МИ ПЛЕТЕМО АНГЕЛЬСЬКІ КРИЛА
Такий заголовок до цієї статті про те, як плетуть для бійців і снайперів «кікімори», мене попросили дати самі волонтерки, які невтомно працюють над створенням захисту від куль тих, хто боронить нині Україну в найгарячіших місцях. Адже мають велике замовлення – 100 штук, а наразі сплели 19. До речі, ці маскувальні костюми між собою ще називають «химерами», бо від «кікімор» кажуть, трохи пахне руським духом. Та головне, що ці рукотворні обереги допомагають ЗСУ.
У приміщенні гуманітарного штабу «Клаптик Надії» облаштували цілу майстерню з плетіння сіток і «кікімор». Щодня, як на роботу сюди приходять волонтерки, які ріжуть стрічки, розпускають шерстяні речі, мотають клубочки, нарізають нитки, і плетуть-плетуть-плетуть до мозолів і ран на руках. Та вони цього не помічають, бо мають мету – зробити все швидко і якісно.
Хто ж ці невтомні бійці волонтерського фронту? Це стриянки, зокрема, чимало слухачок Університету Третього Віку ГО «Родина Кольпінга м. Стрий» (директор Леся Бугера) та внутрішньо переміщені особи, які стали однією командою. Лариса з Ірпеня, Женя з Коцюбинського, Діана з-під Ірпіння, Аня з Миколаєва, Люба з Маріуполя, є дівчата з Харкова, Покровська, з інших міст, які були окуповані, чи й нині під окупацією рашистів.
Наше спілкування відбувається без відриву від виробництва. Розповідають, що для різних регіонів плетуть «кікімори» різного кольору: для південного напрямку (Одеса, Миколаїв, Херсон) – пісочного, для Донеччини – поєднання зеленого і пісочного, для Київщини та інших областей – усі відтінки зеленого.
Виготовлення відбувається у тісній співпраці з військовими, які приїжджають, міряють, радять, як зробити так, щоб бійцю було зручно у цій «химері», бо ж, наприклад, снайпер може і цілий день у ній бути одягнутим. Для цього є спеціальні лекала з сітки-основи, яку плете Наталія Сенченко-Балицька. Порахувати, скільки людей задіяно в процесі виготовлення, нереально, бо на кожному етапі є ті, хто допомагає. Одні приносять шерстяні речі. Інші їх розпускають на нитки та змотують у клубки, далі – ці нитки треба нарізати відповідної довжини, відтак, дотримуючись послідовності, чи якщо хочете – технології, їх вплітають у сітку-основу. Ця основа схожа на комбінезон, окремо є рукава-крила, які схожі на ангельські, штанини, корпус і капюшон. З такої готової «кікімори» має бути видно мінімум – очі бійця. Для цього ще пришиваються спеціальні гумки, які мають щільно прилягати до тіла, не створюючи дискомфорту людині.
Щоб сам процес плетіння був швидшим, беруть роботу додому. Підготовку сировини для виготовлення «кікімори» роблять цілими селами, громадами, родинами. Розказують, що проводили експеримент: скільки часу потрібно, щоб виготовити одну «кікімору» з умовою, що нитки вже готові? Так, удвох впоралися за три дні. Вага готової «химери» залежить від структури ниток. Орієнтовно – 4 кілограми. Кажуть, що дуже тепла, бо ж снайперам доводиться годинами лежати у ній на землі. Приблизно 12 дорослих светрів потрібно на однин готовий маскувальний виріб. Мають прохання волонтери приносити нитки, чи светри тільки відповідних кольорів: усі відтінки зеленого та сіро-пісочного, коричневого. І знайте, таким чином ви теж надаєте підтримку ЗСУ.
Перші «кікімори» виготовлялися на квартирах майстринями, які вже мали певний досвід. Коли виникла потреба у плетінні великої кількості, тоді зібрали всіх охочих і провели майстер-клас. Бо робота дуже кропітка і від її якості залежить життя бійців. Нарікань на якість не було жодного разу. Військові називають «химери», сплетені нашими волонтерами, ангелами-охоронцями. Серед замовників була дівчина-снайпер, яка особисто приїжджала в Стрий і спостерігала, як з любов’ю та молитвою, з гарною українською піснею їх плетуть. Замовлення вже на передовій.
В Університеті Третього Віку ГО «Родина Кольпінга м. Стрий» розповідають, що їхні слухачки дуже поважного віку «сеньйори», яким важко приходити у штаб, вдома посилено допомагають, готуючи нитки до плетіння. І для них це рятівне духовне спасіння – відчувати себе потрібними і причетними до загальної справи, яка наближає нас до перемоги. Взагалі, дуже важко було спочатку та з кожною готовою «химерою» процес рухається швидше і сьогодні це вже як мистецтво, бо роблять не тільки щоб було зручно, а й щоб було красиво. А щоб маскувальні халати (так їх теж називають) стали ще й оберегом, перед відправкою на бойові позиції їх освячує отець Микола, який опікується гуманітарним штабом «Клаптик Надії».
Тільки терплячі люди і ті, хто любить свою армію, можуть так натхненно й жертовно виготовляти ці ангельські крила. Це складна, але дуже потрібна робота. Її не можливо оцінити у грошову еквіваленті. На питання, що керує цими волонтерами – відповідь одна: любов до України і жага до перемоги.
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.
Leave a Reply