Під такою назвою відбулася акція 24 лютого на майдані Незалежності у Стрию, у рік від початку повномасштабної війни з росією. 365 днів стали роком незламності українців, які продемонстрували усьому світові мужність та волю до життя. Разом з нами змінилася Україна, змінився кожен з нас, змінився світ. Не змінилися тільки наші вороги – вони все такі ж підступні та жорстокі.
Організатори заходу – управління культури, молоді та спорту підготували відеоролики «Хронологія подій 24 лютого» та «Герої Стрийської ТГ, які загинули за рік повномасштабної російсько-української війни» й демонстрували їх на екрані.
Кожен, хто у цей вечір прийшов до пам’ятника «Будителям», зустрічався поглядом з очима наших захисників, які першими пішли боронити Батьківщину та поклали своє життя за те, щоб раз і назавжди покінчити з одвічним ворогом – москалем. На світлинах вони усміхнені чи зосереджені, у військовому однострої, зі зброєю, зовсім юні та зрілі чоловіки. 46 пар очей проникають у серце кожного й відгукуються болем втрати. На жаль, ця цифра зростатиме …
Війна вбиває кращих
з-поміж нас,
І повняться ряди
в Небесній Сотні
Та для героїв зупинився час,
Вони у вічність перейшли
з безодні.
Після цих слів поіменно згадали наших Героїв та хвилиною мовчання вшанували усіх військових і цивільних, дорослих і дітей, загиблих через вторгнення рф в Україну.
Говорили про день, який назавжди розділив життя українців на «до» та «після». Слушно зауважили ведучі, що війна торкнулася кожного українця, залишила слід у кожному серці. Наша Стрийська територіальна громада, як і вся Україна, з перших днів війни об’єдналася заради спільної мети – Перемоги. Біля військкомату збиралися величезні черги з добровольців. Майже кожна сім’я приймала українців, що втікали з-під обстрілів з областей, які прийняли першими удар ворога. Кожен запрацював на своєму фронті як волонтер: журналіст, хакер, кухар, водій, митець тощо…
Звучали тематичні пісні та музичні композиції, віршовані рядки, від яких мурахи бігали по шкірі. Ведучі карбували кожне слово та їхній трепет передавався усім присутнім на Майдані. Ніхто не стримував сліз.
«Моя свічка – це пам’ять від усіх матерів за дочками та синами, яких забрала війна»… «Моя свічка – це пам’ять від усіх коханих, які не дочекалися своїх Героїв»… «Моя свічка – це пам’ять від усіх дітей, яких зробила сиротами клята війна»…
Стрияни запалили лампадки та виклали у формі серця у знак пам’яті за усіма тими, чиє життя забрала війна. І нехай це світло пам’яті ніколи не згасне у наших серцях.
Майдан Незалежності у Стрию пам’ятає велелюдні зібрання у часи Революції Гідності чи інші загальноміські заходи, та цього разу дуже мало людей відгукнулося на заклик прийти вшанувати наших Героїв. Тому гірким післясмаком акції став пост у Фейсбуку організаторки та ведучої Оксани Лесишин: «Не хочу нікого образити. Проте сказати хочу і мушу. Вчорашній день, а саме акція «Світло пам’яті у серці назавжди» показав, які ми байдужі і черстві. Думала, що під час її проведення на Майдані не буде «де яблуку впасти». Помилилася. Прийшли ті, кого справді болить, хто цінує пам’ять про наших хлопців, які віддали своє життя за нас з вами. Досі перед очима один із останніх уже Ангелів неба – Роман, в домовині, а поруч його мама – Наталя, яка ледь тримається на ногах, і тихо шепоче: «Ромчику, встань…». Не можу забути, бо не маю на це права. Як і не можу забути й усіх інших воїнів неба, зокрема і тих 46 із Стрийської ТГ, які поповнили ряди Небесної Сотні, починаючи з 24 лютого минулого року. Розумію тих, хто не зміг прийти вчора, бо мав на те вагому причину. Розумію і тих, хто не знав. І ніяк не розумію інших, тих, хто лежав на дивані, сидів у кафе і пив каву, хто гарно проводив час у колі друзів, хто просто порався по господарству… Хоча, не мені вас судити, не маю на це права.
24 лютого 2023 року, Майдан Незалежності. На пюпітрах фото, з яких дивляться очі наших Героїв, наших небесних Ангелів. Біля кожного купка запалених свічок. А на землі – контур серця викладений свічками пам’яті. І тільки середина його порожня… Втім, як і серця декого з нас».
Прикро. Та слід визнати, що пані Оксана права. Не забуваймо, що війна триває. Підтримка моральна, фізична, психологічна потрібна тією чи іншою мірою кожному. Будьмо вдячними тим, хто віддав своє життя, допомагаймо тим, хто залишився живим і продовжує жити попри рани фізичні та душевні.
З роком незламності, стрияни!
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото Євгена БАРМІНОВА.
Leave a Reply