СВІТ НАШИХ ЗАХОПЛЕНЬ

ЩОБ НЕ ПЕРЕРВАЛАСЯ НИТОЧКА ТРАДИЦІЙ…

 

Для нас, українців, вишиванка – це не просто одяг, це частина душі. Крізь віки мандрували традиції вишивання. Їх продовжували, розширювали та шанували. Вишиванка змогла осучаснитись і залишитись такою, як тисяча років тому водночас. Саме з нею уособлюють найкращі емоції та думки, адже вона увібрала в себе віковічну історію. Останніми роками популярність вишиванок значно зросла. Сьогодні модно носити вишиванку не тільки на національні свята, а й кожен день.

Якщо ви бачите в Стрию леді у вишиванці на велосипеді – це сто відсотків Галина ДАНИЛЬЦІВ (на фото).  Упродовж багатьох років вона очолює міське радіомовлення. Її  голос колись лунав з кожної радіоточки. Нині мовлення ведеться у ютубі. Галина надзвичайно багатогранна особистість. Сьогодні ж ми поговоримо про її любов до вишиванок, яких у гардеробі журналістки, як кажуть: «до кольору, до вибору».  

 – Галино, ти людина досить публічна, як, зрештою, всі журналісти, і чимало стриян звернули увагу, що дуже часто бачать тебе у вишиванках. Не лише на урочистостях, на свята, а й у будні. Звідки така любов до вишиваного строю?

– Ну якщо напівжартома…  Їжджу ровером, аби всюди встигати.  Спідниці, плаття – то не моє. Але ж я жінка. Отож, до штанів хочеться чогось  жіночного, красивого. Але й комфортного… А що може бути красивіше і комфортніше від вишиванки? Наші українські орнаменти – це ж така краса!  І стильно, і вишукано, і сучасно!.. А ще до вишиванки дуже пасують коралі. Друге моє захоплення – натуральні камені. До кожної вишиванки маю свої прикраси з натуральних каменів. Знаю назву кожного, легенди про них, особливості і властивості… Збирала  цей скарб роками. Світ натуральних каменів – це цілий світ нашої природи… Наша земля така багата!..

– Повернімося до вишиванок. Отже, комфортно, затишно, стильно…

– І красиво! А ще це – оберіг. Але тут уже інша розмова. На мою думку, вишиванка, щоб бути оберегом, має бути вишита або своїми руками, або руками рідної тобі людини. Таких вишиванок було в мене три. На жаль, залишилася одна. Вона мені найдорожча. Це ще бабусина, на правдивому домотканому полотні, тканому, до речі, нею… А всього у мене їх двадцять. Вважаю, це небагато… З задоволенням вишивала б сама, але бракує часу… Якщо ти в журналістиці і любиш свою роботу, то ти віддаєшся їй цілодобово… Написати хороший читабельний якісний текст, а потім ще його  одягнути в звук – потрібен час. Не кажучи вже про збір фактажу,  перевірку даних, присутність на заході, зрештою, навіть редагування вже готового матеріалу… У наш стрімкий час журналістський продукт на жаль часто грішить браком якості… Я собі цього дозволити не можу –  не так навчена…

 – Двадцять вишиванок – це, все-таки, немала колекція. Як обираєш, на що звертаєш увагу? 

– Кожна – пам’ятка про якусь поїздку або подію. Але знов-таки –  шкодую, що вони не власної роботи. Зразком і захопленням для мене є колекція вишиванок нашої Почесної стриянки, Почесної голови Союзу українок Любові Камінської. Oт у неї  колекція – то колекція! Кожна – ручної роботи,  і кожна – шедевр.

Взагалі, пані Люба для мене – еталон елегантності, толерантності, вишуканості і справжньої жіночої краси. Коли зустрічаюся з нею, у мене настрій піднімається на декілька днів! Дивлячись на таких людей віриш, що наша Україна є і буде найквітучішою країною, найкращою державою! Таких людей хочеться наслідувати, рівнятися на них… Це – еталон нашого українського стилю, нашого українства! Не кажучи вже про те, що вона – чудова вишивальниця, продовжувачка справи  Ольги Бачинської, Ірини Ольшанської… Тішуся нашою давньою дружбою, як і дружбою свого часу зі світлої пам’яті Іриною Ольшанською – Заслуженим майстром народної творчості України, багаторічною головою Стрийського секції вишивальниць при Літературно-мистецькому об’єднані “Хвилі Стрия”, першою головою Стрийської міської організації “Союз українок”, а ще – зі  світлої пам’яті Володимирою Сілецькою, Михайлиною Петришак, Розалією Паукевич, Іриною Боднар… Ціла епоха справжніх Мисткинь!

Згадую оселю Паукевичів – їхні дуже оригінальні вишивані портьєри… А скільки чудових зразків народних строїв у  пані Віри Нагірної, разом з якою мала честь працювати на зорі своєї журналістської кар’єри.  Ще й нині пані Віра може дати цінну пораду щодо вишивання. Продовжують ділитися своїм досвідом не лише вишивання, а й ткацтва,  пані Софія Середницька, Ярослава Швед, Ольга Савчин. До речі, пані Оля, уже з молодшого покоління, не лише займається ткацтвом і вишиванням, а й популяризує ці види мистецтва через друковані видання. А сама вона – вчитель народних ремесел, Майстер народного мистецтва України, член Спілки майстрів України. Її альбом  «Вишиванки від панянок»  знайшов величезне визнання не лише у молоді, а й у старшого покоління.

