«Звірячі інстинкти в людини зосталися і діють дотепер. Процес еволюції дуже повільний, за останніх 20 тисяч літ майже непомітний. Все тваринне (агресивність, жорстокість і т. п.) зберігає свою силу. Тому так важко розв’язувати сучасні проблеми – проблеми віку».
Микола Амосов.
Вже з вересня владоможці дотумкали, що з бюджетом в Україні не все гаразд. У ЗМІ появилась інформація від Президента (й Верховнокомандувача), що 1 рік війни з рашею коштує 120 мільярдів доларів, а на півроку — 60 мільярдів доларів. А їх катастрофічно бракує. Звідки їх узяти? Не жебрати знову у наших союзників, треба ж мати совість, честь і гідність…
Буквально через 2-3 дні чую пові¬домлення, що відбулася прес-конфе¬ренція для журналістів, але журналіста самостійного телеканалу, які запросили генерала у відставці (вимушеній) і той дав чітку пораду про те, що треба позбутися корупції, яка «з’їдає» величезну суму кош¬тів, і за ті кошти можна буде закупити у США і «петріоти», і «томагавки» та іншу грізну зброю, що допоможе подолати ненаситну утробу жорстокого звіра – рф, на прес-конференцію не запросили.
Наївна людина подумає, що керівники держави кинулись виконувати добру по¬раду мудрої людини. Ні. Вони вже не покликали на прес-конференцію неза¬лежний телеканал. І результат невтішний: рф повзе, хоч і повільно, та все ж захоплює нашу територію. Зі швидкістю черепахи: четвертий рік не може здолати опір і мужність ЗСУ і завоювати цілу Донецьку область… Правда, нашим захисникам це дається дорогою ціною…
Скільки промов, полум’яних закликів, обіцянок українська спільнота почула від початку широкомасштабної війни з 2022 року! А віз і нині там, бо заклики до совісті, честі і гідності тих, які керують державою, бюджетом — це пустопорожні звуки. Кож¬на людина мала би змінити саму себе. А цього не відбувається.
Для підтвердження своїх слів дозволю собі навести такі приклади з життя інших, успішних держав, які не стали жебрацькою прохачкою на мапі світу, а вирішили змінитися. Це було зовсім непросто. Почали боротися з корупцією. Існує хибна думка, що корупція є лише в Україні. Ні! Вона є в країнах Європи, Азії, Латинської Америки та ін.
У Сінгапурі корупціонерів садили у в’язниці та страчували. Не лише говорили, що треба це робити, а й робили. У ре¬зультаті страх покарання перевищив бажання взяти хабар. І Сінгапур став при¬кладом жорсткої та жорстокої боротьби з корупцією. Країну врятували.
А німцям ніхто не подарував на Новий рік лад у країні. Вони хотіли так жити, докладали зусиль для цього і карали тих, хто не хотів жити за законом: і якщо хтось кидав недопалок на дорогу, то інші вка-зували правопорушнику на те, що він неправий, а не уподібнювалися до нього. Тому що «Ordnung muss sein» — «Має бути порядок і все!».
Естонія не знайшла на дорозі свої знамениті здобутки в е-управлінні. Вони просто захотіли бути кращою країною, в якій можна проголосувати, не виходячи з дому, або зареєструвати фірму за 30 хвилин з рахунком у банку. І спростили всі процедури, перевівши їх в електронний вигляд з паперів. Вони пройшли складний шлях трансформації формату державного управління. Але вони йшли за своїм ви¬бором. І результат сьогодні бачить увесь світ.
Ізраїлю не пощастило з нафтою, кліматом та сусідами. Але були мета та бажання. Ізраїль воює з перших днів свого існування. І розвивається. Керівництво країни не розповідає, що під час війни неможливо досягти зростання ВВП, а залучає інвестиції, створює робочі місця та працює над тим, щоб держава була багатою та сильнішою, а громадяни залишалися патріотами та відчували комфорт проживання.
Великий вклад у побудову та зміцнення держави внесла Голда Меїр, яка на¬родилася в Києві, була першою жінкою прем’єр-міністром Ізраїлю, однією з його засновників, успішним політиком, справж-ньою «залізною леді». Вона пояснювала своїм міністрам: «Нам багато що про¬бачать. Єдине, чого не пробачать — це слабкість. Ви маєте чути, що кажуть мі¬ністри (сенатори) за вашою спиною. Як тільки нас зарахують до слабких — усе скінчено. Це непростимий гріх. Розумійте: це не просто нова армія — це ізраїльська армія, вона не схожа на жодну іншу».
