СТЕРИЛІЗАЦІЙНИЙ ПУНКТ У СТРИЮ — РЕЗУЛЬТАТ СПІВПРАЦІ ВЛАДИ МІСТА ТА ВОЛОНТЕРІВ

Проблема вуличних тварин не нова і вона існує роками. В процесі інтеграції в Європу на законодавчому рівні в Україні прописана відповідальність за неналежний догляд домашніх улюбленців, їх каліцтво, знущання над ними, не забули законотворці й про  безпритульних тварин. Та Закон на папері це одне, а в реальності інше. Звісно, Стрий не виняток.

Зустрічаючись з волонтерками з групи «Хвостики Стрия» Лесею Павлів, Стеллою  Яворською та Наталією Сенчищевою, я навіть не підозрювала масштаби проблеми на наших теренах. Та шальки терезів, на яких з іншого боку небайдужість і жертовність зоозахисниць, до кінця нашого спілкування вирівнялись і це дає надію, що доброго й гарного все ж більше.

Ще у 2022 році ми вже писали про проблему вуличних тварин й відтоді слідкую у соціальних мережах за групами, які в нашому місті опікуються чотирилапими безхатьками. Зацікавила ініціатива «Хатки на вулиці». Волонтерки з групи «Хвостики Стрия» наприкінці минулого року розпочали збір коштів через соціальні мережі для виготовлення та встановлення будиночків для безпритульних собак і котів.

Та тема нашого спілкування одразу вийшла за межі запланованої розмови, як тільки я ступила на територію стерилізаційного пункту, який працює у Стрию на вул. Нижанківського, поруч з сміттєзвалищем.

З Лесею та Стеллою заходи­мо на подвір’я й одразу розпитую про будку, яка стоїть поруч з облаштованими вольєрами від­ділу адаптації безпритульних тварин. До нас виходить Наталія Сенчищева – вона майстер пункту стерилізації й офіційно працює тут з серпня минулого року.

Наталія за фахом художник-модельєр та з 1997 року при­свячує чимало часу для турботи за бездомними тваринами. То ж не дивно, що стала однією з трьох засновниць зооволон­тер­ського руху, які годують собак та котів, вигулюють й рятують та лікують, хоча не мають ветери­нарної освіти.  Особиста самовід­дача волонтерок вражає.

 

Наталія Сенчищева розпові­дає: «Приміщення, де ми знахо­димося,  називається відділ адап­ції безпритульних тварин, тобто це стерилізація вуличних чотирилапих. Стерилізаційний пункт створений вже кілька років, а утеплені приміщення для зи­мової стерилізації облаштовані  нещодавно. Почалося будів­ницт­во десь 1 грудня 2025 року і закінчили 1 березня цьогоріч. Вже собаки стерилізовані знахо­дилися в цьому приміщен­ні. Загалом за час моєї офіційної роботи через стерилізаційний пункт  «пройшло» до  120 собак.

Минулого року у нас в громаді діяла програма «Чотири лапи Україна» за фінансування з Міжнародного фонду захисту тварин і їхня команда приїжджа­ла до нас. Я збирала заявки, шукала, де є безпритульні зграї. Ми з хлопцями виїжджали, брали ці зграї, стерилізували, пере­тримували і відвозили на місце відлову. До речі, тоді стери­лізува­лись як домашні, так і без­при­тульні собаки. Єдина умова, щоб вони були безпородні. Також у ході цієї програми простерилі­зовано 50 котів за два дні. Ми задоволені, що були і домашні тваринки, бо, на жаль, найбільше викидають домашніх кошенят чи цуциків. Так що загалом  просте­ри­лізовано близько 170 чотири­лапих.