Але найбільше тішить те, що цілі творчі династії не перестають продовжувати справу  народних промислів і, зокрема, вишивання. От нещодавно був вечір пам’яті Ірини Ольшанської, на якому були присутні три покоління  родини Ольшанських, а в планах на  наступний  рік –  організація виставки творчості родини Ольшанських. Які ж там шикарні вишивані строї!… Продовжують  справу Ірини Боднар її дочка Ярослава Боднар-Левицька,  внучка Ірина Боднар-Кляпетура… І таких родин багато.

    – А ти коли почала вишивати?

– І вишивати, і в’язати спицями почала ще до того, як пішла до школи. Це точно. Мавпувала бабусю, яка вечорами сиділа або зі спицями, або з вишиттям. А я собі коло неї “щось шпортала”. Вона ж час-від-часу зазирала і поправляла: “ану покажи що ти там «гуздраєш»? Знов мені нитки псуєш? Та то не так має бути,  а отак…” і воно якось само собою виходило.

Бабуся дуже любила вишивати, але чомусь не одяг. Може, тому що не вміла кроїти, а шукати, хто б це зробив, не мала часу. А от портьєри, подушки, скатертини – цього було  дуже багато. Більше прикрашали дім, аніж себе (посміхається). Ну і я така сама… Навіть обкладинку до молитовника “Прийдіте – поклонімся”, виданого до повернення Кардинала Любачівського в Україну –  вишила. Мала честь взяти в нього коротке інтерв’ю і автограф…

Як була малою, десь в класі четвертому-п’ятому вишила манжети і комірець-стійку на шкільну форму:  дуже хотілося  прикрасити стандартну шкільну форму, внести якийсь особливий штрих, чисто індивідуальний, а не просто білі манжети і комірець… А вже у класі сьомому-восьмому вишила  сумку для спортивної форми до школи. Це була така собі торба  з плетеним ремінцем через плече повністю завишивана з обох сторін… Роботи було коло того, пам’ятаю! Тим паче, що тканина була дуже цупка. Вишивка хрестиком, орнамент –  з книги Ксенії Колотило, дещо змінений. Те, чого завжди вчила Ірина Ольшанська – не копіювати,  а підходити творчо. Торбина вдалася на славу, правда недовго нею натішилася: поцупили її в школі… Хотіла вишити ще одну, та вже не мала до того терпцю.

А ще в юності багато в’язала і теж прикрашала в’язані вироби вишивкою. Пам’ятаю свою безрукавку з вишиванкою трояндою на плечі, теплий в’язаний кардиган з гуцульськими орнаментами. Потім були подушки, доріжки, скатертини, портьєри… Як згадати – багато чого було…  Любила використовувати вишивку в ужиткових речах, навіть в буденних елементах одягу…  Напевно підсвідомо кожна українка цього прагне. А останнім часом – це ікони бісером. Їх уже шість. Закінчую сьому. До речі, дві з них – ще незавершені, побували зі мною в Меджугорьє, а ще одна   – «Боже Милосердя» – в селі Боянець Львівської області,  де знаходиться єдиний в Україні чудотворний образ Серця Ісусового. Переконана, що саме ця ікона свого часу врятувала мій дім від пожежі  – вогонь наче зупинився на ній… На жаль, молитовник з автографом Любачівського тоді все-таки згорів… Отож зараз моє основне вишивання – ікони.

 – Тож любов до вишивання – це в тебе від бабусі?..

     –  Так, вона страшенно любила вишивати. Не пам’ятаю жодного вечора, щоб вона не вишила хоча б трошки чогось…Це було для неї як релакс, як відпочинок, як повітря. Теж чомусь не любила вишивати одяг,  більше – ужиткові речі… В хаті було купа подушок, скатертин її роботи. До речі, вишивані образи ще моєї прабаби і портрет Тараса Шевченка –  теж її роботи, вишиваний, навіть побували у Києві під час студентської Революції на граніті (моя молодша сестра Ліда тоді була студенткою, і від Львівського поліграфічного група студентів брала участь в Революції на граніті). Ці образи і портрет Шевченка прикрашають стіни батьківської хати в селі й донині.

– А як ти ставишся до поєднання традиційної вишивки і сучасних стилів?

– Те що зараз використовують в одязі елементи вишивки на джинсі, на взутті, інші цікаві ідеї, – ще з дитинства  відчувала інтуїтивно і використовувала. Вишивані футляри, косметички, гаманці  – це була тоді  не данина моді, а напевно потреба душі, потяг до прекрасного, до самовираження, до прояву індивідуальності. Мене того не вчили, не прищеплювали спеціально.  Це було у мене в крові, з діда-прадіда, тепер я це усвідомлюю, а тоді сприймала підсвідомо, на інтуїтивному рівні, воно само звідкись бралося. Тому дуже вітаю використання елементів вишивки у найсміливіших сучасних інтерпретаціях, і не тільки одягу. Посуд, галантерея, інтер’єрні вирішення… Щоб наша українська вишивка була з нами завжди і всюди… І традиційна, і сучасні стилізовані варіанти… Тут головне – відчуття смаку, яке має виховуватися з дитинства і, звичайно, на кращих традиціях…

       – Ну і щоб відчувалася наступність поколінь…

– До речі, про наступність поколінь…  Такий штрих з власного життя. У нас у домі була вишивана подушка, виконана болгарським хрестиком. Дуже цікавий орнамент. Ми, діти, її дуже любили,  користувалися нею, і бабуся нам не боронила. Але подушка зношувалася. Я ще дитиною відвишивала  орнамент, й ми уже мали нову подушку, якою продовжували користуватися… А зараз вона теж уже старенька й зношена… І знову її слід відвишивати, щоб зберігся орнамент… Але це вже зробить хтось із моїх доньок… Отак  з покоління в покоління і передаються  традиції,  і дуже важливо, щоб ця ниточка не перервалася…

                                                         Розмову вела Наталія КАРПЕНКОВА.