ВІД МОРУ ГОЛОДОМ ДО ТЕРОРУ ХОЛОДОМ І ТЕМРЯВОЮ

26 листопада на території колишньої Стрийської тюрми, біля стіни Скорботи, громада та духовенство молилися за упокій невинно замордованих голодом українців 90 років тому… Ведучі дійств  Ольга Дичків і Назарій Андрушко, карбуючи кожне слово, мов розрізали повітря навпіл:  «Мамо, матусенько, хлібчика, хоч дрібочку, хоч зернятко…». 

Реквієм пам’яті жертв голодомору 1932-33 рр. в Україні з промовистою назвою «Без права на забуття» розпочався поминальною панахидою у супроводі муніципального чоловічого хору «Каменяр».

Єпарх Стрийський Владика Тарас Сеньків після спільної молитви зазначив, що ми єднаємося з усією Україною в день пам’яті жертв голодомору, щоб спільною молитвою і спільним несенням хреста  вшанувати пам’ять трьох голодоморів, які є страшними епізодами в історії нашого народу і частиною геноциду українців з боку росії.

«Російська держава не є якась абстрактна величина, бо всі ганебні справи вчиняли руки її населення, – наголосив  Владика Тарас. – Мені тяжко говорити про російський народ, бо вони самі про себе кажуть, що вони  «русскіє». Називають себе прикметником і говорять не хто, а якими є. Деградована мораль і совість – це єдине, що залишається у цього населення. Їхня історія – це історія завойовницьких війн, грабежів, вбивств, насилля  обґрунтованих ідеологією брехні та лукавства. Яка б історична  епоха не була – царів, більшовиків чи сучасників тема геноциду українців, а особливо сьогодні, звучить неприкрито, як головне завдання війни нинішньої росії проти України.

Зносимо молитви за тих, хто морем крові й потоками сліз напував наш український чорнозем. За тих, чий біль і страждання є 90-літнім криком до неба про милосердя до всемогутнього і справедливого Бога. За милосердя, в якому єднаємося ми всі за душі тих, хто загинув. За милосердя, яким благаємо Бога,  щоб своєю благодаттю вилікував кровоточиві рани на історичному тілі нашого народу.

Але йдеться про справедливість, а не про помсту. Про справедливість, щоб Господь стримав руки вбивць і насильників, котрі сьогодні знову піднялись  над нашим домом, над нашою землею і нашим народом.

Благаємо, щоб охоронив і відвернув, а ще краще усунув причину – поставив крапку в історії цього ганебного явища, яке принесло людству стільки болю і страждань. І це був би найкращий пам’ятник для тих,   хто впав у нерівній боротьбі, й пам’ятник прославі Богу, який підіймає тих, хто бореться за правду і хто хоче жити чесно, жити  просто, як люди. Нехай Господь прийме в обителі всіх наших попередників, які в цій довгій історичній боротьбі проти геноциду віддали своє життя задля того, щоби ми жили. Бо пам’ять про їх подвиг,  життя і смерть є та сила, котра дає нам сьогодні відвагу боротися до кінця».

Відтак, під звуки невмирущого «Реквієму» Моцарта учасники народного ансамблю «Стрияночка» виконали тематичну хореографічну постановку, яка закінчилася роздачею маленьких скибочок чорного хліба, як символу життя.

Мабуть, знаковим став момент, коли через вимкнене світло замовкли мікрофони та стихла музика. Натомість запалили лампадки і після загальноукраїнської хвилини мовчання їх разом з квітковими композиціями поклали до стіни Скорботи представники влади, духовенство, громадськість.

Терор темрявою і холодом, як колись голодом вчиняють нелюди, щоб знищити нашу пам’ять і жагу до незалежності. Та ми пам’ятаємо і ніколи не забудемо,  за що старі, малі й ненароджені  віддали свої надії, мрії та життя.

Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*