Наголошу, що ми не притулок для бездомних тварин. Ми кон­тактуємо з волонтерами, які мають свої локації і бачать, чи поя­вилися там собаки, чи є цуценята, яких час стерилізувати. При­їжджає­мо, забираємо, стерилі­зуємо, перетримуємо і через 7 днів відвозимо на місце відлову. Загалом, достатньо, щоб собака почала їсти, пити, але в зв’язку з тим, що собаки вуличні, вони всі з кліщами, відповідно наркоз, вак­цинація йде, обов’язково від всіх видів захворювань, плюс сказ – собаки ослаблені. Багато в кого починається вже тут піро­плазмоз. Відповідно, запрошує­мо ветеринарів, які їх колять, лікують і тільки тоді здорових собак ми відпускаємо. На щастя, жоден чотирилапий у нас не загинув.

Стерилізація відбувається за кошти Стрийської міської ради. Все решта лікування, якщо по­трібне, це допомога ветеринар­ного лікаря Юрія Козака та во­лонтерок з групи «Хвостики Стрия». Зазвичай ветеринар половину необхідного нам фак­тично дарує. Також ніколи не відмовляє у допомозі ще один лікар Михайло Жавко «Добрий VET». Харчування наших пі­допіч­них за рахунок стериліза­ційного пункту, тобто за рахунок Стрийського МККП. І корм при­возять такий, який ми просимо, який дійсно потрібний собакам.

Велика подяка керівникові МККП Михайлу Павловичу Щер­бі, тому що він дослухався до всього, що нам треба. Завдяки йому, завдяки міській раді, зокрема управлінню ЖКГ та його керівнику Ігорю Пастущину, влас­не, Стрий має стерилізаційний пункт. А для міста це дуже важливо».

Наступна моя співрозмовниця зооволонтерка, приватний під­приємець Стелла Яворська. Жінка не просто з добрим сер­цем, а мама для покинутих собак, котиків, птахів. У її квартирі завжди до десяти пухнастиків, яких прихистила, бо, врятувавши з вулиці, не вдалося прилаш­тувати у «добрі руки». Усім гавку­нам і муркутунам відповідально підбирає імена. Деколи це виходить спонтанно, а інколи спостерігає за характером тва­ринки і так «народжується» кличка.

Стелла разом з Наталею та Лесею Павлів, сміливо можна сказати, заснували у нашому місті зооволонтерський рух. Які ще задовго до популярності в соціальних мережах об’єдна­лися, щоб полегшувати життя бездомним тваринам. Тепер їхня група «Хвостики Стрия» радіє, що добилися постійного функціо­нування стерилізаційного пункту.

«Це полегшує справу, нам, волонтерам, – каже Стелла. – Ми всі маємо абсолютно різні освіти, професії, але спільна у нас ідея – це волонтерство, яким ми займаємось багато років. З по­чатком роботи стерилізаційного пункту й наша допомога безпри­тульним тваринам вийшла на новий рівень. Маємо чіткий ал­горитм дій: виявляємо собачку, яку необхідно простерилізувати й чіпувати, дзвонимо Наталі, вона записує в чергу, тому що все за чергою розписано, має бути порядок, а не хаотично, тоді в призначений час самостійно  доставляємо її сюди. Потім після перетримки приїжджаємо, заби­раємо і далі випускаємо там, де раніше вона прижилася, де я її годувала. Зараз у мене 16 підо­пічних дорослих собак. У Лесі – 20. Трьох довелося забрати додому – нещодавно хтось, на­впроти «Галіції» викинув  у мішку.

Ще вдома опікуюся тринад­цятьма котиками, совою, голу­бом, папугою. Вони всі дружно у мене живуть».

У фільмах в таких випадках кажуть: «без коментарів». Справ­ді, те, що роблять троє зоо­во­лонтерок, заслуговує на найвищу нагороду в номінаціях «доброта», «чуйність», «турбота», «жертов­ність», «безкорисливість».

Окремої уваги заслуговує ініціатива «Хатки на вулиці». Стелла розповідає, що почалося все з собачок, які живуть біля ринку, поруч з гуртожитком ВПУ-8. Це місце тварини облюбували вже з 15 років.

