ЯКИЙ ВІН, СУЧАСНИЙ ХУДОЖНИК?

Кожен з нас чув вислів: я художник, я так бачу. Або – художника може образити кожен. Вони витончені, творчі натури. Справді, іноді важко їх зрозуміти, збагнути їхню місію на землі. Ми вирішили дізнатися у молодого, авангардного художника, стриянина, члена Національної Спілки художників України, викладача вищого художнього училища  Ігоря Мельника – який він, сучасний художник.

МОЯ ТВОРЧІСТЬ — ЦЕ  СУЦІЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК ВІД МИНУЛОГО ДО СЬОГОДЕННЯ

Малюю я скільки себе пам’я­таю, але великого значення цьому ніхто не приділяв: ну малює собі дитина та й добре, сидить собі під боком (так говорили батьки). Уже після школи постало питання, ку­ди далі йти навчатись, і варіантів було безліч, та, дякувати Богу, все склалось так, що я вступив у Стрийське художнє училище і  там провчився 4 роки. Саме під час навчання досвідчені педагоги  зуміли прищепити мені любов до мистецтва.

Подальші творчі кроки були у Львівській Академії мистецтв. З того часу все почалось:  подорожі по музеях, виставки, література, архітектура, спілкування з митця­ми і знайомство з їх творчістю, усе це мої вчителі. Мене затягувало так, що це стало буденним моїм життям. Персональні поїздки на симпозіуми, участь у виставках, навіть коли роботи не проходили відбору, мене це  спонукало става­ти ще кращим, оскільки дово­ди­лось аналізувати свої роботи і виявляти помилки, яких я раніше не бачив.

Взагалі за освітою я скульптор по дереву, тому довго займався деревом, навіть другу свою пер­сональну виставку зробив у по­єднанні зі скульптурою і живо­писом.

Професійне навчання я роз­почав у Стрийському художньому училищі, де пройшов усю про­фесійно-технічну базу підготовки. Було важко, оскільки дитячі робо­ти не давали професійних знань, тому були і сльози, і мозолі, і сотні зіпсованих матеріалів, розчару­­вань і невдач. Але це ті труднощі, які виховали у мені сильну та наполегливу особистість. Тому, долаючи  важкі шляхи, я з легкістю подолав наступні, при вступі у Вищий навчальний заклад, Львівську Національну Академію мистецтв, де провчився шість ро­ків. Загальне професійне навчан­ня моє склало у закладах 9 років.

Кар’єра, як і для будь-якої лю­дини, звичайно, важлива, але найважливіше для мене це МРІЯ, без неї ти ніхто, і не вартує жити на цьому світі. Мрія спонукає йти у ногу з часом, постійно тебе штов­хає до реалізації нових ідей і напрямів, словом, ти живеш, а не існуєш.

Художник постійно повинен працювати і шукати для себе ті шляхи, котрі йому допоможуть у реалізації: чи це кураторські арт-курси, чи тренінги з мистецтва, чи лекції вчителя, чи розмова за бо­калом вина з другом. Щоб довго не говорити, вчитись потрібно завжди, а ось коли потрібно зу­пинитись, бо розумієш, що тебе на все не вистачить – це набагато важче сказати собі стоп, і зробити певний відбір тих подій і ресурсів, які тобі найважливіші. Спокус на білому світі дуже багато.

Я, як художник, зробив  вибір – іти своїм шляхом і навчитись йти ним правильно. У своїх роботах я не примушую глядача до розкрит­тя тієї теми, яку я показав у творі, а навпаки, спокушаю його до того, щоб він розкрив і побачив свій світ. Я дозволяю і мене це тішить, коли людина домалює і побачить свій образ у роботі.

Є невелика кількість поціно­вувачів, які періодично купують мої роботи. Вони дають мені мож­ливість триматись на плаву, за­безпечувати себе матеріалами і забезпечувати свою велику сім’ю. Переважна більшість моїх покуп­ців чомусь з-за кордону, але, чесно кажучи, імпонує, коли мої роботи знаходяться у багатьох країнах, сам процес відправки їх також радує.

