ЛИШЕ ПЕРЕМОГА ЗАСПОКОЇТЬ ЗНЕБОЛЕНЕ СЕРЦЕ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Відеооператор ТРК «ЛАН» Руслан ЛЕСЬКІВ (на фото) за фахом історик, працював і радіожурналістом. Має літературний хист. Один з його віршів ще у 2017 році було покладено на музику. Надзвичайно цікавий співрозмовник, бо належить до категорії тих людей, які читають, багато читають…
Руслан неодноразово бував в зоні АТО/ООС з волонтерами, починаючи з 2014 року. Його репортажі завжди реалістичні та життєві. З початком повномасштабної війни вирішив відеокамеру змінити на зброю. Нині він у лавах ЗСУ. Війна навіяла думки про нашу перемогу. Як він сам каже: «це була мить натхнення».
Ось що написав Руслан: «Війна розпочалася не 24 лютого. В цей день вона просто скинула маски, показавши звіряче обличчя русні, тих, хто її розпалив.
Війна зачепила нас усіх. Увійшла в кожну душу і кожне серце. Тривогою, кров’ю, втратами. Переродженням… Війна тривала століттями і підійшла до кульмінаційного моменту. Лише Перемога зможе заспокоїти зболене серце українського народу. По-іншому – ніяк…
Іноді мені здається, що у день нашої Перемоги йтиме дощ. Рясний дощ, який буде плакати і очищувати… Падатиме довго – на вигорілі міста і села, на понівечені домівки і понівечені долі…
Дощ не порушить скорботної тиші, що огорне нашу багатостраждальну землю – краплі метрономом відбиватимуть пам’ять за тими, хто не дожив…
…Дощ падатиме на обличчя хлопців і дівчат, жінок і чоловіків, коханих та матерів, котрі дочекались, і яким не судилось… На обличчя воїнів і волонтерів, змішуючись зі слізьми. Краплі застигнуть на довгу мить від ридання і крику, котрий вивільнятиме внутрішню напругу мільйонів… Вивільнятиме спогади і образи …А потім стікатимуть обличчям, роблячи поцілунки зустрічей солоними…
Зрошуватимуть тисячі могил… Тисячі полів та лісів, на яких виростатимуть гарні квіти і зеленітимуть гарні дерева…
Це будуть найбажаніші квіти, які будемо дарувати… Найрідніші дерева, під якими будемо слухати дощ… Ми закриватимемо очі, і усміхатимемось попри незагоєні рани… І нам усміхатимуться у відповідь. Ті, хто буде на небі в цей момент… Ті, хто даруватиме нам веселку…
Після дощу у день Перемоги….».
Ці рядки є настільки промовистими, що відмова від інтерв’ю Руслана є зрозумілою. Важко говорити про війну, коли ти побував у її горнилі. Та я хочу, щоб їх прочитало якомога більше людей. Щоб зрозуміли, про що мріють і думають наші бійці, ті, хто у мирний час дарував людям радість, хто свідомо взяв у руки зброю, щоб припинити рашистське панування над Україною. Зустрінемося, друже Руслане, після війни, можливо під парасолькою, у нашому рідному Стрию!
_____________
Фото зроблене у мирний час
Наталія КАРПЕНКОВА.
Leave a Reply