ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ФРОНТ. БАТАЛЬЙОН ПОШИТТЯ

Захоплюся нашими жінками, їхньою багатогранністю і невгамовністю, бажанням врятувати світ чи маленьке кошеня, не спати ночами біля ліжечка дитини і, щоб передати багатотонний вантаж на фронт, ліпити сотні вареників, домовлятися про медикаменти, а також плести сітки  і шити тисячі виробів для потреб українських захисників, а ще співати для збору коштів на автомобіль для бійців на передовій.

Одна з таких представниць прекрасної статі – керівник  студії музичного розвитку  «Гумельkids», ведуча свят, директор Грабовецько-Дулібівської дитячої музичної школи, громадська діячка,  засновниця волонтерського штабу «Грабовецько-кравецький батальйон»  Ірина КЕЦИК.

Зустрічаємося з Іриною вранці, бо увесь день розписаний у волонтерки різними справами. Прошу розповісти, з чого починався її волонтерський фронт.

«З першого дня війни я долучалася до волонтерів у Народному домі. Разом зі своєю кумою з Чернігова, яка встигла виїхати з під обстрілів, ми, її ж автомобілем, возили зібраний гуманітарний вантаж на вокзал і передавали на Київ. Згодом прийшло розуміння, що потрібно щось конкретне організувати у своєму рідному селі, бо люди прибували, потреби виникали різнопланові, та й з передової надходили запити на багато речей. Так, паралельно з допомогою в Народному домі, я 26 лютого створила інформаційну групу с. Грабовець у вайбері, де писали про потреби чи можливість чимось допомогти. Почали збір для воїнів теплих речей, продуктів, кариматів, спальних мішків, матраців. Так, вже  на базі Народного дому в селі утворився штаб. Одразу почали виготовляти сітки. Односельці приносили тканину, різали її смужками і плели. Рибальські сітки всі в селі використали, тоді збирали кошти, щоб купувати. Щодня о 15.00 ми в штабі молилися вервечку за наших воїнів. Коли масово відправляли земляків на фронт, ми кому потрібно було, то шукали необхідний одяг, взуття, амуніцію.

Ще згадаю 27 лютого, коли відео-ролик студії «Гумельkids» показали на усіх телеканалах України. Мої вихованці вдома записали своє ставлення до війни і миру. З соцмережі він і потрапив у єдиний марафон новин. Було безліч дзвінків і відгуків від знайомих, друзів. Так ми доучилися й до інформаційного фронту.

Щодня з дівчатами думали, що ще можемо зробити. До мене і куми з Чернігова, яка так і залишилася на наших теренах, долучилася ще киянка, дружина Ігоря Климовича – театрала, який знімає історичні фільми. Вона попросила допомогти киянам у Солом’янському районі столиці, які не виїхали через обстріли. Ми передавали їм продукти харчування, засоби гігієни. Хочу наголосити, що для нас не було різниці – наші, ваші. Хто б не звертався по допомогу, ми намагалися максимум зробити все, щоб дістати і забезпечити необхідним. Взагалі, перший місяць війни – це був просто вибух енергії допомоги з усіх куточків світу і на місцевому рівні, мабуть, немає жодної людини, яка б хоч чимось та допомогла.

До нас з кумою Ольгою долучилася моя колега Тетяна Крохмаль і ми створили групу «Тримаймось» у вайбері, де координували наші дії. Ми обмінювалися потребами, привозили у кого що було, допомагали різним людям тут, на місцях, і, звісно ж, на передовій. У Тані з’явилася ідея шити подушки для внутрішньо переміщених, зокрема для дітей, яких після першого тижня війни дуже багато приїхало у Стрий. Для наповнювача ми використовували навіть великі м’які іграшки, синтепон, поролон, який нам на фабриці меблів «Стиль» подрібнювали, за що велике спасибі Володимиру Турчину», – розповіла волонтерка.

