СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ, Й СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ

Уже другий рік в Україні триває кровопролитна війна, розпочата «старшим братом» — московією проти миролюбного українського народу. Немає в Україні такої людини, яка не запитувала б себе: «Чому?»,  «За що?». На це запитання не можна дати однозначну відповідь. Причин для пояснення цього є багато. Однією з головних причин я вважаю незнання українцями як своєї історії, так й історії московської імперії. Вважаю, що половина українців знайома з історією нашої держави, то другу половину, на сході України, історія України не цікавила. Останні дотримувалися принципу «какая разніца», «а нам всьо равно»  і т. п. Звичайно, історія московії та московитів їх зовсім не цікавила.

Досвід минулого року означає, що культура є значно більшою рушійною силою історії, ніж це допускає більшість реально політичних пояснень світової політики. На жаль, серед керів­ників Української держави, по­чинаючи з 1991 року, не зна­йшлось політичного діяча типу Черчілля, який вважав, що культу­ра — це така частина держави, на яку треба виділяти значні кошти, а не фінансувати за залишковим принципом. Керівники України за­були, що на початку було Слово, яке формує свідомість населен­ня. З цим словом ми поверне­мось до самих себе і нарешті повнокровно з’явимось на куль­турній мапі світу.

Московія, починаючи з перших царів, вела політику наступу на територію своїх сусідів, загарбува­ла її, винищуючи корінне насе­лення. Особливого розмаху ця політика загарбників набула з ча­сів Петра І, а потім Катерини ІІ. Вони з особ­ливою люттю роз­правлялись з провідниками України. Згадаймо, як Петро І воював з Мазепою, зни­щив Бату­рин та батуринців, за­боронив в Україні навіть згадувати про цього гетьмана, а московська церква проголошувала йому анафему аж до 1917 року. А як ув’язнили і десятиліттями трима­ли в кам’я­ному мішку фортеці гетьмана Калнишевського.

А цей «собіратєль зємєль» намагався зберегти маску по­клонника Європі. Ще далі від нього пішла інша цариця московитів – Катерина ІІ, яка вивчала праці західноєвропейських філософів ХVІІІ ст. Ж. Руссо, Д. Дідро, Воль­тера. І не тільки вивчала, а заводила з ними дружбу. Мос­ковська імперія не була тупою. Вона добре знала, чим зміцню­ва­ти основи самодержавства: вивчати книги, використовувати їх думки для пропаганди. Найперше купувати чужі уми, переманювати тала­новитих іновірців, зросій­щувати їх, а непокірних просто знищувати.

Так, Катерина ІІ викупила біб­ліотеку Д. Дідро за значні кошти, ще й зробила Дідро бібліотекарем, надіславши філософу зарплатню відразу за кілька років наперед. Крім того, вона милостиво зали­шала бібліотеку письменника в Парижі до його смерті з правом письменника користуватись кни­гами. До речі, ця бібліотека для Дідро була найвищою цінністю і розлучився з нею письменник тільки для того, щоб його єдина донька змогла отримати посаг і вийти заміж.

Ця ж Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ, узаконила крі­пацтво на Україні, підкорила Крим. І путінці 21 століття репетують, що «Крим наш», відібравши його в України. А сталінсько-жуківські опричники винищили корінний народ Криму – татар. Та й продовжують це робити зараз. Де їм знати, що письменник Cумароков наголошував, що Севастополь збудований з ка­міння, взятого з руїн Херсонеса: «Севастополь всем до последне­го камушка должен древнему Херсонесу». А теперішні недо­імперці повторюють, як мантру, «Севастополь – русскій город, город русскіх моряков».

Траплялося, що і на мос­ков­ських болотах з’являлися люди з європейським мисленням. Ві­домий літератор і філософ Пйотр Чаадаєв у своїх працях «Твори і листи» стверджував власну, але беззаперечну істину: «Настав час, коли незнання Московщини загрожує європейській безпеці. Європейці мусять зрештою зро­зуміти основну причину, що спо­нукає цю величезну імперію виходити за свої межі і нападати на інші народи.

Московщина — це окремий ворожий європейським ідеям світ. Світ азійських кочівників, які не знають іншого шляху, крім за­гарбання і поневолення наро­дів».

За це очільники імперії ого­лосили його божевільним, де й тримали його до кінця життя. Так само жорстоко царат розпра­вив­ся з поетом Рилєєвим, який більшість своїх творів назвав іме­нами українських діячів, борців за свободу України, наприклад, «Войнаровський», «Мазепа», «Наливайко», «Богдан Хмель­ницький». Спробуйте знайти в Україні вулицю, яка б називалася іменем Рилєєва. А вулиць Пушкі­на, який прославляв жорстокого царя Петра І — хоч греблю гати. Більшого українофіла, як Рилєєв, серед російських письменників не було і, мабуть, уже й не буде… Та­ких прикладів можна навести небагато.