«Раніше  собачки  від холоду ховалися під вагончиками, на стометрівці перед ринком. Їх забрали і тварини залишились просто неба. Три старенькі, вже дорослі собаки. Ми вирішили, що їм треба будки. Далі в мене, в районі колишнього АТП, є підо­пічні, яких годую вже, напевне, 8 років. Коли почалися морози, зрозуміла, що моїй Джульці, калічці, теж треба будка. І так почалося. Бачили, де потрібно, туди старалися встановити. Така ж проблема й для безпритуль­них котів. Встановили для них будиночки біля «Лазні», на зу­пинці. До речі, там кицька одна, чорненька з білим, живе дотепер.

Недобрі люди тоді ж підки­нули сіренького котика на цій локації, потім старенького, без­зубого персидської породи ко­тика. Ми вирішили, що там з Ле­сою теж поставимо хатки. Що- правда, тих котиків двох прилаш­тували. Кицька залишилась, нею опікуються вже добрі люди, які живуть поруч, годують. Пускали її, коли сильні морози були, до під’їзду, так що вона там живе. От так все з того почалося», – розповідає Стелла.

Кошти на ці будиночки зби­рають волонтерки у соцмережі. Приємно, що багато людей відгукнулося та переказували кошти на рахунок Благодійного фонду з цільовим призначенням «на хатку». Інші допомогли з транспортом, бо Леся самостійно їздила до Львова купувати піно­пласт для утеплення.

     

До розмови долучається Ле­ся Павлів: «Більше десяти будок для собак на різних локація вдалося встановити, щоб вони безпечно перезимували. І для котиків трохи менше. Молоді люди з Дрогобича подарували для стрийських хвостиків п’ять хаток. Водночас є такі двоногі, що розбивають, ламають їх. Та ми продовжуватимемо облашто­вувати такі прихистки для без­притульних тварин, бо вони справді стають порятунком від негоди.

У цій справі ми залучилися підтримкою міської ради, спів­працюємо з відділом  архітектури. Маємо домовленість, що вста­нов­люватимемо так, щоб ці будки не заважали людям, звісно, не на тротуарі, де ходять пішоходи, не на проїжджій частині, а в місцях адекватних і за згодою тих, хто поруч працює чи про­живає, щоб не було претензій і звернень.

Так ми робимо. Але є інший бік медалі – неадекватні особи, які все одно розбивають чи навіть крадуть. Три будки, що ми вста­новлювали,  викрали. Поставили будки біля Благовіщенської церкви, біля восьмого  училища за гуртожитком, для котиків. Спо­діваємося, там їх не чіпатимуть. Встановлюємо, де люди не про­ти, де тваринки проживають, де ми їх годуємо.

Поки тепла пора року, шукає­мо, де дешевше можна замов­ляти виготовлення будок».

Ще одна проблема, яку піді­ймають зооволонтерки – це жорстоке поводження з безпри­тульними і подекуди з домаш­німи тваринками. У їхньому арсеналі чимало шокуючих іс­торій, які людям з хиткою пси­хікою й дітям читати просто заборонено.

У мікрорайоні в розбитому приміщенні «Геліосу» Леся стелить ковдри, щоб тепліше було чотирилапим, а інші люди їх просто спалюють, обливають якоюсь заразою, б’ють скло. А поруч навчальний заклад і учні все це бачать…

Собачку Пружинку збила машина. Довелося рятувати у львівській клініці й весь Стрий збирав кошти на складну опе­рацію, яка вартує майже шіст­десят тисяч гривень, оплатили тільки п’ятдесят, ще необхідно дозбирати потрібну суму.

Ще одну собачку привезли поранену з фронту. Також про­оперували у Львові. В неї від­новлюються рефлекси. Раз в місяць волонтерки її возять до лікаря. Вона має стати на лапки лише десь через чотири місяці. Це все завдяки успішно зроб­леній операції.

Та в неї буде спинальна хода. Волонтерки розповідають, що  спинний мозок собаки  розі­рваний і та частина, яка залиши­лася до хвоста, вона не має контакту з головним мозком. Тобто, задні лапи будуть «жити» окремо від переду.

Мої співрозмовниці кажуть, що вулиця Нижанківського одна з найнебезпечніших у Стрию і тут треба поставити обмежувальні знаки, бо водії просто ганяють.  Й не одну собаку збили на смерть.

