Війна зачепила кожного українця – від найменшого до найстаршого. За понад три місяці запеклої боротьби на фронті ми спостерігаємо, як діти відмовляються від накопичених коштів на омріяний телефон чи квадрокоптер, виходять і співають на вулиці з табличками «На ЗСУ», допомагають дорослим готувати їжу для вимушено переміщених осіб. Без слів гордості та подяки батькам за таких патріотичних дітей не можливо обійтися.
Є і в Стрию юний волонтер Станіслав Ільницький (на фото). Хлопчик разом зі своїм батьком Іваном зібрали кошти на чотири колеса для джипа, який придбав небайдужий краянин для потреб ЗСУ. Волонтери зі штабу «Клаптик Надії» допомогли підремонтувати автомобіль, заправити і долучили до нього колеса від Стаса.
Керівник штабу «Клаптик Надії» Ольга Боднар каже: « Ось чому ми незламні. Адже цей справжній патріот держави спільно з татом зібрав кошти на купівлю 4-х коліс для позашляховика для потреб ЗСУ, що 20 травня відправлено на східні рубежі фронту». Волонтерка цього штабу Марічка Мельник продовжила думку: «Це наше майбутнє! Дитина вже усвідомлює ситуацію в державі! І доклався не як міг, а зробив навіть більше! Дякуємо батькам за виховання справжнього УКРАЇНЦЯ, вільної людини!».
Зустрічаюся зі Стасом і його батьком у невеличкій кімнатці штабу «Клаптик Надії», куди родинний тандем часто заїжджає допомагати. Сидимо серед бронежилетів та інших речей, які готують на відправку нашим бійцям. Хлопчик трохи хвилюється, це ж бо перше інтерв’ю. Розповідає, що через два дні у нього день народження – 10 років. Навчається у Ланівській школі. Про війну дізнався від свого старшого брата Назара. Батько з мамою на той час були в Чехії на заробітках. Не змогли залишатися за кордоном і 2 березня, тоді, коли одні масово виїжджали, перетнули кордон України з неймовірним щемом у грудях.
Тато одразу пішов у військкомат. Поки що не взяли. Тому пан Іван вирішив в інший спосіб допомагати ЗСУ. Син бачив, як батько волонтерить і попросив, щоб якось його взяв із собою. Кошти на колеса вдалося зібрати біля Гошівського монастиря. Хлопчик тримав прапор України, а батько скриньку з документами від волонтерського штабу. Про те, чим займаються волонтери, знає практично все. Бачить на власні очі, як кипить робота у штабі «Клаптик Надії». Був присутнім, коли освячували автомобіль для якого придбали з татом колеса. Навіть посидів у кабіні позашляховика.
Станіслав по дорослому роздумує, як це 21 століття – і війна. В школі, каже, уникають цієї теми, а з друзями в «тік току» дивляться відео про наших військових, якими дуже пишаються. Як виросте, мріє бути поліцейським. Зараз готовий допомагати усім, чим зможе. Бійцям на фронті бажає, щоб всі по швидше з перемогою повернулися до дому, до мирного життя. З с. Ланівка нині 37 чоловіків захищають незалежність України на передовій.
Ми ще з Стасом трохи по-розмірковували про життя-буття і дійшли висновку, що це війна наша, кожного українця, яка неодмінно має закінчитися перемогою України. А поки кожен з нас волонтер там, де він потрібен. Не ігноруйте, як бачите скриньки з документами волонтерських організацій. Кожна гривня – це цвях у труну путіна. А з такими дітками ми справді, непереможні.
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.
Leave a Reply