
Радіємо, що маємо чудових друзів нашого часопису. Новела з філософським підтекстом від колеги радіожурналістки Галини Пуги-Данильців – це історія для натхнення, історія, яка знайома багатьом і яка спонукає задуматися над сенсом буття.
МАЙСТЕР
Маленький, худенький, здавалось – його дрібні кісточки одягнули в напівпрозору шкіру…
А очі добрі, лагідні, світло-сірі, аж прозорі… Напевно, такі в ангелів… В дрібненьких зморшках-промінчикх в кутиках, І погляд – такий спокійний, аж благий…
– Та я вже майже і не роблю… На ринок давно не ходжу. Хіба ще трохи, хто просить – на замовлення… Та й то тому, що маю ще трохи тканини – зі старих запасів… Та сировини на підошви – не пропадати ж добру… Хоч і клей вже тепер не тої якості, та й дорогий… Але ще маю трохи свого …
– То зробіть мені три пари, бо я Ваші тапки дуже люблю… Щоб було про запас… А може сестрі подарую… Такі Ваші тапки зручні!
Як же його звали?.. Уже й забула… Стираються з пам’яті імена… А тим паче, прізвища. Але не стирається добрий погляд і промінчики довкола очей…
А декілька років тому почула що вже похвали Майстра… Помер спокійно, лагідно, як і жив… Склавши натруджені руки на грудях. Напевно, приїздила родина – не знаю, хто в нього був – доньки, сини, онуки? Багато рідних чи мало?..
А тапки ношу… Уже, напевно, десятий рік… Постиралися підошви, протерлась тканина. Ба більше – з однієї пари один порвався, а з іншої – один загубився… Та й залишилися від кожної по одному… Правий і лівий… Так і ношу… Добре, що тканина схожа, а що стерлася, то й не видно, що різні… Хіба дочки підколюють: коли вже я їх викину? Он які ми тобі гарні купили минулого місяця!…
А мені в цих добре – комфортно, затишно… У двох різних, але таких якихось зручних і добрих – зроблених з Любов’ю. І відповідальністю – від Майстра!..
Нема вже Людини на білому світі, а виріб рук його залишився… І хай це прості тапки…
Не викину їх, сховаю десь у кутику на якійсь полиці…
Чи ж пам’ятатимуть нас після завершення земного шляху?..
Чи згадуватимуть добрим словом?.
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ. Фото ілюстративне.
Leave a Reply