Вона завжди наголошувала: «Краще отримувати ноти протесту, ніж телеграми зі співчуттями».
У спогадах Голда зазначала: «Світ жорстокий, егоїстичний і грубий. Стра¬ждань малих націй він не помічає. Навіть найосвіченіші демократії, які пред¬ставляють порядних громадян, не надто схильні думати про справедливість і гу¬манність у міжнародних відносинах».
Тому головним гарантом безпеки України є тільки наші сили оборони та самі українці.
Просто євреї зрозуміли, що це їхня країна, що іншої не буде, і почали ліпити з неї таку, в якій хотілось би їм жити. Тому вони борються за свою країну. Вони са¬джають усіх, хто бере хабарі, незважаючи на чини та зв’язки. У результаті Ізраїль став державою, з якою рахуються не тільки в регіоні, а й у всьому світі. Вони вибрали мету і до неї йшли весь час. Все це — вибір людей. Те, що ми так живемо — це наш вибір. Точніше — це вибір більшості. Хотіли б жити краще — то жили б.
Погляньте на Німеччину, Сінгапур, Естонію та Ізраїль. І всім розкажіть про те, що їм просто пощастило чи дано згори.
Виправдовувати себе просто. Склад¬ніше змінитись чи змінити світ навколо себе. Але якщо у них вийшло, то у нас не вийде.
Одразу після того, як всі почнуть жити за законом, то в ефективній країні захоче жити більша частина населення України. Українці про таке життя, як в названих країнах, можуть тільки мріяти. Війна 2014 року за рівнем корупції, мов дитяча за¬бавка. А з настанням широкомасштабного вторгнення вона досягла не тільки міль¬йонів, але й мільярдів…
А в Україні оголошено військовий стан, і всі закони мають підпорядковуватись йому. Інакше перемоги нам не бачити.
Для справжньої, а не міфічної боротьби з корупцією не зле було б запозичити в демократичних Афінах деякі способи боротьби з цим злом. В Стародавніх Афінах при демократії жоден магістрат не мав права покинути свою посаду без звіту перед полісом. По кожній посадовій особі приймалося окреме рішення. Якщо гідно виконав свої обов’язки — ти вільний і можеш займатися своїми справами. А якщо виконав їх відмінно, то нагоро¬джували золотим вінком та овацією в театрі Діоніса. Цей вінок нагороджений не зберігав вдома, одразу ніс у храм, як дар Богом. Могло бути й інше рішення — погано справився із обов’язками та завдав місту шкоди, існувала так звана комісія логістів, яка перевіряла витрати всіх посадових осіб, а потім писала звіт і виставляла його для загального огляду. Причому, враховувалося не тільки нера¬ціональне використання коштів, але й ті дії, які призвели до збитків.
У такому разі посадова особа повинна була внести таку ж саму суму, після чого оголошувалося, що вона може бути вільною. Якщо посадову особу викривали в тому, що вона використовувала гроші поліса для особистих цілей, вона повинна була внести в скарбницю суму, в десять разів більшу, і після цього теж була віль¬ною. Якщо ж посадова особа не вносила таку суму протягом певного терміну, сума подвоювалась, потім ще раз подвою¬валась, а потім садили до в’язниці. При¬чому, це не було покарання через суд — у в’язниці тримали доти, поки знайомі чи родичі не вносили зазначену суму. Ба¬чимо, що у представників стародавнього світу є чого навчитися.
Треба нарешті зрозуміти, що за свої ганебні вчинки треба відповідати, щоб за них у майбутньому не відповідали ваші діти, внуки чи правнуки.
А які приклади любові до України демонструють кращі представники інших країн. Вони, творячи добро, не чекають на вдячність, бо їх серця й душі зача¬ровані героїзмом, мужністю українців. Наприклад, Річард Бренсон — мега¬успішний бізнесмен, візіонер, мільярдер та засновник компанії Virgin Group. Він з нуля створив бізнес-імперію. Міцно підтримує Україну з далекого 2014 року. Містер Бренсон кілька разів відвідував нашу країну. Його допомога Україні ви¬мірюється у десятках мільйонів доларів власних грошей, зароблених завдяки своєму розуму та чесній праці.
Чому він нам допомагає? Бо сприймає наш біль та наші втрати, як свої власні. Бо прекрасно розуміє, як нам зараз важко і робить все можливе для того, щоб нас підтримати. Він вкладає у це власну душу, вкладає свої зусилля, час та кошти.
Ось це Людина з великої літери. Українці дякують йому від всього величезного Українського Серця.
