ЯК КОЗАКИ ФРАНЦІЮ РЯТУВАЛИ

ХVІІ століття стало знаковим в українській історії. Особливий вплив у суспільному житті Украї­ни мало козацтво, яке розви­нулось і сформувалося як су­веренна автономія. Цьому сприя­ли успіхи козаків у сухопутних та морських битвах. Створивши флотилію з 40-80 чайок (довгих, вузьких

і неглибоких човнів), коза­ки частково зруйнували турецьку фортецю Очаків (1538 р.).

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 р. У 1606 р. козаки спустошили Вар­ну — турецьку твердиню на Чор­ному морі, у 1608 р. під їхніми ударами упав Перекоп. У 1609 р. було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, потім зазнав штурму Трапезунд (у Малій Азії).

А в 1615 р. вони вчинили зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної  залоги проникли  в Константинопольську гавань, спалили її й утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію.

Раніше у 1616 р. вони здобули Кафу — ринок рабів у Криму — і звільнили тисячі невільників. Описуючи ці козацькі діяння, турецький історик ХVІІ ст. Найма зауважує: «Можна стверджувати, напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці… Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морсь­ких боях не мають собі рівних в усьому світі».

Не менш вражаючими були подвиги козаків на суші. Роз­лючений нездатністю Польщі приборкати козаків, султан Осман ІІ зібрав величезне 160-тисячне військо й разом із тисячами своїх кримських васалів рушив на Річ Посполиту. В 1620 р. під Цецорою (село під Яссами) поляки зазнали тяжкої поразки. Але через рік 35-тисячне польське військо, що намагалося затримати турків під Хотином, врятувала

від без­славної загибелі вчасна підмога 40 тисяч козаків на чолі з геть­маном Сагайдачним. Таким чи­ном, козацька держава завдяки своїм воєнним успіхам просла­вилась  у Європі, через що навіть могутня імперія австрійських Габсбургів намагалась укласти з козаками угоду. Навіть папа Римський встановив з нами контакт.

Яскравим прикладом можуть слугувати відносини України з Францією. Як відомо, остання кілька століть була «зачарована» на росію. Це майже сягнуло нинішнього періоду. Стосунки між цими двома країнами були затьмарені після візиту фран­цузьких парламентаріїв до оку­пованого росією Криму. Звісно, Франція притримується спільної політики ЄС щодо України. Як-от відмова постачання військових кораблів типу «Містраль», уже побудованих на замовлення ро­сії. Зараз ситуація починає змі­нюватися.

Проте варто нагадати події 370-річної давнини. Тоді, 1645 року Франція попросила в козаків допомогу для штурму фортеці Дюнкерк, що на той момент була захоплена іспанцями, які конт­ролювали й  суміжну територію як на суші, так і на морі. Усе це від­бувалося в часи тридцятилітньої війни. Французи близько десяти років не могли заволодіти містом Дюнкерк. Їм не вдавалося вибити ворога, навіть за допомогою блокування Англією та Нідер­ландами. Французький військовий інженер до Боплан (він подо­ро­жував Україною і залишив спогади про життя в ній) запропонував французькому послу в Речі По­сполитій запросити для бороть­би проти іспанських військ за­порожців, які були одними з най­кращих воїнів у Європі і часто брали участь у європейських війнах як найманці.

У жовтні того ж року посол двічі вів переговори з Б. Хмельниць­ким щодо служби запорожців у французькій армії. У березні наступного року Б. Хмельницький та отаман І. Сірко вирушили до Фонтенбло, що біля Парижа. Вже 19 квітня Б. Хмельницький вів переговори з французьким ко­мандуванням, під час яких було підписано угоду про службу 2600 козаків терміном на два роки. Французи зі свого боку зобо­в’я­зувались платити по 12 талерів кожному простому козакові й по 120 — полковникам і сотникам. Козаки мали одержувати фран­цузькі галери, а французи у свою чергу погодилися не втручатися в стратегію і тактику наступальної операції.

