ВИ ЗБИРАЄТЕ НА МАЛЕНЬКИЙ БАЙРАКТАР?

Сумний сьогодні Щедрий Вечір. Але я хочу вам розповісти історію, яка зігріє серця і душі багатьох, особливо Захисників. Бо за їх спинами малі українці, які варті всіх скарбів світу.
У невеличкому українському селі, всупереч смутку і тривог, що обгорнули Україну, діти вивчали нові колядки, вкотре повторювали слова віншування, дівчата вплітали у віночки стрічки, про¬сили своїх мам і бабусь розповісти про давні звичаї, хоч могли би знайти тисячі історій в інтернеті, вони просили старших розказати, як то було в давнину…
Вчила коляди і Христинка. Від хати до хати, до ближньої і дальньої родини, до хресних тата і мами вона несла в Різдвяні вечори радісну звістку про народження Ісуса-дитяти. Вона вірила в Різдво, як в нього можуть вірити діти: чисті серцем і душею, без всієї дорослої заклопотаності наїдками. Вона не відмовлялась від щедрих гостинців чи винагороди, бо мала мету. Вона не мала ніяких особливих планів, що для себе особисто купити на заколядовані гроші. Не мріяла ні про платтячко, ні про телефон чи туфельки, або ляльку. Христина мріяла про Байрактар. Так, про справжнісінький Байрактар, той, що, зберігаючи життя Захисників, знищує росіян-загарбників. Христина підійшла до мами Ольги, віддала їй гроші і спитала: «Я зможу купити Байрактар?». «Ні, Христинко, – погладила доню по голівці мама, – цього, на жаль, не достатньо. Але ми можемо пошукати, кому передати ці кошти, щоб вони допомогли Захисникам знищувати окупантів».
У Громадській організації «Майдан Стрийщини» звичайний день, хоч більшість міста готується до Щедрого Вечора, сьогодні ж 18 січня. Тут допаковували коробки з допомогою на фронт. Відчинилися двері і маленька дівчинка привіталась: «Слава Україні!». «Героям Слава!» – від¬повіли дівчинці дружно.
– Я Христина, – представилась дівчинка, – і так, як я не хочу для себе нічого, але хочу, щоб пере¬могли наші воїни, я принесла вам гроші за мою коляду. Ви збираєте на маленький Байрактар?
– Ні, Христино, наша Наталя збирає на безпілотники, щоб артилеристи могли більш прицільно стріляти по ворогу.
– Тоді це вам,– і віддала рівненько поскладані гривні. – Тут 5 тисяч. Якщо на Байрактар цього недостатньо, то купіть безпілотник, тоді артилеристи зможуть допомогати всім нашим воїнам краще.
Це не кінець історії. Я дуже сподіваюсь, що колись воїни обіймуть Христинку, що допомогла їм досягти їхньої мети, нашої спільної мети – ПЕРЕМОГИ!
Скажіть, чи можна стриматись і не розплакатись? Маленька дівчинка, яка, можливо, вперше тримала такі кошти в руках, від¬дала їх, щоб допомогти здолати споконвічного ворога. Україна житиме і переможе, бо має заради кого!
Обіймаю всіх. І дякую мамі Ользі, татові, бабусі Марії за те, що в родині зростає україночка Христинка, для якої найважливіше є Бог і Україна.

Наталія ЛУКОВСЬКА, волонтерка
ГО «Майдан Стрийщини».

На фото: Наталія Луковська і Христинка Особа.