ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ФРОНТ ІСТОРІЇ, ПРО ЯКІ НЕ РОЗКАЖУТЬ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ

Спілка солдатських матерів та дружин Стрийщини заснована в 2014 році під час першої хвилі мобілізації. З тих пір і до сьогодні її очолює Марина ШПІЦЕР-ДУЖАК. Мета організації – відстоювання інтересів родин мобілізованих, учасників АТО, військовослужбовців. Почали гуртуватися задля забезпечення усім необхідним, бо вісім років тому наші  військові  практично  нічого не мали. Актив організації – це дружини військовослужбовців, і кадрових, і мобілізованих.

Марина Шпіцер-Дужак розповідає: «Першою і єдиною на той час організацією в Стрию, яка  займалася забезпеченням бійців в зоні АТО, це була ГО «Майдан Стрийщини». Тісно співпрацюючи з ними, вирішили створити свою Спілку, щоб якомога більше мати можливостей допомагати своїм чоловікам, синам. Займалися пошуком  тепловізорів,  всіх необхідних речей, а це  одяг,   тактичні рукавиці, які шили власними силами. Багато що робили.  Дівчата з медичної частини допомагали сортувати медикаменти,  потім виникла потреба психологічної реабілітації, тому  співпрацювали з психологами.  Підтримували, як могли, матерів родин загиблих, працювали з пораненими,  їздили в госпіталь.   Актив  Спілки – це 30 осіб. Спочатку заяв на вступ було написано дуже багато. Перші установчі  збори ми проводили в МБК, бо всі бажаючі масово зійшлися. З початком активної фази війни до нас почали долучатися дружини  тероборонівців.  Ми ж маємо чималий  досвід роботи, налагоджені контакти,  напрацьовані Програми з забезпечення та співпраці з органами влади».

  • Знаю, що ваша Спілка працювала з 2014 року практично без перерви. Які питання доводилося вирішувати?
  • Ми не припиняли свою діяльність упродовж цих восьми років. Звичайно,  у нас була активна фаза, відтак, не дуже активна фаза, але так, щоб ми роботу припиняли, такого не було. У 2020 році  з діаспорою в Чехії ми  організовували поїздки дружин і дітей загиблих учасників АТО для реабілітації. Допомагали з побутовими зверненнями, наприклад,  десь  землю не давали, чи не таку виділили земельну ділянку; хтось захворів – потрібна реабілітація;  проблеми з алкоголем після повернення з ООС. З дружинами також треба працювати, і у нас є  дівчата психологи, які з нами співпрацюють. Вони, до речі, проходили додаткове навчання, їздили на курси вдосконалення й обміну досвідом з американськими військовими психологами, та з ізраїльськими  ще в 2014 році.  Хто потребує допомогу, телефонує мені і я скеровую до психолога. Все відбувається анонімно.
  • У вас є сторінка у Фейсбуку, де можна ознайомитися з роботою Спілки і при потребі звязатися?
  • Звичайно. Та не вважаю за потребу висвітлювати кожен крок. Тим паче зараз. У нас є внутрішня комунікація, є Телеграм канал,  і Viber чати. Якщо треба передати посилку у Волноваху, запитуємо, хто туди їде, чи хто куди збирається.  Я знаю номери телефонів волонтерів з ГО «Майдан Стрийщини», «Клаптику Надії», мені дають інформацію, хто, коли і куди їде, і вже можна зорієнтуватися. Так воно десь і працює.
  • Починаючи з 24 лютого роботи побільшало?