  • Ірино, 1 березня, коли дівчата почали шити подушки, можна вважати днем створення «Батальйону пошиття»?
  • Цьому дню передувала підготовка. Ми дали клич: хто має швейну машинку і може її просто дати, хто може долучитися до нас, щоб приходити у Народний дім с. Грабовець і шити. Спочатку у нас було 7 машинок. Протягом березня ми без вихідних строчили. Тільки за перші два дні виготовили 500 подушок. Виникали проблеми, де розмістити готову продукцію, поки її заберуть, де матеріали тримати? Допомогли бібліотекарі, які дозволили стелажі зсунути і так кожна швачка у нас має своє робоче місце. Після подушок мали замовлення на балаклави і стейки. З 12 березня ще почали шити аптечки. У нас була дівчина, яка зараз у медичному підрозділі Стрийської ТРО на сході України, вона дала взірець які вони мають бути. Справа у тому, що отримували великі надходження медикаментів з-за кордону, та їх не було куди складати, щоб по класифікувати за потребою.  І наші перші сумочки-аптечки ми шили саме такі, які їм були потрібні.
  • Найбільше розголосу в громаді було після того, як ви почали шити нижню білизну бійцям і на знак подяки хлопці робили кумедні фото з фронту у трусах, дякували вам за турботу. Коли і чому почали шити труси?
  • У кінці березня ми отримали замовлення від хлопців, які воювали на Сумщині, яким реально бракувало нижньої білизни, бо у польових умовах, в окопах після фосфорних атак прати і сушити не було як і коли. Спочатку, правда, ми кинули клич і зібрали коши та закупили найдешевші по 36 грн, бо не знали, чи підійдуть різнокольорові, у квіточки, смужку труси на фронт, які б ми могли пошити. Та все ж ми розробили лекала і люди нам почали зносити тканину, підодіяльники, простирадла, з яких можна пошити нижню білизну. Після перших відправлень, коли хлопці почали нам надсилати фото з «джавелінами» і в наших трусах  та слова подяки, ми, окрилені тим, що робимо потрібну справу нашили вже  1,5 тисячі штук трусів.
  • Скільки швачок у вашому батальйоні ?
  • У нас 9 дівчат, але зараз працюють по можливості, хтось поєднує роботу, шиючи вдома. Стабільно –  7 швачок, 2 закрійники і помічниця на деталях (вселянні гумки).  З червня долучились 2 вчительки, які беруть заготовки і шиють вдома. Дівчата кажуть, що, попри домашні клопоти, ця робота найважливіша. Ми дуже здружились. Навіть замовляємо кожній, у кого день народження,  горнятко з нашим логотипом та фотографією. Логотип з назвою придумали для зйомок сюжету на Львівське телебачення. Ми тоді вдягнулися всі у жовті однакові футболки. Журналісти так і не приїхали, зате, у нас тепер є офіційна назва з логотипом.
  • Ви не рахували, скільки метрів тканини використали, скільки ниток пішло на пошиття усіх виробів?
  • Все записую у зошит, хто що привіз, приніс. Відповідно, кому, що і коли завезли по днях. А от метри не рахували. Хіба, якщо за кількістю штук трусів та розхідного матеріалу, то виходить десь понад 2 тисячі метрів тканини. Ми ж, окрім білизни, хлопцям зараз шиємо бандани і москітні сітки, які вдягаються на каску.
  • Чи помічаєте спад активності громади у допомозі волонтерам?

Є такий момент. Якщо спочатку люди самі несли, тільки дізнавшись, що щось потрібно, то зараз треба просити, особисто дзвонити. Є волонтери, які не втомлюються допомагати і постійно на зв’язку. Окрім шиття, наш штаб не припиняє роботу і на інших напрямках. Допомога військовим у пріоритеті. Зараз закупили мазь від ран і опрілостей, будемо передавати. Власниця «Грабовецького хліба» Валентина Олексишин завжди перед відправкою вантажу на передову привозить для хлопців свіженький хліб. Для поранених у Львівський шпиталь збираємо і відвозимо необхідні речі. Опікуємося в Чернігові дітьми, які постраждали від війни, та в Запоріжжі літніми людьми з Маріуполя. Передавали туди: ліки, засоби гігієни, овочі, дитяче харчування. Є сезонні потреби, на які ми відгукуємося. Обмінюємося речами також з іншими волонтерськими штабами. Таня Крохмаль на Станції юних техніків плете з дітками обереги, шиє «розвантажувачі». У нас є волонтерка з Білої Церкви.  З початком війни вона разом з невісткою та внуком приїхала до нас і відразу ж зголосилась шити для воїнів. Так у колектив влилась скромна, надзвичайно чуйна і людяна жінка, яка приходила найшвидше і мотивувала усіх своїм працелюбством. У цей непростий час, коли ми об’єднувались у молитві за воїнів, її прохання були особливими, бо на війні 2 старших сини. Саме для одного з синів Тетяна шила «розгрузку». Це не просто потрібна річ. У ній  старання у кожному шві, супроводжені материнськими молитвами і побажаннями вберегти і захистити сина. А ми у кишеньки ще й обереги вкладаємо.

  • Якщо відмотати, як у кінострічці, плівку назад і повернутися у 24 лютого, чи не змінили б ви свого рішення: виїхати з країни, а не волонтерити на всіх фронтах?
  • У мене від вашого питання мурахи по тілу. Як мама трьох синів, я, звісно, хочу, щоб мої діти, та усі діти були в безпеці. Але моя позиція була «ні» так вона і залишилася. Я навчилася шити і хочу ще опанувати медичну професію, щоб бути потрібною у критичні моменти. Мені на шляху завжди зустрічаються люди-магнітики, які притягуються і разом гори перевертають. Треба співати з колегами на майдані – я там. Треба підійняти бойовий дух бійцям – записуємо з дітками з моєї студії відео з вітаннями, співаємо «Червону калину» і надсилаємо. Шити не припиняємо. Продукти сортуємо і відправляємо. Завжди знайдеться той, хто може це відвезти до адресатів. На одному з вуличних концертів Зеник Медюх мені сказав: «Іринко – це твій блокпост». Була критика щодо трусів у квіточки чи горошок. Мовляв, а якщо наших хлопців у таких трусах візьмуть у полон і орки будуть ще більше знущатися. Чесно, ми про таке навіть не думаємо. Знаємо, що треба допомогти і робимо це. Всі випускники в нашій ОТГ збирали кошти перед випуском і приносили на тканину з побажаннями військовим. Ця шалена підтримка не дає опускати руки і наш «Батальйон пошиття» строчитиме стільки, скільки треба і те, що потрібно – для перемоги.

                                            Розмовляла Наталія КАРПЕНКОВА.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*