СТРИЙСЬКІ ЗУСТРІЧІ

СТЕПАН ЦЕЛЮХ ПРО 55-річчя ДАШАВСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ШКОЛИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ХОРУ “КАМЕНЯР”

За правилами професійної етики журналістові не рекомендують висловлювати своє відношення у статті до респондента. Та ставлюся з великим пієтетом до свого співрозмовника і впевнена, чимало наших читачів знають і поважають митця, який навчає і надихає, духовно возвеличує та пропагує культуру хорового співу. Мій співрозмовник Заслужений діяч мистецтв України, голова асоціації диригентів і регентів Стрийщини «Камертон», засновник і диригент  муніципального хору «Каменяр», директор Дашавської ДШМ ім. Ф. Колесси Степан ЦЕЛЮХ.

– Степане Андрійовичу, цьо­горіч виповнюється 55 років Дашавській музичній школа ім. Ф. Колесси, яку Ви очолюєте 32 роки і випускником якої були у свій час. Як в умовах війни працюється?

– Рішення про відкриття му­зичної школи в Дашаві підписа­но 14 жовтня  1968 року. Сьогодні дитяча музична школа має не тільки багате минуле, творче сучасне, а й широкі перспекти­ви розвитку в майбутньому. Бажання бачити рідну школу успішною надихає викладачів та учнів творити і діяти. Педагогіч­ний колектив головним завдан­ням ставить перед собою не лише навчити, а й відкрити в учнях іскор­ку таланту, духовності й доброти. Гордий з того, що очолюю заклад, де працює талановитий колектив і навчаються обдаровані діти. Музична школа стала для нас  рідною оселею, де перебуває дух доброго, вічного, де виховуються наші українські дітки, де панує її величність музика.

Пишаємося нашими випуск­никами. У нас в школі у фойє є своєрідна галерея портретів тих, хто закінчив її й далі своє життя пов’язав з музикою, мистецтвом. Це Осип Федоришин – директор інституту мистецтв національно­го педагогічного університету ім. М. П.  Дра­гоманова, Василь Они­ськів – начальник оркестрової служби південного оперативного коман­дування, Наталія Курильців – солістка Національної опери, Сергій Павлів – соліст-органіст органного залу м. Львова.

Якщо моделювати навчання на сьогоднішній день, війна змусила багато чого перегляну­ти. Наші викладачі займають чітку патріотичну позицію, вони є активними волонтерами. Один з наших викладачів Василь Стель­мах є у лавах ЗСУ. Зараз після поранення на реабілітації. За­галом всі викладачі чоловіки пройшли медкомісію та пере­бувають в резерві у військкоматі. Війна нас ще більше дисциплі­нувала.

– Скільки відділень є у Да­шавській музичній школі?

– Маємо три відділення:  ор­кестрове, фортепіанно-струнне та музично-теоретичне. На сьогодні навчається 210 учнів і працює 31 викладач. Наші акордеоністи, бандуристки завжди демонстру­ють добрі результати на конкурсах і фестивалях різних рівнів. Трохи хотілося б кращої ситуації з ду­ховиками. Чомусь хлопці не часто обирають гру на духових інстру­ментах. І з викладачами цього напрямку теж проблема, бо ви­пускники музичних коледжів оби­рають швидше гру в духових оркестрах, ніж навчання дітей. Розумію, що педагогічна нива не- легка і заробіток невеликий. Та сподіваюся, що в майбутньому ситуація покращиться. Цьогоріч у нас 21 випускник. Якщо один з них продовжить навчання у му­зич­ному коледжі – це вже буде добре. Батьки розуміють, що ми перш за все виховуємо культуру сприй­няття музики, музичного мистецтва, даємо естетичне ви­ховання дітям та поштовх до їхньо­го духовного розвитку. Виховання – це фундамент нашого майбут­нього.

– Скільки коштує навчання у  Дашавській ДШМ ім. Ф. Колесси?

– Насамперед хочу подякува­ти владі Стрийської громади, що підтримує музичні школи, зо­кре­ма і нашу. Є розуміння того, що на­віть у воєнний час, коли всі кош­ти акумулюються на потреби фронту, мови про закриття чи скорочення не було. Навчання коштує на місяць 170-180 грн в за­лежності від опанування му­зичного інструменту. Є ряд дер­жавних пільг  для певних катего­рій  дітей, зокрема можуть на­вча­тися безкоштовно чи сплачувати 50 відсотків.

