«ФРОНТОВІ ПОРТРЕТИ», НАМАЛЬОВАНІ ПІД ОБСТРІЛАМИ
У Народному домі усього 6 днів експонувалася виставка портретів українських захисників – 64-річного художника, стриянина, добровольця ДФ «Карпатська Січ» Василя Бичка. Для нашого міста – це легендарна постать. Знаємо його, як прапороносця, який 14 березня 1990 року піднімав у Стрию синьо-жовтий прапор над міською радою. Пан Василь активіст Помаранчевої революції та Революції Гідності. З початком війни на сході України неодноразово разом з побратимами бував у гарячих точках, а з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у «Карпатську Січ» в/ч А-7294. З 7 березня брав участь у боях, захищаючи Ірпінь Київської області та на передових позиціях (на нулі) Ізюмського району Харківської області.
Відкриття виставки відбулося 28 червня у фойє Народного дому спільною молитвою та дружніми обіймами із земляками. Настоятель Катедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці о. Мирон Гринишин порівняв воїна із ключиком, який закриває замок, не пускаючи чужих до хати, і зауважив: «Наші воїни, як ангели охоронці, бувають різні. Пан Василь зобразив побратимів у різних іпостасях. Якщо подивитися на їхні очі, вони усі різні, але вони випромінюють одну мету – мирне майбутнє, перемогу, яка швидко прийде».
Настоятель храму Всіх Святих українського народу о. Іван Барабаш, який неодноразово бував на передовій, поділився своїми міркуваннями, що так, як на фронті молиться, так у мирний час щиро не звучить молитва. «Ця виставка надзвичайно важлива, бо я, як священник, розумію, коли моляться під час обстрілів, та ніколи б не подумав, що можна малювати під звуки вибухів. Здавалося б, у важких моментах людина занепадає духом, а ви знаходите у себе сили творити, дарувати людям радість від отриманого портрета. То тільки українці можуть таке робити, справжні патріоти. Нехай вас Бог благословляє, пане Василю», – сказав священнослужитель.
Винуватець свята у військовому однострої насамперед привітав присутніх з Днем Конституції та з тим, що Україна стала кандидатом у члени Європейського Союзу. «6 березня я поїхав у Київ у добровольче формування «Карпатська Січ», бо з цими хлопцями у мене пов’язана давня дружба ще з 2014 року, – зазначив Василь Бичко. – А вже 7 березня я намалював перший фронтовий портрет у м. Києві. Наступний – на лінії фронту 23 березня для побратима, в якого був день народження – 32 роки виповнювалося. У той день в Ірпені лунали дуже сильні обстріли й командир мені дав 5 хвилин, щоб я намалював подарунок. Малював у підвалі настоячи, гелевою ручкою, бо не мав олівця. Подарунок дуже сподобався імениннику. Я для себе сфотографував ті два портрети, а оригінали залишилися у побратимів. На кожному є дата і підпис. Згодом я також, перш ніж вручити малюнок, його фотографував. Так набралася вже ціла галерея портретів і виникла ідея, поки я у коротенькій відпустці, показати їх стриянам».
Василь Бичко розповів чим його портрети відрізняються від звичайних, намальованих у мирний час. Це не салонна робота, коли художник малює з натури 2-3 години і використовує різні художні засоби. У нього ж 5-7 хвилин, бо більше бійці не мають часу, зазвичай – це підвали, укриття, і малює він гелевою ручкою, а згодом – олівцем, але стирачку не використовує. Ще «пришвидшують» роботу менометні обстріли, бо не знаєш, куди прилетить, і чи не тобі на голову щось впаде.
На виставці є ряд портретів земляків, з якими воює пліч-о-пліч, та бійці з іноземного легіону. Художник помітив таку тенденцію, що всі, кого він намалював – живі. Тільки двоє мали легкі поранення. Дуже шкодує, що відкладав написання портрета комбата Олега Куцика. І ось нещодавно командир загинув. Картає себе за це. «А може б мій портрет став оберегом і для нього, і він залишився б живим… Я не встиг… Каюся…», – зізнався Василь Бичко.
А вірить у те, що його малюнки оберігають, після того, як зобразив на стіні Ісуса Христа у бункері, де ночував з хлопцями. Згодом був шалений обстріл, який розрушив споруду, і тільки стіна з Образом Христа вціліла.
Розповів, як намалював портрет французького тележурналіста. Почався обстріл і бійці іноземну знімальну групу сховали в укриття. «Сильно бахкало в той день, москалі щедро нас посипали, – згадує пан Василь. – Бетонне перекриття аж сипалося. А я через перекладача, кажу журналісту: «давайте я вам портрет на згадку намалюю». Француз був шокований від такої пропозиції. Кілька разів перепитував, бо думав, що щось не так йому переклали. Коли за 5 хвилин я йому подав портрет він тішився, як дитина. Сказав, що 25 років їздить на редакційні завдання по усіх гарячих точках світу, де воєнні дії чи конфлікти. Та таких бійців, як українці, ще не бачив. І щоб в таких умовах йому намалювали портрет – це згадка на все життя, і цю історію він переповідатиме усім. А портрет поставить у рамку на чільному місці в себе дома. Я вважаю, що це своєрідна народна дипломатія. Нехай знають і розповідають іншим, як воюють українці, як понад усе хочуть жити в мирній і незалежній державі».
На місці теперішньої дислокації на стіні намалював оптимістичний малюнок під назвою: «Не зли ЗСУ – найсильнішу армію в Європі». І тепер тут утворилася фотозона. Усі, хто приїжджає до хлопців, фотографується на цьому фоні.
На виставці також були представлені взірці сучасного НАТОвського озброєння, що викликало неймовірну зацікавленість у дітей і дорослих. Також з гордістю розповідав пан Василь про внучку Софійку, яка на виставку дідуся принесла свої патріотичні малюнки.
Експозиція «Фронтові портрети» буде пересувною і автор планує з нею відвідати різні міста, де розповідатиме, які хоробрі та патріотичні наші добровольці, як колумбійці приїхали в Україну добивати комуністів-москалів, як дивуються іноземні журналісти багатогранністю українців та багато інших фронтових бувальщин.
Нехай такі звісточки з фронту будуть частіше, нехай оберігає наших хлопців молитва і віра у перемогу, нехай Василь Бичко якомога більше намалює портретів-оберегів, щоб усі повернулися до дому живими!
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.
Leave a Reply