Немало мандрівників з Євро­пи побували в московії та Україні й вивчали побут, стиль життя місцевих мешканців. Найвідо­міший з них мандрівник з Франції маркіз, інженер де Боплан, який видав книжку з власноруч нама­льованими мапами. Зокрема, він відзначив разючу відмінність між життям селян в Україні та московії. Вона полягала в тому, що в селах України були школи, майже всі мешканці вміли читати й писати, навіть жінки. У хатах і на подвір’ях було чисто, охайно. Вони були обсаджені квітами, а в московії — повна протилежність. Селяни не знали грамоти. Навіть імениті, багаті лю­ди були повністю без­грамотні, а на важливих доку­ментах замість підпису ставили хрестик.

Відвідав Україну й московію Едвард Даніель Кларк (1769-1822 р.р.), який був професором мінералогії Кембриджського університету, почесним членом Пруської академії наук. Дуже захоплювався подорожами. У жовтні 1800 року він повідомляє матері з Одеси: «В жадній країні не бачив стільки неспра­вед­ливості, жорстокості, грабіж­ництва, грубості й варварства, як у Росії. Поспішаю залишити цю країну, бо при владі перебуває дурень чи безумець. Краще жити в нашій в’язниці, ніж у Росії».

З тих пір минуло більше двохсот років, але в росії майже нічого не змінилося. Хіба що вказані вище негативні риси ще більше спо­творились, мутували і дійшли до повного абсурду.

Після більшовицького пере­вороту в жовтні 1917 року в росії майже нічого не змінилося, хіба в гіршу сторону. Наочним прикладом демонічного сприйняття Добра і Зла може засвідчувати лист, направлений Лєніним в 1921 р. своєму міністру закордонних справ: «Неправда і переконлива брехня служила для револю­ціонера не тільки ознаками його інтелектуальної переваги, але й стимулами до розширення ре­волюційних ідей. Це — головне. Все, що поглиблює та розширює нашу  ідеологічну мету, стає істи­ною, а все, що перешкоджає їх здійсненню — брехнею».

Зверніть увагу: яке демонічне сприйняття Добра і Зла! Про це писав А. В. Трєхлєбов у книзі «Кощуни Фініста». Цими вказів­ка­ми лєніна путінські посіпаки особливо ревно послуговуються й тепер, коли вони розв’язали московсько-українську загарб­ницьку війну. Вивчивши добре ментальність українців, які легко сприймають нав’язані їм міфи, довіряють навіть незнайомим людям, часто роз­сварюються навіть через дріб­ниці, заздрять один одному, по­рожні обіцянки сприймають за чисту монету, московська про­паганда по повній програмі ви­користовує це у власних цілях.

Чого варті такі міфологеми: росія — колиска трьох братніх на­родів (російського, українського, бі­лоруського), а в останні роки: українці та росіяни — «адіннарот». Щоб це підтвердити, за роки совєцької влади була задіяна ціла армія псевдоакадеміків, які мали довести тезу «адіннарот», «адін­язик». І почались досліди таких псевдовчених з українською мовою: «наближали» лексику до московської мови, «удоскона­лювали» граматику, правопис, боролись з буквою українського алфавіту «ї». Особливо муляв їм око словник української мови Бориса Грінченка. Його не пе­ревидавали, побачити його мож­на було хіба в центральних біб­ліотеках. Все це робилося для того, щоб українці не мали змоги побачити всю красу та глибину українського слова. Ніхто не міг ні оцінити словник Б. Грінченка, ні придбати його для власного ко­ристування.

Другою тезою, що мала зміц­нити й укріпити російську фе­дерацію, була мантра-заклинання «Вєлікая Отечественная вайна», яку путінські пахолки роздули до неймовірних розмірів. З дитячих літ пам’ятаю, як ще в 50-ті і на початку 60-их років по місті Стрию безногі каліки пересувались на підставках з 4-ох коліщат, обдерті, голодні і нетверезі. Ось так ке­рівники «другої армії світу» дбали про своїх захисників.

Проте з 1965 року ситуація змінилась кардинально. По се­лах і містах наліпили повно па­м’ят­ників «асвабадітелям», які ще подекуди в глибинці муляють око. Серед місцевого населення знаходяться такі, що кажуть: «Навіщо викидати ці пам’ятники, кому вони заважають?». Буває, що раби звикають до своїх ланцюгів і думки про свободу кудись щезли.

