 чол.
Соловчан, яких вивозили на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, зустрічав пам’ятник «железному наркому» Ягоді.
Правда, недовго, бо після розстрілу цього «Пилата» монумент було знищено, а скульптора (кажуть, що це був чех) загнано на Соловки лише за те, що виконав черговий партійний наказ — створив пам’ятник катові.
Про умови в цій тюрмі яскраво описано в спогадах Ю. І. Чиркова, Б. Л. Олікера, А. Є. Горєлова. Б. Л. Олікер згадував: «В тюрмі запровадили дуже суворий режим, що мав за мету довести моральний стан в’язнів до повної відрази до всього, що має найменший стосунок до слова «життя». Сидіти можна було, тримаючи спину строго вертикально, ноги мали бути спущені вниз, закривати очі й дрімати не дозволялось… Тільки у людей, які бояться своєї власної тіні, може бути такий страх. В цій тюрмі можна було сидіти роками і ніколи не побачити сторонньої людини, що й відбувалося з нами…».
У цей час в СССР розроблялась таємна спецоперація «Большой террор 1937-1938 р.р.». Це було продиктовано тваринним страхом більшовиків за свою владу.
Тоді тюремні строки були збільшені з 5-8 років до 10-25 років. На проведення цієї операції відводили 2-3 роки, а тривала вона 1,5 року. Начальникам МВД відводили ліміти. В Ленінград прийшла депеша: «Вам для соловецької тюрми затверджується для репресій 1200 чол.». В’язнів для розстрілу вивозили на материк. З серпня по жовтень було розстріляно майже 1000 чоловік, в грудні 1937 р. знищили 509 чол. Місця розстрілів і захоронень тримались у великій таємниці. На цих територіях вирівнювали дороги, саджали ліс, «дарували» їх радгоспам та колгоспам навічно, будували для літнього відпочинку будинки відпочинку, піонертабори (без фундаментів).
У зв’язку з великими масштабами розстрілів в таборах Гулагу на ведучих будовах гулагівської системи відчувалась гостра нестача рабсили. Вже з 26 грудня 1938 р. вийшла директива НКВД про можливість виводу тюремних в’язнів на роботи за поіменними списками з особливою охороною.
Соловецька тюрма стала нерентабельною. Вже з літа 1939 р. перші партії ув’язнених з Соловків були відправлені в Норильськ та Дудінку. Соловецькі острови були передані воєнно-морському флоту, але це було помилкове рішення. Там хіба залишили дисциплінарну роту для засуджених офіцерів флотів зі строками від 1,5 до 3 років за відомчі злочини.
У грудні 1939 р. Соловецькі острови покидали останні етапи ув’язнених табірного контингенту. Перед цим їм довелось знищувати всі сліди таборів і тюрми на архіпелагу. Ув’язнені згортали колючі дроти загорожі, розбирали вишки, знімали з вікон щити, демонтували решітки, розбирали дряхлі прибудови. Щоб не збереглось ніяких записів від в’язнів — в камерах оббивали штукатурку, зрубували написи на віконних і дверних рамах, дощатих стінах. Адже до 1960-их років на Соловках планомірно працювала спецкоманда КГБ СССР з ретельного знищення всіх слідів таборів і тюрми. До 1990-их років вони були практично знищені.
У 1990-их роках при президентові СССР М. Горбачову почалась так звана «пєрєстройка». Це було як штукатурка на ветхому дерев’яному сараї, яка дуже скоро обвалилась.
Тверезі уми розуміли, що суть людиноненависницької системи залишилась лєнінською. Більше півстоліття більшовики правили країною і довели її до повного краху. А тут ще почався «парад суверенітетів»: союзні республіки забажали відділитися від СССР. В кремлі сушили керівні старці голови, як врятувати «імперію». Для цього перезахоронили останки царя та його родини. Більшовики лили крокодилячі сльози за невинно убієнним царем. І «забули» про атеїстичні гасла 20-их-60-их років. Відкрили церкви, порозвішували ікони мало не в кабінетах партсекретарів, реанімували ката Сталіна і його кліку, які мільйонами знищували людей мислячих, цвіт кожної нації. І пішло-поїхало…
На початку 2000-их років до влади дорвались босяки на чолі з путіним — це справжні неандертальці (перші люди, які існували, поїдаючи слабших, а незабаром і самі вимерли). Ними оволодівали маразматичні ідеї, в першу чергу відродити совєцький союз. Для цього встановили диктатуру, заборонили опозиційні партії, заборонили свободу слова, ліквідували товариство «Меморіал», який вивчав утримання в’язнів у Соловецькій тюрмі та інших гулагах. Підняли на щит «православіє», яке би взяло під свій покров кримінальних злочинців. Для цього відібрали греко-католицькі храми в Україні і поставили в них попами поплічників московського патріархату, які стали оплотом імперських маньяків. Українська влада дивилась на це крізь пальці, а за 32 роки незалежності України московський патріархат міцно укріпив п’яту колону в нашій державі, розділив суспільство на два табори… І вже другий рік винищують українців новітні людожери. Проте не тільки тут вина влади, а й парафіян, які потрапили на гачок ієрархів московського патріархату. Путінці безжально розстрілюють, спалюють, гвалтують українців, їх дітей, викрадають їх, щоб виховати з них яничарів. Турецько-татарським завойовникам далеко до них!
Подумайте, люди, що це за церковники, що закликають вбивати, знищувати українців, які мирно жили на своїй, Богом даній землі! Опам’ятайтеся, поки не пізно!
Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.