  • Так. До основних функцій ще намагаємося займатися забезпеченням,  зокрема,  медикаментами, перев’язувальними матеріалами. Днями  передали  медикаменти на передову нашим хлопцям з ТРО,  рукавиці робочі на РЕМ бригаду. Також ми зараз зайняли нішу допомоги внутрішньо переміщеним особам. Буквально у другий день війни до мене зателефонували про допомогу, бо знали, що у 2014-2015 роках ми опікувалися внутрішньо переміщеними на той момент, але виключно з числа родин військовослужбовців, зокрема з Криму.  Допомагали їм  освоїтися, й посудом, й предметами першої необхідності. Тоді це не було так масово. Так ось  перший дзвінок 25 лютого був про те, що  приїжджає з Києва жінка-парамедик з піврічною дитиною. Дитинку привозить в Стрий і залишає з мамою. Оскільки виїзд був нагальний, вона їде без речей.  Треба терміново  організувати ліжечко, візочок, одяг для  хлопчика, щоб  вона спокійно могла залишити синочка з бабусею й поїхати виконувати свій військовий обов’язок. Ось так, і закипіла наша робота на волонтерському фронті.  Десь на 4-5 день війни стрияни почали зносити речі в Народний дім, де розташований штаб ГО «Майдан Стрийщини», бо почали масово прибувати в наше місто  люди, тікаючи від війни. Нанесли стільки, що виникла потреба великого складу. Почали шукати приміщення. Знайшли випадково. Директор ВПУ-8  запропонував    їдальню на вул. Осмомисла, 1. Коли побачила це величезне приміщення, подумала, що  дуже велике, але згодом, коли робота закипіла, були тисячі звернень, все закрутилося в таких масштабах, що я, чесно, не могла на початку собі уявити. Важкою і масовою була перша хвиля внутрішньо переміщених. Це  море історій щодня.  Обіймаєш і  плачеш разом з людьми. Від назв Буча, Ірпінь нас аж тіпало. Ще задовго до того, як їх звільнили, ми знали про звірства рашистів з перших уст. Ми слухали історії людей і не могли не пропускати через себе. Дивишся на цих мам з дітками і, як мама чотирьох дітей, я розумію їх біль. Найменший у нас був  хлопчик з Київської області   –  дев’ять днів від роду. Мама коли з ним прийшла до нас в центр, він був одягнутий у комбінезон на кілька розмірів більший і далеко не зимовий.  Я його взяли на руки і  в мене було таке враження, що його треба годинами відігравати. Ми з дівчатами немовля загорнули у плед, поки мама  вибирала необхідні речі. Реально, морально важко.  Ці дні ми ніколи не забудемо. Це навіть трохи був хаос. Безкінечна верениця людей. Так ми зайняли свою нішу – допомога внутрішньо переміщеним з маленькими дітьми.  Вийшло, що почали працювати раніше, ніж місто відкрило свої  пункти допомоги. Ми стали  єдиним центром, куди могли зносити стрияни необхідні дитячі речі, зокрема, візочки, столики для годування, дитяче харчування отримали, як гуманітарну допомогу і для розгублених   людей,  які приїхала без нічого з маленькими дітками було зручно прийти в одне місце й вибрати багато необхідних речей. Не потрібно було пройти «сім кіл пекла» від реєстрації до ходіння по різних місцях за гуманітарною допомогою. Ми першим біженцями просто за паспортом дивилися звідки людина, і давали допомогу, тому що бачили –   є потреба.  Людина приїхала, в чому була, і дитина – найголовніший скарб.
  • Ви ведете облік отриманої й виданої гуманітарної допомоги?
  • Так у нас є свій реєстр. Зошит видачі. Пронумерований, проштампований, з номерами телефонів.  У перший день просто писали, навіть без номеру телефону, адрес прописки і прізвище. Направду, не знали, як правильно має бути. Та  до кінця першого дня зрозуміли, що варто залишати й якісь контакти. Наприклад, родина, якій потрібно було інвалідний візок для хлопчика. Щоб його знайти, треба був час,  а потім відповідно передати. Так почали записувати й телефони. Ми шукаємо меблі для облаштування помешкання, побутову техніку, газові плити, чайники. В гуртожитку дружині військовослужбовця з Луганщини повністю обставили кімнату.  Там така історія, що, як кажуть, по телевізору про це не розкажуть. Цього  військового викрали з хати. Сусіди показали окупантам, де живе військовий  Збройних сил України, коли рашисти зайшли на територію цього селища без бою. Під’їхали  цивільною автомашиною, там десь, де була межа з підконтрольною територією, і коли він повертався додому –  викрали. Забрали телефон у нього і в дружини. Жінка вагітна  і дома хлопчик півтора рочку.  Дали їй три дні, сказали «мотай звідси», бо буде гірше. Згодом вона на російських ресурсах побачила, як він давав інтерв’ю, що готував теракт. Вона не знала, чи він вважається як полонений, чи є у списках на обмін, бо з 3 березня  не  виходив на зв’язок.  Так, рятуючись,  вона, вагітна, з маленькою дитиною  приїхала в Стрий і ми тут  обставили їй кімнату,  допомагали шукати чоловіка, зверталися до Ірина Верещук, писали звернення і з’ясували, що він  вважається військовополоненим і є у списках на обмін. У ході цього консультувалися й з юристом, бо мало значення навіть, чи він був у цивільному одязі, чи ні, коли його забрали. Багато нюансів.
  • Тобто, попри гуманітарну місію, ви ще й вирішуєте питання пошуку полонених, надаєте юридичну підтримку дружинам і військовим?
