Кілька днів як ходжу під враженнями від презентації першої персональної виставки відомої волонтерки, мисткині Оксани Гуди «Мій вихід з Азовсталі», що відбулася 3 грудня у Стрийському меморіальному комплексі «Борцям за волю України». Це найатмосферніша, найемоційніша, найквітковіша, найочікуваніша і, на жаль, найкоротша експозиція, на відкритті якої доводилося побувати.
Усього тиждень – з 3 по 10 грудня стрияни та гості міста мали змогу відчути силу материнської любові та віри, бо виставка присвячена синові мисткині Андрію Кориневичу, бійцю полку «Азов», який 123 дні пробув у російському полоні.
24 лютого він разом з побратимами зайшов на комбінат «Азовсталь», а 20 травня разом з вцілілими захисниками Маріуполя був виведений в Оленівську колонію. 20 вересня його разом з іншими Героями обміняли. Увесь цей період мама Оксана малювала, творила, волонтерила, працювала і чекала…
Разом з нею чекало багато, здавалося б, чужих людей, які співпереживали, підтримували і не давали впадати у відчай. А ще була обіцянка сину підготувати виставку, на якій він обов’язково має бути присутній. Тому такою щемливою та хвилюючою стала презентація в Стрию.
Вони обоє дуже схожі, мама і син – однаково ніяковіли від надмірної уваги, синхронно хвилювалися і в унісон раділи, що разом, і що здійснилося їхнє бажання, і мрія батьків пані Оксани, яких, на жаль, вже немає на цьому світі та вони були присутні на картині, яку вона намалювала.
«Перша моя виставка… Вона планувалася ще з квітня, коли стало зрозуміло, що син заблокований на «Азовсталі» та не бачить весни. Я писала для нього квіти. Природу. Те, чого мій рідний романтик був позбавлений в бастіоні. Я розуміла, як нестерпно бачити навколо себе смерть, жах та руйнування. Коли сина забрали в полон, я продовжувала готуватися до виставки. Це давало мені сил чекати і не скотитися в прірву відчаю…. Не очікувала такої кількості гостей. Море квітів. Посмішки. Теплі слова та обійми. Не все встигла сказати, не всім подякувати, когось важливого поглядом вихопила, когось не змогла. Але кожному, хто був зі мною поряд: фізично, віртуально, молитовно – уклінно дякую. Ось і завершився мій вихід з «Азовсталі», який почався в березні і тривав понині. На дворі груднева ніч. А на душі весна!», – поділилася з нами винуватиця свята.
Бо це справді було свято для стриян, попри війну, яка триває, попри відключення світла… Організацію виставки та її модерування взяла на себе Лідія Ковальська. Пані Лідія вибудувала цікаву сюжетну лінію історії Оксани Гуди та її сина Андрія. Вчасно реагувала на емоційний стан художниці та кількома влучними словами давала їй час опанувати хвилювання, запрошуючи до слова гостей.
А гостей було чимало. Подруги-сестри з ГО «Майдан Стрийщини», які, як ніхто, знають, чого вартувало Оксані дочекатися сина з полону. І не тільки його чекала мисткиня, бо також воюють її чоловік і зять.
Отець Олег Кобель після спільної молитви прочитав власний вірш, написаний для пані Оксани, чим здивував усіх присутніх. Священнослужитель зазначив, що її творчість та віра надихнула до поетичних спроб.
Чи не вперше привітати художника з відкриттям виставки прийшли одразу два заступники міського голови Стрия – Христина Грех й Андрій Стасів з начальницею управління культури Іриною Пукас.
Людей було так багато, що не всіх вмістила виставкова зала. Навіть невістка Наталя та її мама (сваха з Маріуполя) під час презентації виставки перебували у сусідній залі. Андрій, привітавши маму та коротенько виступивши, приєднався згодом до них. До речі, поруч з картинами мисткині представлені світлини сина, який фотографував епізоди з життя міста-героя Маріуполя у перші місяці протистояння.
Музика і мистецтво зцілює та надихає. Тому органічними були лірично-патріотичні виступи скрипаля Олександра Ілечка та піаністки Роксолани Романишин.
Якщо б був пристрій з вимірювання позитивних флюїд, то в цей вечір він показував би найвищу точку емоційного піднесення в усіх без винятку. Як зізналася Оксана Гуда, вона пише тільки позитивні й радісні картини і є тільки одна з трагічним сюжетом, намальована після вибухів у Вінниці, коли серед білого дня бомба влучила у людне місце, де загинула сонячна дівчинка та інші містяни.
Вже через кілька годин після відкриття виставки Фейсбук ряснів світлинами та відгуками тих, хто побував у неймовірній атмосфері. Засновниця ГО «Мистецька толока» Зоряна Кіндратишин написала: «У кожній картині Оксани незламна віра у перемогу, незгасима материнська любов до сина та бажання зберегти для нього всі прекрасні миті життя, які він пропустив, перебуваючи в полоні. Крім цього, на виставці представлені і фотороботи самого героя – азовця Андрія Кориневича з «Азовсталі». До сліз, до мурашок по шкірі, до глибини серця… Саме такий післясмак залишився після відвідування виставки. Є бажання переглянути ці роботи ще раз, у спокійнішій атмосфері».
Подруга і волонтерка Валентина Стельмах зауважила, що всі роботи написані серцем і душею в різні часи Оксаниного життя, а найбільш вражаючі – це картини написані для сина Андрія, коли він боронив Маріуполь, а потім був полон, а ще картини про кохання, мрії і надії. Згадала й про вже легендарну картину «Очі Маріуполя», яку посол України в Британії передав Борису Джонсону на знак подяки за підтримку нашої держави.
Ще одна подруга-волонтерка Наталія Луковська розповіла, що для неї – це подія, на яку чекала, ніби це відкриття її власної виставки. «Чекала, бо співпереживала кожному ескізу чи бодай замальовці, яку присилала Оксана, коли вже було за північ, бо бачила, що також не сплю… Отак стати посеред залу і показати душу, душу, з якої здерли шкіру і поставили під солоні, як сльози, бризки Азовського моря, так може не кожен. Довіритись думці, критиці чи похвалі, байдужості, чи допитливості та захопленню знайомих і незнайомих людей – це не просто. Це як крок у невідомість. Я не фахівець з мистецтвознавства, але картини Оксани впізнаю серед тисячі: бо там буде її погляд», – каже пані Наталія.
Тепер кожен, хто побував на виставці, впізнаватиме картини Оксани Гуди, бо весна, яку вкрали в нас росіяни, асоціюватиметься з тюльпаном, який виріс в супереч законам природи посеред бетонного укриття, це жовті магнолії й білий бузок, це синьо-жовтий ірис і відважний воїн-котик, це вороже БМП посеред соняхів, які виросли з насіння з кишень горе-вояків другої армії світу.
Виставка мала й елемент благодійності. Роботи, крім серії «Азовсталь» та тих, що вже в приватних колекціях, можна було придбати. Кошти підуть на потреби ЗСУ.
Оксана Гуда пообіцяла, що будуть наступні виставки, хоча хвилювання перед першим «виходом в люди» були такими, що думала – це востаннє.. Чекаємо переможної весни. Уявіть, якими розкішними будуть квіти на полотнах мисткині, що символізуватимуть нашу перемогу!
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.
Leave a Reply