– Чи були проблеми з набо­ром учнів минулого року?

– Ви знаєте, ні, не було. Взага­лі, що стосується нашої школи, я не пригадую, щоб у нас були проб­леми з учнями. Окрім Дашави, до нас ще приїжджають займатися діти з навколишніх сіл. Є пробле­ма, що бажаючих більше, ніж ми в змозі прийняти. Та намагаємося усіх бажаючих задіювати, зокре­ма займаються на підготовці.

– Ноу-хау воєнного періоду, як і ковідного – це онлайн кон­кур­си. Чи заохочуєте своїх ви­хованців до такої форми оціню­вання їхнього навчання?

– Так, наші вихованці активно беруть участь в онлайн конкурсах. На мою думку, такі конкурси мають  дві сторони медалі: позитивну і негативну. Поясню. Почну з не­гативної. Вони платні. В результаті всі учасники отримують подяку чи диплом. А коли записують відео для конкурсу по десять разів, во­но втрачає сенс. Взагалі, краще проводити свято музики, фес­ти­валі, де б діти демонстрували  те, чого навчилися. Конкурс – це на­самперед випробування. Мав би бути якийсь відбір. Звісно, коли дитина перемагає у конкурсі, то здобуває певний досвід і отримує стимул. Позитив у тому, що діти готуються, перебувають в проце­сі, мають зацікавленість. І це дійсно воєнний формат, бо їздити в інші міста, регіони – це небез­печно. Та на місцях просто необ­хідно проводити свято музики, концерти. 25 травня готуємо твор­чий звіт нашої музичної школи.

З досвіду хочу сказати, що за­няття музикою дуже змінюють дітей, дають поштовх до творчос­ті, декого навіть рятують від не­гативного впливу вулиці. Таких прикладів за час роботи можу навести безліч. Ми не ставимо со­бі за мету, щоб всі були музи­кантами. Головне, щоб вони в майбутньому були людьми з ве­ликої літери.

– Чи підпадають музичні шко­ли під освітню реформу?

– Так, ми в темі. Щодо цієї ре­форми в мене своя думка. Не ба­чу я в ній позитиву і вважаю, що вона не на часі. Три рівні, які нам визначили для навчання дітей, не обґрунтовані. Є свої, як хочете, закони, ази, які маєш дати дитині, щоб вона опанувала той чи інший інструмент. А те, що нам розписа­ли, не підходить зовсім. Таке вра­ження, що її писали люди, які ніколи не працювали у музичній школі й не знають нашу специфіку. Навіщо ламати суперову систему, напрацьовану роками від малого до великого, з урахуванням се­редньої ланки? Краще б подума­ли в міністерстві, як підняти статус викладача, підвищити матеріаль­не забезпечення.

– У світлі останніх подій, чи змінювали Ви репертуар для дітей? Вважаєте правильним вилучення з навчальних планів вивчення російських компо­зи­торів?

– Ще задовго до повномас­штабної війни росії з Україною націлював  викладачів давати ді­тям матеріал на нашій націо­нальній основі. Українська народ­на пісня, музика мають бути дже­релом навчального процесу. Про світову музику і в тому числі російську потрібно говорити піз­ніше, коли вже сформується осо­бистість. Але не забуваймо, що багато російських композиторів то є наші – українці, яких «припи­сали» собі окупанти. Вони по­накрадали нашу історію й про це треба розповідати дітям. Ми пе­реглянули навчальні програми і зняли все російське. У старших класах для розширення світогля­ду даємо світову музику, щоб дівчата і хлопці орієнтувалися, але крізь призму українства.

– Вашим дітищем є чоловічий хор «Каменяр», який створено у 2000 році, а в 2007 році реоргані­зовано в муніципальний чолові­чий хор відділу культури і туризму Стрийської РДА. Його сміливо можна назвати візитівкою Стрий­щини. Як все починалося?

