Це назва нового вірша та картини до неї стрийського митця Тараса Сорочака. Ловіть трохи світла, тепла та мистецтва в такі нелегкі часи.
Ох і сніжком навкруги замело,
Сипле мов пудрою з неба на щоки,
Грієш мене особливим теплом –
Поглядом милим своїм карооким.
Сріблом ясніють вечірні вогні,
Прикрий мороз нас пощипує всує,
Ледь притулившись, всміхнешся мені,
Я поцілую… І ти поцілуєш.
В ніжних обіймах в часи між тривог,
Наче на мить, потрапляєш до раю.
Нам би ще трошки набутись удвох
І шепотіти одвічне “кохаю”.
Навіть, здається, світліше стає –
Сяйвом зоріють самі снігопади.
Знаєш, як добре, що ти в мене є!
Боже, який я щасливий та радий!
Тараса Сорочака можна назвати сучасним літописцем Стрия. Всі знакові місця, упізнавані будівлі, сакральні споруди художник відтворює на папері акриловими фарбами. А відтак, розміщує у соцмережі та «збирає» багаточисельні компліменти.
Ось Оксана Лобур пише: «Дуже гарний романтичний вірш, але картинка сподобалась більше. Зима, як з дитинства». А Надія Сковрон зазначила: «Рідний вокзал і закоханість рідна… Гарно».
Нам теж сподобався ліричний настрій художника-поета, тому вирішили ще більше людей долучити до прекрасного.
Наталія КАРПЕНКОВА.
Leave a Reply