Запорожці виступили у похід у вересні 1645 р. Морем вони з Гданська переправилися в Кале. Протягом року козаки Сірка брали участь у боях проти Іспанії у Фландрії. Проте головним їхнім завданям був штурм Дюнкерка, який на той час був практично неприступною фортецею, око­паною глибоким ровом, напов­неним водою, а на високому валу було розміщено десять бастіонів. Усе узбережжя було оточене укріпленнями, а по руслах міл­ководних річок було викопано канали.

Принц Конде не раз заявляв, що козацька піхота — одна з найкращих у світі, й постійно ста­вив її за приклад своїм воякам. Принц наказав козакам захопити Дюнкерк, де розташовувався п’ятитисячний іспанський гарні­зон, який прикривався з моря військовою ескадрою.

1800 піших козаків і 800 кінних виступили окремими загонами.

Французький фронт був за 70 миль від Дюнкерка. Оцінивши ситуацію, Хмельницький та Сірко вдаються до хитрощів і розділя­ють корпус на дві частини. За їх­нім планом, тисяча козаків під командуванням Сірка на фран­цузьких кораблях повинні були атакувати Дюнкерк з моря. Біль­ша ж частина козаків із самим Хмельницьким залишалась у складі армії Конде для штурму з суші. Козацько-французькі війсь­ка захоплювали й спалювали навколишні міста. Наприкінці вересня австрійці, які були со­юзниками іспанців, спробували прорвати оточення, проте зазна­ли поразки.

Вночі, коли козацькі війська на чолі з Сірком наблизилися до міста, вони відразу були оточені іспанською ескадрою, яка за кількістю кораблів вдвічі пере­вершувала французьку флоти­лію. У той час, як деякі французькі офіцери в паніці пропонували здатися, козацький отаман бере командувння на себе й наказує козакам готуватися до абор­дажного бою, а французьким артилеристам підготуватися від­крити вогонь. Крім того, Сірко наказує підняти на всіх кораблях білі прапори (знак капітуляції). Ко­ли іспанські кораблі наблизили­ся, Сірко наказав іти на абордаж. Іспанці дали залп й пошкодили декілька французьких кораблів, але рукопашний бій завершив­ся повною перемогою українців. Під час бою козаки захопили три іспанські сторожові бриги, на одному з яких перебував коман­дир форту «Мадрик». Сірко запропонував полоненому адмі­ралові вибір — або він буде лоцманом на французькій флотилії й проведе її повз лоцманські вежі (на якій було розташовано десятки гармат), або помре. Адмірал одразу вибрав перший варіант. Командир назвав пароль, після чого козаки за­хопили форт «Мадрик» і вже з його гармат обстрілювали лоц­манську вежу й інші фортеці Дюнкерка.

Тим часом Хмельницький з головними силами свого корпусу відривається від армії Конде й прискореним маршем рухається до Дюнкерка. Вже вночі козаки Хмельницького із суші увірвались у місто. Коли іспанці з іншого боку побачили козаків Сірка, опір при­пинився.

За штурм Дюнкерка Хмель­ницького, Сірка та інших старшин було нагороджено французькими орденами. Після битви Хмель­ницький з частиною козаків по­вернувся в Україну, а Сірко з більшістю, згідно з угодою, ще два роки брав участь у війні.

Жителі Дюнкерка були зди­вовані шароварами й кривими шаблями запорозьких лицарів. Також французів вразило гуманне ставлення чубатих чоловіків як до полонених, так і до цивільних. Героїзм і висока майcтерність козаків були високо оцінені французьким командуванням.

Досить цікаво, що спільно з козакамим участь у штурмі фор­теці Дюнкерк брав командир королівських мушкетерів граф д’Артаньян – реальний прототип головного героя роману Дюма «Три мушкетери».

Пізніше, під час національно-визвольної боротьби Б. Хмель­ницького, французи активно під­тримуватимуть й співчуватимуть українському народові, пам’я­таючи той внесок, який він зробив в їхню історію.