Я працюю дуже багато і пра­цював би ще більше, якби не бракувало ресурсу. Зараз у май­стерні налічується близько 300 робіт різного формату від 4-метрових до 30 см. Працюю найдовше над роботою три дні. Якщо не вдається завершити, от­же щось пішло не так і я її за­мальовую. Буває, що робота ви­ходить і за 15 хвилин. Стараюсь працювати швидко, бо я людина емоцій і мені важливо їх влити у картину, залишити певний наст­рій, стан, емоції. Подобається мені працювати  з великими фор­матами, вони змушують мене вимучитись, віддати усю енергію і емоцію. Часто мені говорять, навіть на виставках, навіщо такі великі формати малюєш, їх практично не купують, немає де повісити. Я від­повідаю, що  малюю для себе, а не для людей. Я не думаю про те, чи купить її хтось, чи ні, і як  її буду доставляти на виставку. Хочу, щоб мої роботи були одним цілим із усім, що нас оточує.

Починаю працювати ефектив­но тоді, коли є підготовлених кілька десятків форматів великих. Це дає можливість розвивати одразу кілька тем, з якими я пра­цюю, і продукую інші, для наступ­ного вливання у процес.

Кожна тема для виконання у мене різна з технічної сторони. Я не підлаштовую тему під себе, а навпаки,  підлаштовуюсь під неї, і вона диктує мені, якими мають бути використані технічні при­йоми у даній серії.

Сьогодні працюю на дере­в’яних планшетах (дерев’я­ні планки, на яких набита фанера або ДВП). Для передачі певних образів на роботах я викорис­товую різні матеріали: шматки газет, журналів, пластмаси. Це йде як під основу, яка потім за­звучить на цільному образі тво­ру. Вважаю, що сучасний твір не має обмежуватись у виконанні більш традиційними методами вико­нання, а навпаки, зворушу­вати і захоплювати глядача незвичним. Такий матеріал має більшу енер­гетичну силу для пе­редачі моїх полотен.

Сам підхід до полотна від­бу­вається медетивно, оскільки я ніколи не роблю ескізів до робіт, а роздумую їх, вдивляюсь у них, і то­ді бачу образ та приступаю до творчого процесу. Вливаю фарби, розчинники, клеї, лаки і як бульку, котра розтікається, розводжу по полотні, в деяких моментах за­лишаю незамальованими шмат­­ки того паперу або іншого мате­ріалу.

Найулюбленіший етап у проце­сі роботи – це коли ти знаходиш композицію і починаєш її доводи­ти до завершеного стану, збе­рігаючи легкість написання ро­боти, розставляючи певні коло­ристичні і фактурні акценти.

Мені подобається, коли при­ходять у майстерню і цікавлять­ся моєю творчістю. Я дозволяю дивитись, слідкувати за проце­сом, але коли приходить момент  пошуку композиції або завершен­ня роботи, бажано, щоб нікого не було. Це досить інтимні речі.., я мушу бути максимально зосере­джений. Зрештою, в процесі ро­боти надовго ніхто не залишаєть­ся, окрім мене, бо у майстерні важко всидіти при такому запаху фарби, як там.

Відвідування виставок, музеїв є одним із ключових етапів у розвитку художника. Потрібно знати і орієнтуватись у мистецтві, його розвитку у різні часи. Чесно кажучи, я попадав під вплив су­часних успішних художників і орієнтувався на їх творчість, але одного разу я зрозумів, що це даремна трата часу. Потрібно робити те, що ти хочеш. Найваж­ливіше для художника –  це не втратити самого себе. Тому не варто, щоб на вас впливали  тенденції сучасного арт-ринку. Це структура бізнесу, котра диктує, що  робити, щоб отримати гоно­рар за свою роботу. Наш арт-ринок не розвиває мистецтво, а губить його…

Сучасне мистецтво не повин­но впливати на художника, воно має народжувати його. Щоб ро­бити сучасне мистецтво, потріб­но жити у сучасному світі з усіма його тенденціями і технологіями. Художники часто використову­ють ці сучасні методи, та, на мій погляд, це не етап сучасного мистецтва, а жалюгідна його ко­пія. Мистецтво має рухатись і є вищим від того, що нас оточує (техніка, наука, різні технологічні розробки, комп’ютери тощо)… Мистецтво має породжувати те, чого інші не можуть помітити, тому потрібні і художники, люди, котрі вміють творити.

