«Ці короткі, але правдиві спогади прошу Вас зберегти для онуків та для правнуків. Думаю, що колись буде цікаво прочитати про предка, а, може, і надрукувати… З повагою до прийдешніх поколінь, а онуків маю аж 4, дід Василь Чопик «Влучко», – саме таким зверненням починаються спогади мого дорогого тата Василя Чопика, датовані 15 лютого 1999 року. Він ще прожив трохи більше року.
Василь Чопик народився в 1925 році в с. Опака Дрогобицького р-ну. Батьки Марія і Микола освічені, незаможні селяни. Родина була дуже патріотична: вуйко Григорій Сушко – офіцер УГА, а стрийко Михайло Чопик – Січовий стрілець, загинув в с. Сихів під Львовом. Рідний брат Григорій 1913 р.н. був в ОУН. Всього мали 7 дітей.
У спогадах Василь Чопик розповідає про свою життєву історію, бо все життя він присвятив боротьбі за незалежність України. Він гордився, що перебував у лавах УПА.
У своїх спогадах тато наводить багато прикладів, як він формувався вояком Української Повстанської Армії. УПА не має аналогів у світі. Армія була сформована, але не було держави. Армія була взірцевою завдяки міцній дисципліні, вишколу , патріотизму і вірі, вірі у Бога, і вірі у справедливість своєї боротьби. Понад 400 тис. хлопців і дівчат взяли зброю в руки на захист рідної землі. Їх боротьба тривала ще в 50-х роках 20 століття.
Не могла читати його спогади, стискало груди і сльози котилися з очей. В спогадах є опис рідної хати мого тата в с. Опака Дрогобицького р-ну, як він втікав через загату в хаті від НКВД до річки і там ховався в крижаній воді під похиленим деревом, пробув там довго, це було листопадової морозної ночі. Я згадувала бабусину хату в селі Опака, над річкою, на горі і уявляла, як це було…
Трійкою засуджений до восьми років ув’язнення у Воркуті, тяжка робота на шахтах, лісоповалі, голод, заїдали воші, а ще дуже не любили “політичних”, засуджених по 54 п.1а, кримінальники, які також були ув’язнені. А ще п’ять років без права виїзду.
Тато згадує про підготовку повстання у Воркутинських таборах, про тортури, знущання, хвороби, але жодної людини він не здав, бо честь і достоїнство для нього було понад усе.
10 березня 1953 був звільнений з табору. «Вийшов за ворота із клунком в руці… Перед ним безмежні сніги… Роби, що хочеш» – писав Василь Чопик. У Воркуті в 1954 році одружився з Ганнусею Конончук із Полісся. Народився син і дочка. В 1962 році сім’ї дали право виїзду на Україну.
Після так званої “перебудови” суспільство почало трохи змінюватися. У 1989 році в Стрию було організовано політичний клуб «Аргумент». Це заслуга Віктора Романюка. Потім створили “РУХ”. «Я був членом у Спілці політв’язнів», – пише мій тато. – У березні 1991 року став заступником Всеукраїнського Братства вояків ОУН-УПА, стрийської станиці.
До останніх днів свого життя мій батько виконував ту присягу, яку дав ще зовсім молодим юнаком, дотримувався Декалогу ОУН-УПА.
«Наше Братство і далі працює, бо демобілізації не було і не буде!», – писав у спогадах тато. Братство вшановувало загиблих вояків, розшукувало нових, встановлювало невідомі поховання, здійснювали поїздки шляхами ОУН- УПА.
Двічі брав участь в походах у Києві, був на з’їзді Конгресу Українських націоналістів, а також на Всесвітньому з’їзді ОУН-УПА в Києві в 1994 році, де звучала національна ідея та пройшло багато агітаційних заходів.
Своє життя він прожив чесно і достойно. Для нього Україна – понад усе – не просто гасло. Я пишаюся своїм батьком, своєю родиною, люблю Україну, за яку вони боролися все своє життя, і продовжую його справу.
Ольга ПИЛИПІВ (ЧОПИК). Фото з сімейного архіву.
Leave a Reply