8 лютого 1948 р. в урочищі «Полінський» села Верхнє Синьовидне (Сколівського району) відбувся нерівний бій українських підпільників з оперативною групою МДБ УРСР, в результаті якого були вбиті 9 повстанців. Серед загиблих – референт СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН Зеновій Ліщинський – “Сайгор”.
Народився З. Ліщинський 24 квітня 1926 р. у місті Стрию, в родині священика. Він був четвертою дитиною в сім’ї. Мати Климентина – рідна сестра батька Степана Бандери о. Андрія Бандери, батько – о. Микола Ліщинський був парохом церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Стрию.
Зеновій навчався в народній школі імені Маркіяна Шашкевича, з 1939 р. – у Стрийській середній школі. Під час німецької окупації – навчався в місцевій гімназії. Завершити навчання йому не вдалося, адже після приходу більшовиків у 1944 р. змушений був перейти у підпілля. Організаторські здібності, енергійність, аналітичний склад розуму одразу ж привели молодого націоналіста у службу безпеки ОУН. Не дивлячись на досить юний вік (20 років), уже в травні 1946 р. “Сайгор” був призначений референтом СБ Стрийського надрайонного проводу ОУН. І працював на цій посаді до кінця літа 1947 р. Один із підпільників у своїх спогад-хроніці згадував: «Сайгор» («Стальний») мав дуже багато цікавих пригод в наскоках і боях з большевиками. Одного разу 1946 року в селі Бандрові так його оточили большевики, що важко було вирватися. Кілька большевиків вхопило його за шинелю, яку він скинув і так вирвався. Там тоді впало кілька бойовиків, а він ще з одним врятувався».
15 вересня 1947 р. З. Ліщинського “Сайгора” перевели на працю до Дрогобицької окружної референтури СБ. На посаді референта СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН “Сайгор” працював аж до своєї загибелі.
Історик В. Ільницький, працюючи з архівними матеріалами в ГДА СБУ зазначає те, що у документах радянських репресивно-каральних органів досить часто згадується ім’я З. Ліщинського. Зокрема, завдяки допитам арештованих, радянська влада мала його характеристику: «.. високого зросту, шатен, волосся зачісує на правий бік, худорлявий, ніс горбатий, має ручний круглий годинник малого розміру, білого металу з чорним ремінцем. Одягнений у цивільний піджак, німецькі штани галіфе, хромові чоботи з простими передами, шапка цивільного місцевого покрою, попелястого кольору, озброєний автоматом ППД і пістолетом ТТ». Розшук З. Ліщинського здійснювався за агентурною контрольно-наглядовою справою «Карпати».
6 лютого 1948 р. під час проведення операції «Ущелина» у районі с. Верхнє Синьовидне за даними інформатора у присілку Заводи був заарештований місцевий житель, який підтримував зв’язки з націоналістами та знав місце розташування їхньої криївки. На допиті той зізнався, що в жовтні 1947 р. здійснюючи польові роботи на своєму полі випадково знайшов криївку. Після цього підпільники взяли його у криївку, де утримували протягом двох діб, а потім відпустили з умовою, що він нікому не розкаже. На основі цих даних, 8 лютого 1948 р. оперативною групою МДБ УРСР і оперативним складом відділу 2-Н УМДБ, була проведена операція в результаті якої був знайдений капітально влаштований бункер, в якому перебувало 9 підпільників. Ось як згадує загибель Зеновія Ліщинського в свої спогадах підпільниця Марія Савчин «Марічка»: «Нечай приніс вістку про загибель референта СБ Дрогобицької округи «Сайгора», якого ми зустрічали на зв’язку минулої осени. Він враз з охороною і секретаркою, яка походила зі Сколього, загинув у бункері під час облав на Карпатські ліси. Вони встановили кулемет при вході до бункеру й оборонялись, доки стало набоїв, однак прорватися зі щільно обложеної ворогом криївки не змогли. «Сайгор» був інтелігентна людина, надійний працівник і заступити його місце вже не було легко».
Разом із З.Ліщинським загинули: Степанія Вітрук «Мирославна», Григорій Диміцький «Лісник», Михайло Кавка «Карпо», Микола Масний «Бурлака», Микола Тарахома «Кум», Осип Хандон «Крук», підпільники «Гомін» та «Чорний». З криївки було вилучено 2 друкарські машинки, радіоприймач, продукти харчування та аптечка.
Загиблих повстанців спочатку забрали у село Корчин, де зганяли людей на впізнання, а відтак завезли у Сколе на подвір’я НКВД. Пізніше тіла викинули за містом, на Альтану. У 1992 р. громада Сколівщини на тому місці насипала високу могилу та встановила пам’ятний хрест.
Не менш трагічна доля його родини. Отець Микола Ліщинський був заарештований НКВД 31 травня 1945 року, мати Климентина через кілька днів. Після арешту Ліщинських морили холодом і голодом, безперервно викликали на допити, особливо вночі. Прискіпливо вели слідство щодо Климентини, бо знали що це тітка самого Степана Бандери. Не отримавши бажаних зізнань, енкаведисти відправили етапом о. Ліщинського з Дрогобича до Київської тюрми. За одними даними там пароха було жорстоко закатовано, за іншими – він загинув в поїзді по дорозі на заслання в Сибір, тіло викинули з вагона, місце його поховання невідоме.
Климентину засудили на 10 років заслання в Казахстан. Відбувши ув’язнення, повернулась додому у 1958 р. Не мала де жити, оскільки рідний будинок вже був націоналізований і відданий іншим людям. У Стрию фактично проживала нелегально. Оселилася в своїх знайомих біля Успенської церкви. Опікувалися нею родина Гайдукевичів. Померла Климентина у 1980 р. Сестра Зиновія Ірина – закінчила Стрийську вчительську семінарію, членкиня ОУН, підпільні псевдоніми – «Оришка», «Варвара». Займалася підготовкою кадрів УПА. Загинула в бою з енкаведистами разом з чоловіком 22 березня 1946 р. у с. Страшевичі Старосамбірського району. Наймолодший син Ліщинських – Богдан вступив до відділу протилетунської артилерії дивізії «Галичина». Пропав безвісти в 1945 р.
Діана ІВАНИЧУК.
____________________
На фото: Зеновій Ліщинський та будинок Ліщинських у м. Стрию на вул. Львівській, 19.
Leave a Reply