НАРОДНИЙ ПОЕТ
Про Ігоря БОРЩИКА, який каже, що намагається писати «для мертвих, живих і ненароджених», можна скласти цілий трактат, настільки багатогранний та цікавий його творчий шлях, попри те, що був сільським головою у своєму рідному селі Подорожнє Стрийського району, а нині працює у Стрийській міській раді. Скромну газетку «Подорожнє» на форматі А4, яку він видавав, зачитували до дірок. А нині можна прочитати оцифрований варіант в Інтернеті.
Односельці пам’ятають, які цікаві зустрічі та концерти організовував пан голова у місцевому клубі. Нині його творча діяльність не припинилася, а набула нових сучасних тенденцій. Підріс синочок Василько, який не відстає від батька. Разом вони створили Студію-корпорацію, яку назвали «Борщик», і тепер записують та видають на широкий загал різножанрові вірші і не тільки.
«Пишу вірші-присвяти, щоб закарбувати для майбутніх поколінь імена загиблих героїв, пишу ексклюзивні вітання до дня уродин та з нагоди ювілейних дат, даруючи людям маленькі приємності, пишу патріотичні вірші, щоб зміцнювати дух нації, заримовую веселі бувальщини сьогодення, поповнюючи скарбничку народного гумору. Моє життєве кредо: думай добре, роби добре і буде добре!».
Оскільки ми виходимо у День сміху, попросили Ігоря Борщика для читачів нашої газети підготувати щось гумористичне. Трохи позитиву нікому не завадить.
«ФРАНКО І СУЧАСНІСТЬ»
Не рік, не два в Італії Галя проживає,
Тут священик за здоров’я
щотижня читає.
Десять осіб записала у картці
для храму:
Себе, дітей та невістку, зятя,
внуків, маму.
Аби швидше досягали
інстанцій найвищих,
Духівник заримував імена найближчих:
Галя, Олег, Вероніка, Оксана, Микита,
Франко, Ліля, Любомир, Леся, Маргарита.
Одну жінку небайдужу
знати закортіло,
Хто Франком назвав дитину,
ні впало, ні сіло.
Логічною виглядала така заувага –
Франко – нації будитель,
що за неповага?
З’ясувалось, примудрився отець
маху дати.
Не ФранкО, а ФрАнко треба це ім’я
читати.
Італієць став близьким дуже
для Галини,
То ж вона його вписала
до членів родини!
ЩО МОЖНА ЗАГУБИТИ НА БАЗАРІ?
На базарі молоком жінка торгувала.
Втомилася за півдня, поки все продала.
У маршрутці до вікна голову схилила,
І з’явилось відчуття,
що щось загубила.
Гаманець? Та наче ні. Виручка на місці.
Паспорт вдома, бо не був із нею
у місті.
Посвідчення на проїзд сховано надійно.
Чого ж тоді на душі далі неспокійно?
Окуляри у порядку, та й ключі від хати.
Боже милий, треба доні
телефонувати.
– Мар’яночко, відпросись заради матусі,
За незручності пробач, бо я їду в бусі.
Не потрібно сміятися з того,
що не смішно.
І поквапся, дорогенька,
бо то трохи спішно.
Щоб, бува, не розтоптали
маминої згуби.
Коли яблуко я гризла,
зняла вставні зуби…
Відбулися переляком мати із дочкою,
Ніхто щеку не чіпав, не штовхав ногою.
Ходять зуби ті державні
досі на забави
Та продовжують служити
на благо держави!
ПИСАННЯ ПРО ЧИТАННЯ
З того часу, як бабуся паспорт
загубила,
Вона сама не своя десь місяць ходила.
Увесь дім перетрясла, горище,
підвали –
Фонд Пенсійний признає лиш оригінали.
Ксерокопій не приймає для перерахунку,
Недоплата – їх легальна формула
грабунку.
Невідомо, що чекало в сумній
перспективі,
А найбільше допікали думки дратівливі.
Щоб розвіяти тривогу й висушити
сльози,
Взялась баба за читання
короткої прози.
Від невістки дісталося
чтиво їй прегарне
Авторства Фіалко Ніни
«Про щастя примарне».
У тій книжці натрапила на одну новелу
Із описом про прикмету доволі веселу.
Аби згубу без мороки швидше
відшукати,
Хтось вигадав ніжки столу
ниткою зв’язати.
Баба якраз під рукою клубок ниток мала.
Не повірите, все сталось,
як книжка писала.
Закінчилися нарешті
моральні тортури.
Ось вона – реальна користь
від літератури!
Чекаємо персональної збірки від талановитого і насправді народного поета Ігоря Борщика, який вміє тонко підмітити те, що називається правдою життя.
Наталія КАРПЕНКОВА.