Багата мистецькими талантами українська земля, і в кожного митця є моменти, які закарбовуються в пам’яті на все земне життя. Одні світять мов зорі, іншим посміхається доля і вони за життя досягають найвищих вершин слави та визнання. Нещодавно свій день народження і ювілей святкував Мирон Нестерчук – відомий на Волині, в Стрию і в Україні поет, перекладач, художник.
Народився М. Нестерчук в 1942 році в с. Сильно, тепер Ківерцівського району, на Волині у сім’ї Матвія та Марини Нестерчуків. Батьки художника загинули наприкінці війни, коли хлопцеві не було й 2-х років. Виховувала малого Мирона баба Степанида,
батькова мати. Мирон Нестерчук їй завдячує, що не попав у дитбудинок, що не помер з голоду. І коли в ньому є щось доброго в душі і в праці, то це передусім від баби Степаниди.
Змалечку мріяв стати художником, але його мрія розтягнулася на декілька десятиліть. Перші його фарби – коробочка сухих акварельних фарб з відтиснутим на них сонцем. Малював малий художник на клаптику паперу, щіточкою зробленою з свинячої щетини, а ще кольоровими олівцями, які привезла з Луцька двоюрідна сестра Павліна.
Першим його вчителем малювання був художник – самоук Дмитро Іванович Кущ, який малював копії з старих олеографій. Хлопець збирав гроші на олійні фарби близько року, бо хотів малювати, як вчитель. Назбирав 29 крб і незабаром товариш дитинства Петро, гостюючи у брата в Харкові, купив йому олійні фарби. Так з’явилися перші картинки, на яких була намальована хатка, засніжений ліс, конячка, сани… Картини довго не хотіли сохнути, оскільки замість розчинника, додавав гас, – розповідав художник.
У 1959 році поїхав вперше до Львова вступати в Інститут Прикладного Мистецтва. В мистецькому закладі Мирон вперше дізнався, щоб вступити в інститут треба мати підготовку рівня училища або закінчити художнє училище. То був перший невдалий удар по мрії хлопця стати художником. У тому ж році він став студентом першого курсу Українського інституту інженерів водного господарства.
У 1961році вступив і навчався в студії образотворчого мистецтва при обласному Будинку Народної творчості в м. Рівному. Особливо йому успішно йшли рисунок та акварель. Його вчителями в той час були – Василь Ємельянов, Іван Чичеланов, Валентин Колосов. Одночасно зі студійним навчанням, Мирон Нестерчук заочно навчався у московському університеті мистецтв на факультеті образотворчого мистецтва. У Луцьку була його перша персональна виставка в коридорах обласної молодіжної газети. Після закінчення інституту працював на Чернігівщині, згодом служив у війську.
В 1969 р. він зробив спробу вступити до Поліграфічного інституту у Львові на спеціальність «Ілюстрація та оформлення книги». Та спроба була невдалою і перший раз і другий. На той час митець жив у Луцьку, працював у проектній організації, а вечорами відвідував студію образотворчого мистецтва при дитячій художній школі. З 1971 року художник живе в Стрию.
В Стрию Мирона Нестерчука доля звела з Остапом Оброцою та Петром Обалем. Від яких він навчився багато різних прийомів в техніці графіки. У 1977 році відбулася його перша персональна виставка. Завдяки порадам мудрого вчителя і майстра Петра Обаля він наважився назавжди порвати з меліорацією. «З тих пір, незважаючи на матеріальну скруту, почуваю себе щасливим, бо кожен день можу малювати, різати гравюри. Пробую свої сили в офорті, монотипії, гравюрі на дереві і лінолеумі», – з усмішкою розповідає митець.
У1999 році з виставкою естампної графіки Мирон Нестерчук побував у Вірменії. Пробує митець себе в мистецтві модернізму. Творча спадщина Мирона Нестерчука багата і відображає розмаїті грані його таланту. В творчому доробку художника біля 200 рисунків, 200 гравюр, понад 200 живописних робіт олією, темперою, пастеллю, біля 100 акварелей. Він є членом літературно – мистецького об’єднання «Хвилі Стрия» та мистецького об’єднання «Стрий – КО». Малярські та графічні роботи художника знаходяться в краєзнавчих музеях Стрия, Бережан, в художньому музеї Луцька, приватних збірках України, Австралії, Польщі, Норвегії, Молдови, США, Великобританії, Вірменії, Канади. Художник вважає себе в мистецтві вічним учнем і вічним подорожнім, бо поки митець в дорозі – він живе і здійснюється, як творча особливість.
Мирон Нестерчук довгі роки працював художником-оформлювачем Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». Ні один художник не вклав стільки своєї любові, щоб оспівати мальовниче місто Стрий, як це зробив Мирон Матвійович. І з цим важко не погодитись. Картини його яскраві, світлі, сповнені безмежної любові до рідної землі, здається, вони випромінюють тепло, роблячи світ добрішим і прекраснішим. Поглянувши на його картини лиш раз, обов’язково хочеться повертатися до них поглядом знову і знову. Кожного разу відкриваючи для себе щось неповторне. Митець є неодноразово учасником обласних і всеукраїнських виставок.
М. Нестерчук усім серцем полюбив Кавказ, вивчив вірменську, почав робити переклади. За перекладацьку діяльність нагороджений медаллю «Мовсес Хоренаці», золотою медаллю Міністерства культури Вірменії, став лауреатом перекладацької премії «Кантех» (Лампада) Спілки письменників Вірменії та Первопрестольного Святого Ечміадзіну. Як художник, оформив 40 книг українських авторів.
Мирон Нестерчук – член національної Спілки письменників і художників України. У видавництві «Каменяр» побачила світ книга про видатного українського художника Петра Обаля.
У родині художника цього року не один ювілей. В квітні святкував 50- річчя син Віталій (Нестор). Віталій, як і батько, має різні уподобання – туризм, фотографію, авангардний і анархічний живопис, графіка, карикатура. Він є членом редколегії Журналу «Наступ». Автор філософсько-пізнавальних книг «Артефакт», «Брага», «Праща».
Тепло рідної землі, бажання їй прислужитися вагою свого духовного одкровення спонукало його до літературної праці. Його вірші читаються легко, але вони дають багато підстав для обдумування, не залишають читача у спокої, спонукають глибоко проникнути у суть написаного. Пишучи про Мирона Матвійовича, не можна, щоб не згадати про його дружину, без якої він напевно і не відбувся, як художник. А ще, дружина дуже гарно вишиває. Дуже творчими є його донька і внуки. Адже світ, в якому живе художник, овіяний сонцем і світлом, спрагою життя і цвітіння, буяння краси.
Здоров’я, добра, Вам і Божої Опіки.
Ірина ХАНИК.
Leave a Reply