Про резонансні випадки дів­чата пишуть у соцмережі на сторінці «Хвостики Стрия», під­кріплюють свої слова фото чи відеофіксацією. Чимало комен­тарів зібрав випадок, як киці пе­реламали хребет біля церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії; як директор однієї зі шкіл у Стрийському районі на стоянці переїхав песика; на вул. Сакса­ганського школярі шприцами закололи цуценят; на вул. Баг­ряного потравили, до речі, сте­рилізованих собак; двох собак просто вбивали, на їх тілі волон­тери виявили однакові розрізи; в одну стріляли так, що розірвало шкіру і зламало ногу; викинули кошеня з четвертого поверху, яке знайшли у кущах; чоловік так копнув ногою кішечку, що зла­мав верхню щелепу, яка навряд чи зростеться…

Волонтерки звертаються до правоохоронців та, на жаль, вони тільки приймають заяву, кажуть, що триває слідство, та ще жодна справа в Стрию не доведена до суду.

На противагу байдужості та жорстокості є й інші історії в дівчат. Наприклад, про стриянку Наталю Чорну, яка разом з чоловіком забирає у волонтерів скалічених тваринок після різних травм і не просто їх виходжує, а опікується ними, й надалі залишаючи їх у себе на утримання.

Леся Павлів розповідає: «У Добрівлянах цигани живуть. І мали собачку, яка народила 10 цуценят. Ми з Наталією два місяці день у день їздили, годували, прилаштовували. Мамочку Ната­лія стерилізувала. Трьох дівчаток  хвореньких лікували, бо захво­ріли на ентерит. Згодом ці три собачки в неї так і залишились. Котик один в нас був, що збила машина теж, він спиналь­ник, Наталя забрала до себе. Кошенятко травмоване біля церкви, теж в неї. Песику Сні­керсу, що біля ринку жив, лапки відрізали якісь нелюди і вони з чоловіком йому зробили такий чобіток, щоб він хоча б міг ходити. Це реально, святі люди. Не кожна людина на це піде. Бо тут не просто взяти тваринку, тут постійне прибирання, годування, лікування. А одного котика, який втратив зір після тяжкої травми і якого виходжувала Наталя, зго­дом залишили у львівській кліні­ці, де його лікували. Сказали, що дуже його полюбили. Тепер він там живе, усіх зустрічає».

Стелла Яворська продовжує: «Є чимало неймовірних історій й неймовірних людей. Співпра­цюємо з Жидачівським приват­ним притулком, який відкрив уже як зо два роки молодий чоловік, що повернувся з війни й комі­сований за станом здоров’я. Коли у нас критична ситуація, він завжди допоможе й прилаштує наших підопічних».

Мають зоозахисниці й своє бачення, як пересічні люди мо­жуть покращити ситуацію з без­домними тваринами, бо розу­міють, що один стерилізаційний пункт, ініціатива з хатками, не вирішать проблеми з бездомними чотирилапими  в Стрию.

«Треба найперше вирішувати проблему з людьми. Просто в нашій країні немає сили закону. Поки люди самі не зрозуміють, поки не зникне безвідпові­даль­ність – порядку не буде. А дітей з садочка необхідно вчити, як поводитися з тваринками і з до­машніми, і вуличними, –  слуш­но зауважує Леся Павлів. – На­приклад, дивіться, якщо на те­риторії гаражного кооперативу розмножилися песики чи котики, то було б правильним, щоб го­лова кооперативу звернувся до власників гаражів, вони б зібрали гроші, простерилізували тваринок і тоді б в майбутньому популяції не збільшувалися. Але ж усім байдуже…».

Як вихід з ситуації, волонтерки кажуть, що було б добре, якби до вирішення проблеми розмно­ження безпритульних, та й, зрештою, й домашніх тварин, залучалися серйозні спонсори, окремі організації, які систе­матично у ветлікарню спрямо­вували б кошти для стерилізації, а мешканці про це знали й могли скористатися цією послугою. Наприклад, старші люди, які тримають кішечок і собачок, та коли вони приводять потомство, то потай, від безгрошів’я, вики­дають їх на вулицю, відвозять подалі від свого дому.