До речі, французький війсь­ковий інженер Гійом де Боплан залишив для нас такий неоці­ненний скарб, як «Опис України». Працю було надруковано у Фран­ції 1850 року. Власноручними вимірами й дослідженнями ін­женер створив 12 карт України, яку називав «гарною і дивовиж­ною країною». «…добре загар­товані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі, чи, рад­ше, одчайдушні, власним життям не дорожать», — саме такими побачив українців цей видатний учений і фахівець.

Пізніше згадану роботу вивча­ли: король Людовик ІV, Вольтер, Декарт, Наполеон та інші. Україна з  її гетьманами стала головною темою досліджень багатьох французьких вчених, письменни­ків.

У сучасній Франції є люди, які пам’ятають, що їхні прадіди — українські козаки, котрі воювали в часи д’Артаньяна, і навіть на­магаються об’єднатись у так зване козаче братство. А на узбережжі Ла-Маншу Іванові Сірку вста­новлено погруддя.

1966 року, під час свого візиту до Києва президент Франції Шарль де Голль звернувся до представників республіки: «Я хо­тів би побувати на могилі Івана Сірка, національного героя Франції». Дізнавшись, що могила отамана в селі Канулівка Дніпро­петровської області, Шарль де Голль разом з дружиною поїхав туди й урочисто поклав квіти до Сіркової могили.

Історія про участь козаків на чолі з Сірком у штурмі Дюнкерка є дуже поширеною в українській історіографії. Утім, деякі сучасні історики сумніваються в її прав­дивості, передусім тому, що в більшості джерел, присвячених Тридцятилітній війні, імені Сірка під час штурму Дюнкерка не зга­дується. Тут можна згадати і про «довгу руку» Москви. Але зали­шилися спогади французьких дипломатів, яким сам Хмель­ницький розповідав про те, як він воював у Франції під керівництвом принца Конде. Також цікавим є те, що у французьких документах тих часів згадується три прізвиська, схожих на Хмельницького, Золо­таренка та Сірка…

Козаки вря­тували український світ від оста­точної денаціоналізації, від споль­щення.

Здавалося, він впаде, еліта полонізується, а тут прапор під­няли козаки – вони стрибнули втричі вище від голови. З нічого Хмельницький збудував державу, зумів провести цей корабель серед усіх сусідів, кожен з яких поодинці не хотів існування цієї держави. Але він зумів легітимізувати цю державу, досягти міжнародного визнання і залишив по собі не­залежну Українську державу в рамках тогочасних уявлень про незалежність.

Козаки зуміли добитися того, чого ми досі не добилися у нашій незалежній Україні за 30 років. Вони зуміли добитися того, що світ, тобто християнська Європа, ди­вився на Україну і її минуле укра­їнськими очима, а не крізь призму польських хронік чи московських літописів. На Україну досі див­ляться через призму стереотипів, успадкованих з московської про­паганди XIX-XX століть.

Ми повинні подивитися на ко­заків як на стан державотворчий і на його внесок у збереження української нації як такої. Збе­реження українського світу, роз­ширення історичної української території, бо саме в козацькі часи сучасна Південна та Східна Украї­на незворотньо набули україн­ського забарвлення. Вони вибу­дували підвалини історичної легі­тимації, тяглості української історії і передали прапор на­ступ­ним поколінням.

Насамкінець, як не згадати реалії теперішньої московсько-української війни. Президент Франції Е. Макрон не перестає повторювати мантру «З путіним треба розмовляти». Радила б йо­му приїхати до Києва, оглянути Київщину, а потім відвідати роз­бомблену Дніпропетровищину, Харківщину. Не знайде він там ні могили Сірка (про неї існують версії, що вона давно знищена), Сковороди: адже окупанти все зрівняли із землею. Відвідати руї­ни Маріуполя, Сєвєродонецька та інших, колись квітучих міст. Чи тоді, після цих «оглядин», очільник Франції прагнув би говорити з автором та режимом цих руїн.

Українці, гордімось своєю іс­торією, вивчаймо її. Нащадки козаків все запа­м’ятають і не простять!

Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*