Або один повчальний приклад. На фотографії в інтернеті сидить під муром одна жінка немолодого віку. Вона не вийшла на вулицю, щоб її жаліли та кидали дрібні гроші на шматок хліба. Вона просить лише одного — відкритості ро¬зуму й тепла сердець, які вона здатна зворушити. Це Тар’я Халонен. Багатьом це ім’я невідоме, але цю жінку двічі обирали президентом Фінляндії. За два пре¬зи¬дентські терміни країна досягла вра¬жаючих результатів у сфері освіти, охорони здоров’я та інфраструктури. Фінляндія зміцнила свою економіку і стала домом для всесвітньовідомих компанії — Nokia, Polar. На фотографії колишня президентка вбралася у простий одяг із комісійних магазинів і довгі години проводила просто неба, щоб відчути й зрозуміти долю лю¬дей, які опинилися без дому та підтримки.
Тар’я Халонен сказала тоді: «Я могла б народитися в будь-яких обста¬винах — і стати безпритульною або бі¬женкою. Але життя привело мене до ролі президента».
Вона не виголошувала патріотичних промов, не била себе в груди, демон¬струючи свою любов до Батьківщини, одягнута в дорогий розкішний одяг.
Її вчинок — нагадування, що гідність людини не визначається посадою чи багатством, а співчуття й увага важливі для кожного. Мудреці відзначали, що найвища наука життя — мудрість, а найвища мудрість — бути добрим, робити ближньому добро, таким чином даруючи радість.
Вище я згадувала, що Ізраїлю не по¬щастило з сусідами, проте Україні «не повезло» в стократ більше. Адже путлер багато гірший від Хамаса, з яким ще можна якось домовитись. Надії на краще нема. Вже скоро рік, як Трамп з путіним ведуть хитромудру гру в «дикі танці». А тисячі українців гинуть: і військові в окопах, і цивільні у власних будинках.
Гірше, бо чекання на перемир’я (марна справа), бо люди не змінюються. Україн¬ський вчений, письменник, дисидент Євген Сверстюк писав: «…людина залишається тією, що й тисячі років тому. Нічого істот¬ного ні політичні, ані технічні революції не змінюють у тому, що висхідна дорога — то дорога любові, що тверда дорога — то дорога віри, а великі істини живуть на полі вічности, і наймудріші з людей — ті, хто постійно тягнеться до Божого посіву. Отже, мудрість наших дідів-прадідів не заста¬ріла».
Юрій Шевельов підкреслював у своєму творі, що людина не підлягає змінам. Змінюється оточення людини (яке вона сама творить), але не змінюється сама людина. Вона така сама в печерну добу й тепер, в хрестових походах, і в кому¬ністичних революціях.
Спроби змінити людину приречені на поразку. Вічні, отже, одиниці, що здатні мислити, і вічні мільйони осіб, що цієї здатності не мають. Людина може змінити своє оточення, але не себе — і це вона робить.
Муракамі, сучасний японський пись¬менник у романі «1Q84» теж торкнувся цієї теми: «І мені подобаються історичні книжки, — говорить його героїня. — Вони свідчать, що в основному ми тепер такі самі, як і колись. Змінився одяг і спосіб життя, але наші думки і вчинки зали¬шилися майже незмінними. Зрештою, людина — це лише переносник генів, дорога, якою вони мандрують». Про незмінність людини говорили й інші ви¬датні особистості.
Особливо яскраво проявились тваринні інстинкти наших сусідів — рашистів, їх правителя путіна у російсько-ураїнській війні з 2014 року. Тваринне нутро шаленіє у війнах, революціях, повстаннях. Вони прагнуть загарбувати чужі землі, про¬ливати якнайбільше крові. Згадаймо, що вони творили в Бучі, Ірпені, Бородянці та інших містах Київщини. На це не здатна була навіть печерна людина.
Згадаймо про дві тисячі спартаківців, які були розп’яті на хрестах вздовж Аппієвої дороги, що вела до Рима. Або про ті три тисячі болгар, яким візантійці викололи очі. Чи про ті двадцять дві тисячі українських мучеників у Львові та райцентрах краю, яких закидали у тюрмах гранатами і заси¬пали вапном, кулями у 1941 році.
Народний художник України Микола Сядристий писав: «Те, що електронний прогрес, науково-технічний — нічого не значить. Психіка та інстинкти людей точно такі, як в часи Хеопса. Людська натура недосконала, і більшість хоче вирвати з життя все найпростішим способом. В цьому, до речі, і полягала суть марк¬сизму».
На цю тему можна писати ще довго. Хочеться, щоб уважний читач знайшов відповіді на питання, чому так довго тягнеться війна з рф і ніхто зі «співчутливих союзників» не може покласти край цій війні.
Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.