Ще, на думку дівчат, церква має також говорити на тему гуманного поводження з твари­нами. Волонтерки навіть звер­талися до священнослужителів з проханням приділити увагу в проповіді бодай кілька хвилин, та наразі, категорично не відмов­ляють, але й не погоджуються.

«Розумієте, треба людям ска­зати, що гріх топити, викидати, знущатися, краще звернутися до волонтерів, які не скривдять беззахисних тваринок, а підка­жуть, що зробити чи просто за­беруть та спробують зарадити ситуації, – каже Стелла. – А приклад треба брати з таких священників, як отець Степан з Успенської церкви. Я знайшла на Івана Купала семеро кошенят, викинутих у парку Шевченка. То о. Степан взяв одне кошенятко в мене. Я парафіянка цієї церкви і він знав, чим я займаюся. У нього двоє донечок, і він каже, я хочу взяти для дітей, щоб вони зро­зуміли, що  таке відповідальність і що треба за кимось доглядати. Він разом з дружиною, з дівчат­ками прийшли й вибрали  білень­кого хлопчика, який в них тепер живе».

Стелла розповіла, що якраз тоді в неї жив голуб, якого знайшла з розмальованими в рожевий колір крилами, й ду­мала, що діти познущалися так.  Не знала, що з ним робити. Отець Степан за збігом обставин за­ймається голубами, тож жінка розповіла про свою знахідку. Він оглянув, що кільця на лапках в птаха були, отже він комусь належить. З’ясувалося, що голуб пилетів аж з Румунії. У той час  проходили  змагання голубівників й через якісь причини птах не міг далі летіти, от і став знахідкою для волонтерки. Згодом врято­ваний голуб повернувся до свого дому.

Знаючи, що Стелла годує безпритульних собак, отець час­тенько приносить м’ясо для її підопічних.

Приватний підприємець Ро­ман Гірник упродовж багатьох років також вагомо допомагає волонтеркам фінансово, долу­чаю­чись до усіх збірок та пере­дає харчі для тваринок.

Від таких історій й таких лю­дей, справді, тепліше стає на душі й світ не здається безна­дійним і байдужим.

Дівчата й надалі продов­жу­ватимуть ініціативу з «хатками для безпритульних тварин» та з настанням весни стоїть гостріше інша проблема – обробка песиків і котиків препаратами від кліщів, бліх, що тягне за собою за­хворювання на різні недуги й відповідно дороговартісне ліку­вання. Й тоді гроші, які вдається зібрати від небайдужих, та й переважно власні кошти, дово­диться спрямовувати саме сюди й деколи навіть «врізати» з харчування.

Для бажаючих допомогти фінансово ми в кінці статті зали­шимо розрахунковий рахунок, а можна самостійно купити пре­парати, корм й зв’язатися з во­лонтерками у групі «Хвостики Стрия» та передати, а ще можна залишати у ветаптеці в Юрія Козака (біля ринку).

На просторах інтернету про­читала таку думку: «Тваринам пощастило найменше – жити у бо­жевільному світі, де один і той самий вид одночасно їх нена­видить і обожнює, винищує і рятує, знущається і захищає»… І не посперечаєшся.

У світі продається майже все, але неможливо купити любов песиків і котиків, щоб змусити чотирилапих лащитися, лизати руки чи махати хвостиком, по­спішаючи вам назустріч. Таку нагороду отримують лише ті, в кому живе світла душа і добре серце. Задумайтеся, варто лише бути добрішими до тварини і вони віддячать сторицею.

Реквізити для небайдужих:

Найменування отримувача: БО БФ КОЛЯДА.

Код отримувача: 44842107.

Рахунок отримувача: UA 603052990000026005001030549.

Назва банку: АТ КБ «ПРИ­ВАТБАНК».

У призначенні вказати «бла­годійна допомога».

 

Наталія КАРПЕНКОВА.

Фото авторки.