ВОНА НЕ ЗБИРАЛА СКАРБИ НА ЗЕМЛІ

У цьому році минає 100 літ від дня народження солістки оперного театру ім. Івана Франка Павлини Костянтинівни Криницької (на фото). Народилася вона в с. Верхня Калуського району на Івано-Франківщині. Прикарпатський край — Західна перлина України, звідки помандрували у світ чимало талановитих, здібних людей. А мене вразило те, чому про цю співачку не згадували при житті і забули й тепер…

Майбутня співачка виростала у селянській сім’ї, яка виховува­ла своїх дітей у дусі християнської моралі та справжнього патріо­тизму. Це увійшло в плоть і кров усіх дітей цієї родини. Тому троє братів Павлини вибрали дорогу боротьби за визволення свого краю від московських зайд — поповнили ряди бійців Українсь­кої Повстанської Армії. Це зро­било великий вплив на утвер­дження її переконань, формуван­ня її світогляду.

А ще — любов до народної пісні. Господь нагородив Павли­ну неймовірним голосом — дра­матичним сопрано, що й визна­чило її життєвий шлях. Після успішного закінчення середньої школи вона вступила на вокальний факультет Львівської консерва­торії по класу професора Одарки Бандрівської — доньки офіційного опікуна, найближчого друга Івана Франка. Проте навчатися довго, на жаль, їй не довелось. За укра­їнською інтелігенцією, студента­ми пильно стежили компартійні бонзи, і в 1948 році її було від­раховано за те, що брати воюва­ли в УПА, захищаючи свою землю від окупантів. Й відразу заареш­товано. Засуджено сумнозвіс­ною трійкою по ст. 54-1а та 54-ІІ КК УРСР на 10 років   суворого режиму та з позбавленням гро­мадянських прав на 5 років після відсидки.

Всі довгі роки перебування в таборах вона живе спогадами про Україну, рідне Прикарпаття та своє село.  Їй ввижаються та часто сняться чудові Карпати, бо на роз­терзане їх тіло круками зле­тілись більшовики. Вона чітко уявляла собі, як стрункі смереки приймають на себе кулі, рятуючи від смерті дорогих її серцю братів. А ще Павлину рятував спів, до яко­го прислухались навіть  звиродні­лі конвоїри. Арештантів мучили довгими допитами, тортурами, намагаючись зламати їхню во­лю, посилити страх, добитись ви­знання їхньої «вини». Для цього використовували не тільки різ­номанітні ме­тоди, але й неправ­диві обіцянки. Наприклад, знаючи її жагу до співу, обіцяли ув’язне­ній розкішну квартиру в центрі Москви, посаду провідної солістки Большого театру і т. п. Але на ці посули Павлина не «клюнула», бо це було б зрадою, ганьбою на весь рід. Доречно згадати сучас­них українських артистів, які гай­нули до Москви   і за юдині срібня­ки розважають путіна та його хо­луїв. Павлина з юності запам’ята­ла слова «Не вір москалеві, не вір!».

Ні холодні карцери, ні голо­дування не змогли зламати її волю, підкорити її патріотичний дух. В тюрмах і таборах дає їй сили величезна віра в Бога й любов до України. Молитва й пісня скріп­люють її душевні сили.

Після звільнення з каторги 1956 року Павлину охопило почут­тя невимовної радості, вона по­вертається до Львова і продов­жує навчання в консерваторії, яку успішно закінчила 1958 року. Відтоді вона солістка Львівсько­го театру опери та балету ім. І. Франка (до 1980 р.). Потім, з 1993 по 2000 рік, викладала сольний спів у Вищому музичному інститу­ті м. Львова.

Павлина володіла гнучким голосом широкого діапазону м’якого насиченого тембру та драматичним талантом. Проте з політичних причин ніколи не бу­ла нагороджена жодною держав­ною відзнакою. Скільки її не за­прошували співати у відомих оперних театрах світу, їй не до­зволили виїжджати на гастролі за межі СРСР, брати участь у різ­номанітних конкурсах. А була Павлина співачкою знаменитою, рівня Соломії Крушельницької. Та й репертуар був схожий у обох співачок. Партії: Одарка («Запо­рожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Терпелиха («На­талка Полтавка» М. Лисенка), Наташа  («Русалка» О. Дарго­мижського), Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна), Ліза, Марія («Мазепа» П. Чайковського), Та­мара (Демон» А. Рубінштейна), Берта «Севільський цирульник» Дж. Россіні), Аїда, Леонора, Фло­ра, Єлизавета («Аїда», «Труба­дур», «Травіата», «Дон Карлос» Дж. Верді), Галька (однойменна опера С. Монюшка), Сантуцца («Сільська честь» П. Масканьї), Тоска (однойменна опера Дж. Пуччіні).

Крім того, що П. Криницька бу­ла талановитою співачкою, вона була співчутливою, душевною людиною. В останні роки догля­дала Одарку Бандрівську, яка після виходу на пенсію дуже бі­дувала. Їй допомагали учні про­фесорки, особливо П. Криниць­ка. Їй Одарка Карлівна залишила все, що залишилось з родинних памяток. Померла вона 5 травня 1981 р., а П. Криницька відійшла на вічний спочинок 31 грудня 2004 року.

Без сумніву, Бог їй відчинив двері до Царства Небесного, а люди повинні згадувати П. Кри­ницьку не тільки як видатну спі­вачку, а й вірного патріота Украї­ни.

Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.