– Наприкінці 1999 року ми зібралися у колишньому РБК, запросили тодішнього голову Стрийської РДА Євгена Кухара та керівника районного відділу куль­тури Володимиру Шиманську і озвучили ідею створити чолові­чий хоровий колектив з пер­спек­тивою зробити його муніципаль­ним, щоб хористи отримували хо­ча б мінімальний, але стимул до творчої роботи. Нас підтримали і, власне, назву «Каменяр» запро­понувала Володимира Шиман­ська. Перша репетиція у нас від­булася наприкінці січня, а вже в серпні ми поїхали в Севастополь з концертом на День військово-морських сил і День Незалежнос­ті. До речі, в ютубі можна цей вис­туп переглянути. Спочатку нас було 16 чоловік. Згодом у проце­сі формування маємо зараз 28 учасників. Гордий з того, що за всі ці роки ми стали титульним ко­лективом міста Стрия та району, а тепер і Стрийської ОТГ. З часу заснування ми наспівали репер­туар у 500 творів різної тематики. Маємо репертуар різдвяний, патріотичний, пісні УПА, духовну програму, Шевченкіану. З часу Героїв Майдану виконуємо таку місію, як супроводжувати наших Героїв в останню путь. За рік пов­номасштабної війни співали на 53-ох похоронах Захисників у всій ОТГ. Вважаємо це нашим обо­в’язком. Вони гинуть там, щоб тут ми могли жити. Ця жалібна, тра­урна пісня – наша данина шани і підтримка батькам, рідним, щоб вони не залишалися наодинці зі своїм болем та бідою.

– У колективі всі професійні музиканти?

– В основному так. Але маємо і юриста, і працівника заводу ВРЗ. Вимога в мене одна – знати му­зичну грамоту. Якщо людина хоче співати, має для цього всі дані, а не знає музичної грамоти, то вчи­мо. У нас така специфіка, що вчи­мо репертуар дуже швидко.

– 23 квітня в катедральному храмі Успіння Пресвятої Бого­родиці «Каменяр» виступає з духовною програмою «Воскре­сіння день». Чим відрізняється концерт на сцені і в храмі?

– Користуючись нагодою, хотів би запросити стриян на це свято духовної музики. З нами ще ви­ступатиме колектив з м. Самбора «Літанія». Прагнемо знайомити людей з новими колективами Львівщини, України, щоб люди бачили палітру хорового співу, традиції виконання. Безперечно, виступ у святині – це зовсім інше налаштування і, зрештою, звучан­ня хору. Це наш спосіб розказати людям, що таке церква, духовна пісня. Зрештою, духовна пісня написана для храму. Звичайно, її можна співати на вулиці чи сцені будинку культури, але не буде то­го сприяння, як у церкві. Дух, аура, акустика – все сприяє розумінню цієї музики. Композитори, які пи­сали духовну музику, думали не буденно, а піднесено. І ми, ви­конуючи її , підносимось і зростає­мо духовно, а слухач втрачає дар мови. Намагаємося духовні кон­церти співати тільки у храмах. У римо-католицькому костелі у нас чудова акустика,  у Кохавинському монастирі. Без пісні українцеві ніяк, а тим більше без молитви, без духовної пісні. Це своєрідна му­зична терапія. Тому співатимемо, скільки нам Бог дасть можливість.

– Афіші про концерти «Ка­меняра» не сходять зі шпальт нашої газети. Скільки виступів  на рік на вашому рахунку?

– Дякуємо за промоцію нашого колективу. За рік даємо 50-60 сольних концертів. Відчуваємо потребу влади у нашому колекти­ві й маємо підтримку. Були навіть виділені кошти на нові костюми, але зараз, поки війна,  ми не бу­демо їх шити. Дизайнери в Коло­миї розробили гарні сценічні костюми, та не на часі. Наступний після Стрия 23 квітня, матимемо виступ 7 травня у Кохавинському монастирі. Дуже любимо  з колек­тивом там виступати. Маю мрію зробити щорічний фестиваль ду­ховної музики. Ще не  розповідав на широкий загал нікому. Ваші читачі дізнаються перші, що по­годився настоятель монастиря о. Михайло на проведення такого фестивалю й місцева влада не проти. Він називатиметься «Коха­винські передзвони». Цьогоріч пройде у форматі концерту, а зго­дом як повноцінний фестиваль. Обговорюються  організаційні пи­тання. Це буде надзвичайно ду­ховно та молитовно. Саме місце кличе до цього. Кращої локації годі й бажати. Перспективи мають бути дуже хороші й для самого мо­настиря.

Ще в найближчих планах виступ у м. Ходорів, а 21 травня у Стрию на День Героїв на території сади­би родини Бандерів. Загалом планів багато. «Каменяр» – це сім’я. Дружна, співоча родина. Відчуваю потенціал. Тож чекаємо стриян на наших концертах.

Розмовляла  Наталія КАРПЕНКОВА.