Ще минулого року голова Стрийської міської організації Конгресу Українських Націоналістів Ростислав Готь за підтримки Всеукраїнського Братства ОУН-УПА ім. Романа Шухевича, районної організації КУН, Спілки дітей репресованих, Всеукраїнського об’єднання «Свобода», «Правого сектору» з нагоди 80-річчя УПА започаткували заходи з вшанування пам’яті героїв, які боролися за незалежність України на теренах Західної України.
Минулої неділі багаточисельні представники патріотичних сил Стрийщини і м. Моршина відвідали мальовниче село Корчин. Це був уже дев’ятий виїзд на місця боїв або поховань вояків.
Село Корчин розташоване на березі річки Стрий. Ошатні господи, привітні селяни і гори – завжди величні, особливо цієї пізньої холодної весни, коли цвітіння дерев трохи запізнилося. Саме ці гори і є німими свідками тих подій, які відбувалися в селі порівняно недавно.
Неділя. Як і годиться, мало не усе село зібралося на Службу Божу у стару дерев’яну церковцю. Прибулі учасники патріотичного заходу також відвідали церкву, щоб помолитися Господу за Україну.
Захід з вшанування пам’яті Героїв розпочали виконанням гімну Українських націоналістів «Зродились ми великої години», який зараз є офіційним Маршем Українського війська.
Отець Іван Барабаш та отець Олександр Ільницький відправили поминальну панахиду за загиблими героями. Погода не радувала теплом присутніх, але тепло сердець присутніх віддавали шану і пам’ять полеглим молодим воякам.
Дуже зворушливо і надзвичайно цікаво виступив Михайло Петришин, який вже не вперше піднімає архіви СБУ саме про події в тих селах, де відбувається вшанування пам’яті героїв. Він розповів три приголомшливі історії про людей села Корчин за період із 1946-1962 р.р. Пан Михайло розповів, як і чому загинули підпільники УПА в селі Корчин.
В урочищі Полянське, що розташоване неподалік Корчина, була криївка. Це була референтура Дрогобицького окружного проводу ОУН. Там працювали патріоти, які займали надзвичай-но високі посади в структурі ОУН-УПА. Зовсім «випадково» 6 лютого 1948 року туди потрапив житель села Верхнє Синьовидне – Д. (прізвище відоме). Два дні його протримали в криївці, а потім відпустили, повіривши, що він не зрадить друзів. Та він виявився сексотом. І вже 8 лютого 1948 року на криївку було здійснено напад НКВД з метою ліквідації підпілля. Загинули усі дев’ятеро патріотів, а бункер було підірвано:
– Ліщинський Зеновій («Сайгар») – референт служби безпеки, син священика, двоюрідний брат Степана Бандери, стриянин, який жив по вулиці Львівській,19. Цей будинок і досі зберігся. Йому було 22 роки.
– Вітрук Стефанія («Мирославна»), зв’язкова, секретарка, наречена Ліщинського. Вона була із м. Сколе, їй було 24 роки. Побачивши, що безвихідна ситуація, пустила кулю в скроню.
Вічна пам’ять: Хандон О. («Крук»), Кавка М. («Карпо»), Диміцький Г. («Лісник»), Масний М. («Бурлака»), Борщ Т. («Рибак»), Коваль І. («Грубий»), Шило С. («Дуб»). І ще поховано четверо невідомих.
Другий спомин про Лавріва Івана («Нечай») із Белейова Долинського району. Він був окружним провідником Дрогобицького проводу, це надзвичайно велике звання в ієрархії ОУН. Загинув 15.05.1949 року. Архівний матеріал під грифом «цілком таємно», підписаний командиром 62-ої стрілкової дивізії генерал-майором Бровкіним, описує, що у всіх селах були «сексоти» – секретні сотрудники НКВД.
Сколівське МВД за наводкою зрадників створило 18 чекістських груп в районі лісового масиву «Оброслі верби», обшукували усю територію.
Неподалік водоспаду Фуркало «Нечай» і його один охоронець були застрелені. У «Нечая» була і особиста трагедія в житті. В селі Семигинів в криївці загинула його дружина та однорічний син Мирон.
Він зумів вистояти в цій складній ситуації та безстрашно мстив і боровся із енкаведистами, боровся до кінця. Йому був 31 рік, – розповів пан Михайло.
Третя історія – звернення до жителів Корчина. У фондах архіву знаходиться лист-подяка Петра Федуна («Полтава») жителям села за значну підтримку осередку та інформаційну роботу. Так, було випущено в світ більше 350 тис. примірників різного роду інформації, публікації, історичні дописи. Це дуже дошкуляло енкаведистам.
Петро Федун («Полтава»), маючи 26 років, був керівником бюро інформації, начальником політтехнічного відділу УПА головного військового штабу. Він написав брошуру «Хто такі бандерівці і за що вони борються», яку можна прочитати в Літописі УПА, том 17.
У наші часи активісти зі Стрийщини під проводом Петра Маковського шукали бункер. Перший похід був невдалим, а другий похід приніс усім радість – було виявлено величезний бункер, розміром 35х5 метрів, капітально обладнаний. Він знаходився в підніжжі гори Кичера. З 1946 по 07 квітня 1948 року став фактично центром видавничої діяльності проводу ОУН. Там були визначні особи визвольного руху: Роман Шухевич, Олекса Гасин, Дяків, Нечай, Катерина Заріцька і багато інших патріотів.
Хочеться пом’янути жителів Корчина, які віддали своє молоде життя, пропали безвісти, відсиділи роки каторги у Сибіру. Це Корчинський І. («Ясько»), Малярчин Софія, Лучків В. П. («Яструб»), Воскрес М. Г., Яків І. С., Корчинський П. І., Корчинський О. І., Корчинський П. П. (перебував у підпіллі до 1962 року, а потім викопав могилу, ліг в неї і застрелився), сім’я Лавришиних, Стойка Б. («Степовий»), Хандон А. С., Винницький І. («Яр») та ін.
Бережемо нашу історію. Той, хто не знає своєї історії, не знає, як жити в майбутньому, – закінчив свою розповідь Михайло Петришин. Слава Героям!
Виступи учасників з вшанування пам’яті героїв УПА продовжувалися. Виступав Борис Юрович, племінник Зеновія Красівського, Ярослав Ільків, голова Всеукраїнського Братства УПА, Ростислав Готь, Микола Магас та Марія Звіришин.
«Ще не вмерла України ні слава, ні воля…» – звучав Гімн України і понеслися горами його патріотичні слова! На мить визирнуло сонечко! Такий народ непереможний! Нас підтримує навіть природа!
Ольга ПИЛИПІВ.