ЮНАЦЬКЕ ГАСЛО – ВОЛЯ Й РУХ

До 100-ліття вступу Степана Бандери до Пласту

Маловідомий ювілей відзначила громадськість та пластова спільнота Стрия. Адже 1 жовтня 1922 року Степан Бандера, учень стрийської державної гімназії вступив до української скаутської організації «Пласт».  Це була його найзаповітніша юнацька мрія, то ж подія мала вагомий плив на формування характеру молодого Степана.

У зв’язку з цим Стрийський краєзнавчий музей «Верховина» підготував цікавий захід, який відбувся 30 вересня в меморіальному музеї-садибі родини Бандерів. На свято були запрошені пластуни стрийської станиці, науковці, громадські діячі.

Дійство розпочав  завідувач музею-садиби Володимир Ханас, який розповів про те, що  восени 1919 року до Стрия на навчання прибув десятирічний Степанко. Хлопець у рідному селі Угринові Старому пережив драматичні події першої світової війни (через село два рази проходив фронт), був свідком того, як його батько о. Андрій Бандера, організовував молодь довколишніх сіл для перейняття влади українцями у м. Калуші, проголошення Акту Злуки  ЗУНР з УНР 5 січня 1919 року. Події національно-визвольних змагань початку ХХ століття мали надзвичайно великий вплив на малого Степана. Крім того, хлопець був свідком Чортківської офензиви у червні 1919 року (в той час родина Бандерів, переховуючись від польського війська, перебувала у родини в с. Ягольниця на Поділлі). Про це згадує сам Степан Бандера в автобіографії «Мої життєписні дані». З дитячих років від боляче переживав утиски українців з боку польської окупаційної влади. Не мирився з цим і навіть потрапив одного разу до поліцейського постерунку  за те, що малював тризуб – символ української державності –  в учнівських зошитах. Саме за таких складних обставин національно-патріотичного відродження  і окупаційного періоду формувався світогляд майбутнього провідника. Згодом Степан став активним учасником національно-патріотичних організацій того часу.

Продовжили розмову гості, які прибули на цей захід. Заступниця  начальника  управління культури, молоді та спорту Стрийської міської ради Юлія Корошишин привітала присутніх та наголосила у своєму виступі на тому, що життя Степана Бандери для кожного з нас є вагомим прикладом як треба з юних років любити свій народ і свою землю, натхненно боротися за це.

Андрій Сова – доктор історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури ім. І. Боберського – виступив перед присутніми з глибоким аналізом причин створення скаутської організації Пласт перед першою світовою війною і участь у цих процесах. Вчений доводив, що саме Іван Боберський, педагог, натхненник українського спортивного руху, виступив з ініціативою створення в Галичині щойно заснованої у Великобританії, але дуже популярної, молодіжної організації. Пласт як парамілітарна структура, розвивалася на базі осередків спортивного товариства «Сокіл». Підтримав цю ініціативу  сповідник спортивного розвитку молодих людей Степан Гайдучок. Основниками перших пластових гуртків стали Петро Франко, Іван Чмола, Олександр Тисовський. Саме Петро Франко був надзвичайно активним організатором перших кроків нової в Галичині молодіжної організації. Науковець також згадав про пластові документи, які зберігаються в архівах,  славний курінь старших пластунів «Загін «Червона калина», до якого після закінчення гімназії вступив Степан Бандера, його пластове псевдо «Баба», мандрівки та походи Карпатами.

Виступ ще одного гостя, голови правління Українського фотографічного товариства і фотографії Старого Львова Романа Метельського надзвичайно зацікавив слухачів. Адже експозиція музею-садиби родини Бандерів, яка розповідає про пластове життя Степана, створена на основі фотонегативів домашньої збірки подружжя Петрін, яка наприкінці дев’яностих років була подарована музеєві. Саме в такий спосіб потрапила до музейних фондів світлина Степана Бандери в пластовому однострої. То ж Роман Метельський охоче розповідав про види фото- і кіноапаратів двадцятих-тридцятих років минулого століття, розкривав майже незбагненні таємниці давніх фотовідбитків.

Про найцікавіше – день вступу Степана Бандери до Пласту – розповіла заступниця директора з наукової роботи Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Зеновія Ханас.  Вона зазначила, що про Пласт малий Степанко мріяв ще з дитинства. Адже його стрийко  Осип Бандера, належав до цієї організації ще перед першою світовою війною, будучи учнем стрийської державної гімназії. Розповіді про мандрівки і пластові пригоди, життя серед природи, а також друзів-пластунів, які пішли добровольцями до Легіону Українських січових стрільців,  надзвичайно зацікавили зовсім юного Степана. З того часу хлопець жив думками про вступ до цієї організації.

І ось цей день настав. Старші товариші дали команду прибути  1 жовтня 1922 року до пластової  домівки, яка знаходилася на вул. Трибунальській  в колишньому будинку адвоката Євгена  Олесницького (тепер – це приміщення краєзнавчого музею «Верховина». Була саме неділя. Після Служби в церкві та бабусиного обіду на Ланах Степан рушив туди. В домівці його зустріли старші товариші. Документи (а це були заява батька о. Андрія та гімназійне свідоцтво) він подав полковнику стрийського коша Юрію Шматері, юнакові, всеціло відданому пластовому руху. Звичайно, у всі вже давно знали про бажання Бандери стати пластуном.

Бандеру записали до гуртка «Вовк». Від цього дня Степан вважався пластуном-прихильником. Це означало, що хлопець всеціло повинен був дотримуватися пластового закону: бути вірним Богові і Україні, помагати іншим, слухатися пластового проводу. Чи був готовий до такої обітниці Степан? Беззаперечно так! Щотижневі сходини їхнього гуртка захоплювали його що раз більше. Разом з ним було кілька його однокласників: Омелян Кульчицький, Степан Мішкевич, Ярослав Падох, Ярослав Рак. Тепер це було дружне пластове коло, яке творило гурток і входило до п’ятого пластового полку ім. князя Ярослава Осмомисла. Невдовзі, 26 лютого 1923 року Бандера переживе ще одну важливу подію  – заприсяження. Він поклянеться біля українського прапора, що буде безвідмовно виконувати усі точки пластового закону і тоді йому присвоять звання пластуна-учасника. А далі пройде багато випробувань, призначених умовами пластової організації  і стане пластуном-розвідником, одним з кращих лідерів українського скаутського руху.

Отож, з 1922 року – і до кінця життя Степан належав до цієї чудової організації, яка плекала силу тіла і духа, формувала національний характер і палке бажання жити для України, боротися за неї.

 

                     Зеновія ХАНАС,

заступниця директора з наукової роботи

Стрийського краєзнавчого музею «Верховина».

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*