У ПРОСТОРІ ЧАСУ, В БЕЗМЕЖНОСТІ ЗОРУ
Гостем нашої рубрики сьогодні є чарівна Ольга БЕРЕЗА (справжнє ім’я Ольга Процюк). Українська поетка, письменниця, ілюстраторка книг, збирачка фольклору, майстриня хусткування, вишивки та бісероплетіння, пупуляризаторка етнічної ідентичності та етноментальності, авторка колекції вишитого одягу та прикрас.
Народилася і проживає Ольга в Новому Роздолі та з нашим містом її пов’язує дружба і співпраця з творчим об’єднанням «Лелітки», ГО «Митецька толока», численні презентації у музеї та бібліотеці, зйомка у фільмі «Стрий. Легенда» у ролі королеви. Пропонуємо кілька її віршів для натхнення.
ВИТКАНА ІЗ ДИВА
Зорекрила вишиванко, молитвами шита,
виплекана мріями, піснею сповита.
Думами мережана, зіткана з любові,
зіллячком замаєні рукави квіткові.
Веснами оздоблена пазушка строката,
по боках на уставці в’ються пташенята.
Унікальна полотняна сорочка правдива –
одяганка зоресяйна, виткана із дива.
Перелита водами, вимита струмками,
вивіяна на світанку Божими вітрами.
Буйним квітом всіяна, вибілена сонцем,
для вкраїнської душі стала охоронцем.
Увібрала в себе силу з роду в рід – віками.
Розмаїто шиті взори барвами-нитками.
Від віків шанована і до сьогодення,
Богом нам дарована, як благословення.
* * *
А потім ясніє день, коли вже нема ілюзій,
бо тріскають бульбашки на чорній та білій смузі.
Бо ти зрозумів уже, що здатний тримати небо,
та зовсім не певен в тім, чи справді тобі це треба.
І ти не шукаєш вже якогось складного слова,
щоб вразити. І уже не віриш у «випадково».
А кажеш, як вперше, «мам» й ламаєш свої фортеці,
бо нині дізнався сам, від чого ти в небезпеці.
Й умить дозріває час, коли вже немає болю,
і дітям твоїм мала стає їхня перша льоля.
Тепер ти шліфуєш сам для себе свої скрижалі.
І цінний дитячий сміх – не грамоти й не медалі.
І хай там би що… Тобі не сяють фальшиві німби,
сьогодні ти врешті сам лишаєш чужі Олімпи.
Й собі без прикраси сам гаптуєш міцніші крила,
і щиро шепочеш: «Мам, спасибі, що народила».
Десь кинуту фразу спіймаю одразу.
Вгамую все стрімко, зітру все завчасу.
На віддалі року – горить і палає.
На відстані кроку – погасне й вмирає.
Чи можна збагнути, як все оминути?
Чи годен пізнати, як все подолати?
У просторі часу, в безмежності зору
я бачу щоразу геть інші узори.
Де небо неткане – незвідана безвість,
вчеплюсь до паркану, де мешкає Всесвіт.
Навчи мене, Небо, потрібне пізнати.
А все, що не треба – попереступати.
Скажи мені, як усю душу омити.
Що можна – змінити, а ні – то змиритись.
Загляну в люстерко, дмухну на лампадку.
Стаю на веселку, неначе на кладку.
Від роздумів брязкіт, немов ураганом.
Сміється той Всесвіт десь там за парканом.
Ольга Береза у 2021 році стала Лауреаткою Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича та обличчям американського україномовного журналу «Ukrainian People» у 2020 та 2021 роках. Нині продовжує працювати на культурному фронті.
Наталія КАРПЕНКОВА.