  • Якщо є потреба ми залучаємо юристів. Наприклад, останній скандал з дружинами тероборонівців не обійшовся без консультації. На моє переконання, потрібно мати холодну голову, а не керуватися тільки емоціями. Я проти того, що робилося під міською радою, проти істерик. Скажу одне, якби в 2014 році дружини так себе поводили, то війна могла б у тому році й закінчитися, але тут, у нас, в Західній Україні, і не на нашу користь.  На зборах дружин ми намагалися спокійно поговорити, розставити всі крапки над «і», юрист пояснював всі нюанси підписаних контрактів їхніх чоловіків.  Мене назвали ідейною. Так, я і мої колеги по Спілці – ідейні.  Всі переживають за своїх чоловіків, дітей. Зрештою, самі чоловіки приймають рішення йти захищати Батьківщину, чи шукати причини залишитися. Насильно на «передку» ніхто нікого не триматиме.  Я просила дружин Стрийських терооборонівців  захищати своїх чоловіків  так, щоб не нашкодити  загальній справі й не нашкодити їм особисто.  Наша Спілка –  жіночий колектив і потрібно постійно  шукали компроміси. Та на сьогодні той колектив, який у нас є – це моя гордість. А ті проблеми які виникли, вирішимо.
  • Чула, що ваші дружини й автомобілі з-за кордону переганяють для потреб військових. Правда?
  • Зараз ми з вами розмовляємо, а на кордоні стоїть наша Софія Гишко, яка за запитом частини А-7077, має доставити машину, яку  з Німеччини хлопці підігнали до кордону з Польщею. У тій же машині є гуманітарна допомога на 10 тис євро з необхідними речами для бійців. Софія повністю сама організовувала і цей вантаж, і автомобіль. Ми намагалися посприяти швидше перетнути кордон та, обдзвонивши всі гарячі лінії, на разі результату не досягли. Чекаємо.
  • З ким ще співпрацюєте, щоб отримувати гуманітарну допомогу з-за кордону, бо місцевого ресурсу, мабуть, замало?
  • Ми були маленькою волонтерською організацією, яка в сьогоднішніх умовах значно розширила і свої повноваження, і можливості. Навіть свій банківський рахунок не задіювали, а тепер є потреба. Ось, наприклад, «Карітас», Стрийська єпархія, «Пласт» і ми координуємо свої дії. У «Пласт» з Італії привезли багато дитячого харчування – вони поділилися з нами. У нас було багато підгозук, які привезли з Польщі, ми з ними поділилися. З «Карітасу» нам виділили 200 кг дитячого харчування у скляних баночках. Коли була гостра проблема чогось, писали запит до поляків і вони самі нам привозили.  Отримували вантажі  з Італії завдяки Ромі Найденко, і з Франції при сприянні Юрія Важного. Ліки, отримані з Франції, вже розподілили. Те, що необхідно на передову – поїхало до хлопців зі Стрийщини. Решту ліків передали в районну лікарню, там медики також розподілили в травматологію, реанімацію та педіатричне відділення.
  • Я розумію, що ви готові працювати стільки, скільки потрібно. Звідки берете силу і наснагу?
  • Звичайно, ми втомлюємося і фізично, і психологічно. Люди бувають різні. Одні дякують, обіймають, плачуть, бо так розчулюються від нашої уваги й допомоги, а є такі, що невдоволені чимось, бо ми «ім должни»… Помічаємо певне «вигорання», втому, бо, насправді, важкою була перша хвиля біженців. А сили беремо від мамочок, які от-от мають народити, і ми клопочимо біля них, збираємо все необхідне у пологовий. Щебечемо з ними, заспокоюємо, що все буде чудово, і самі біля них віримо у те, що все буде добре. Є зовсім молоденькі жінки, які вперше народжуватимуть. Ось випадок був. Приходить майбутня мамочка, зібрали їй все необхідне й питаю, чи ще щось потрібно. А вона каже: «Та ні, дякую, спортивний костюм і папочки я в пологовий вже маю». Ми сміємося з дівчатами. Який спортивний костюм після пологів. Пішли, знайшли їх халат. Вручили й кажемо: «Бери, потім оціниш. Прийдеш і розкажеш». В подяку вона мені скинула фото свого хлопчика, якого народила. Ось це мій ресурс і наснага, і оптимізм.  Дивлюся на  фото таких діток, які народилися у більш-менш  безпечному місці, а ми підтримали маму, як могли. Що ще потрібно!? Потрібно помічати позитив, попри війну. І вірити. Вірити, що наш народ не здолати.

                                                                Розмовляла Наталія КАРПЕНКОВА.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*