Після 1965 року підвищуються пенсії учасникам війни та їх сім’ям, забезпечують їх житлом, а ті, що були солдатами — стають пол­ковниками або й генералами. Проте учасники УПА, які воювали проти срср, всі були знищені, а їх родини запроторені в тюрми чи в сибірські концтабори. Про гідне соціальне забезпечення годі було й говорити, бо вони «врагі наро­да».  В «незалежній» Україні трап­лялися й курйози. В м. Рівне жив колишній енкаведист майор Борис Стєкляр, який організову­вав розшук і ліквідацію головного пропагандиста УПА, художника Ніла Хасевича. Цей майор ще й отри­мував медалі в часи не­залежності України від обласного управління СБУ в Рівненській області. Не забуваймо це: адже це непо­одинокий приклад!

Путінсько-геббелівські про­пагандисти з тих пір співають «осанну» пабєдітєлям срср над гітлерівською Німеччиною, пуд­рять мізки «насєлєнію» РФ. Не всі знають, що під час Курської битви союзники висадились на Сіцілію і розпочали Італійську кампанію, не дозволивши Гітлеру перекинути резерви в росію. І вже в 1943 році союзники змусили Італію вийти з війни. Авіація союзників методич­но знищувала промисловість та інфраструктуру Німеччини, зму­сивши її утримувати повітряний флот в Європі, а страх перед висадкою союзників зв’язував могутні сухопутні сили.

3 листопада 1943 року до американської допомоги по ленд-лізу був підключений срср, який дістав допомоги на 11 млрд. тодішніх доларів, 18 тисяч літаків і більше 11 тисяч танків, 44 тисячі джипів. Жуков сказав про допомо­гу союзників: «Дістали 350 тисяч автомашин та яких машин! У нас не було вибухівки, пороху. Не бу­ло чим заряджати гвинтівки і патрони».

Таким чином, саме союзники врятували срср від розгрому. Дру­гий фронт англійці з французами відкрили 3 вересня 1939 року, оголосивши війну Німеччині. «Якщо б не США, нацисти стерли б росію з лиця землі», — заявив американський експерт.

А тепер РФ приписує всю перемогу винятково собі, на­плювавши на союзників, на розбомблену та зруйновану Україну. А хто посилав мільйони українців беззбройних, неодяг­нутих, «забезпечивши» однією гвинтівкою на двох-трьох бійців. Путінські брехачі воліють про це не згадувати багато літ!

Православна церква стала філією путінських федералів. І тут брехливі пропагандисти показа­ли своє обличчя у війні з 2022 р. Досвід показав, що культура є значно більшою рушійною силою історії, ніж це допускає більшість політичних пояснень світової (куль­тури) політики. У випадку війни росії проти України (яка також є війною проти європей­ського порядку після холодної війни та проти політичної культу­ри Заходу) культурним рушієм є фальшива історична теорія, згід­но з якою москва є єдиною спад­коємицею хрещення східних сло­в’ян у 988 році — що насправді відбулося під Києвом. Незважаю­чи на складнощі демографічної історії східних слов’ян, цей ро­сійський наратив (згідно з яким українці є «меншими братами» великоросійського гегемона або, в гіршому разі, взагалі не є жодною нацією) — просто фальшивий з історичної точки зору. Але ця фальшива історич­на лінія лежала в основі імперіа­лізму московського князя ХV сто­ліття Івана Великого, відомого як «собіратель земель русскіх», і во­на продовжувала підтримувати багатовікову експансію росії. Вона збереглася навіть у пізній ра­дянський період: так, у 1988 році радянський режим Міхаіла Гор­бачова витратив на ремонт ро­сійських православних церков під час підготовки до тогорічного святкуваня тисячоліття, яке повністю викреслило українців з історії східнослов’янського хри­стиянства, що почалося в 988 році. І путін, як правонаслідник срср, назвав розпад радянського союзу найбільшою геополітич­ною катастрофою ХХ століття, із задоволенням використовує цю фальшиву історіографію, щоб легітимізувати свою рішучість знищити Україну як незалежну державу і відновити російську імперію. Великим символом  цьо­го є поставлений путіним 2016 року в центрі москви 17-метро­вий пам’ятник київському князю Володимиру, який, власне, на­вернув східних слов’ян до хри­стиянства в 988 році. До речі,  бронзова постать князя Воло­ди­мира висотою 4,5 метра у мантії з хрестом і великокнязівською шапкою в руках височить на 16-метровому постаменті у столиці Києві (на фото). Навіть поперед­ня біль­шовицька влада не сум­нівалася в його історичній цінності й гадки не мала його знести.

Тільки демонічна влада пу­тінського режиму намагалась його знищити бомбами, ракетами й захопити столицю України. Але не так сталось, як гадалось. Бо нас у бій благословляє Господня сила й веде могутній дух Мазепи.

Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.