Для мене музи не існує, тобто, вона є,  але я її не шукаю, вона зі мною постійно, я їй не дозволяю піти. Варто почати працювати і вона відзразу тут як тут, і не помічаєш, як швидко пройшов день. Бувають моменти, коли блукаєш, і буденний стан життя тебе починає поглинати. Ти ста­виш запитання, чи правильно ти виконуєш роботу, бо в більшості випадків вони не подобаються людям, і це все тебе з’їдає мо­рально. Але я знайшов ліки від цього і тоді намагаюсь втекти від цієї рутини: поїздка у великі міста, за кордон, спілкування з одно­дум­цями, відвідування виставок, про­даж робіт також дуже мотивує.

Справжній художник не має бути голодним, він має бути не­наситним в плані творчості. Він має бути успішним, культурним і підставити плече тим, хто потре­бує допомоги, і найголовніше –  показувати цей світ із зворотної сторони.

Знайти баланс між творчістю і комерційністю дуже просто – грошей багато не буває. Насправ­ді, потрібно визначитись, для чо­го ти малюєш: щоб продати робо­ту, чи для того, щоб тобі було спокійніше, бо творчість – це твоя потреба.

Кожна моя нова робота – це нова робота і вона завжди краща за попередні, і якщо з’являється клієнт на неї, то не хочеться її зразу відпускати. Буває так, що завищую ціну і вона залишається у мене, а потім розумію, що роботи потріб­но відпускати, бо з’являються  нові. Тому, поки молодий, я не тримаю своїх робіт, а хочу, щоб їх усі розкупили.

Мистецтво – це великий вчи­тель, завдяки йому я навчився терпеливості, тонкого відчуття гармонії, помічати цікаві речі, у безколірному бачити кольори… Не завжди в роботи я закладаю зміст, хоча таких робіт у мене ба­га­то. Інколи хочеться щось роби­­ти легким, не прив’язуватись до конкретики. Я працюю з кольо­ром, тому, хочеш-не-хочеш, все одно він буде впливати на людей.

Дуже часто я стикаюсь із кри­тикою. Навіть, якщо тобі про неї і не говорять, відчуваю, бачу, що люди не розуміють. Буває, гля­да­чам не зручно, думають, що це у них проблема, по-різному буває. Вважаю себе самодостатнім художником, щоб бачити, де сприйняти, а де не реагувати на критику. Тому ставлюсь до цих речей адекватно.

Мистецтво не тільки вчитель, а ще й лікар, який лікує душу, тому, безперечно, процес створення робіт мені приносить тільки ра­дість. У цьому році я запланував написати як мінімум 100 великих робіт, не враховуючи маленьких. Я вже почав це робити. Хочу реалізувати хоча б два персо­нальних проекти, які тягнуться ще з минулого року. Підписання до­говору з АРТ-інституціями, які  допомагали б мені це втілювати, і налагодити більш стабільний продаж  робіт.

Часто запитують, чому роботи такі дорогі? Розлив фарби, розтер їх і хочеш за неї так дорого. Гото­вий дати кошти на матеріали і намалюйте мені картину. Тому відповідаю:  так купіть собі фарбу,  вилийте на полотно і розітріть її, але робіть це щодня, тоді зро­зумієте, чому вони дорогі.

Я працюю кожного дня – це моя робота, моє життя і  здоров’я. Залишаю слід в історії мистецтва  України і свого краю, де я живу, для того, щоб наповнити цей світ пре­красним. Тому не може моя ро­бота коштувати по собівартості матеріалу.  Якщо клієнт хоче обра­ти для себе справжній живопис­ний твір, то він має розуміти, що це  має бути неповторна, незвична у виконанні і своєму сприйнятті картина. І щоб не помилитись з  вибором художника, котрий тво­рить таку красу, має знати його творчий шлях і знати, що даний митець не зупинився у своєму розвитку, а й надалі працює, роз­криває нові горизонти у твор­чос­ті. Такий вибір художнього твору художника не буде шкода купити і задорого. Це вклад, інвестиція у мистецтво, твір. Знаю по собі, я також колекціоную роботи хоро­ших художників, і не купую картини на ринку, які замінять справжній твір.

 Ігор МЕЛЬНИК.