ЧИМ БІЛЬШЕ ЗНАЄШ, ТИМ ПРОСТІШЕ ПИСАТИ
Серед когорти митців нашого краю помітне місце посідає стриянка Теодора Савчинська-Латик. За фахом вона стоматолог. До 1997 року працювала в залізничній лікарні. Попри роботу займалася самоосвітою, зокрема, вивченням іноземних мов. З 2004 року – керівник молодіжного літературного гуртка «Мелодія слова». Працювала викладачем-катехитом у Центрі передшлюбної катехизації наречених при Катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці, закінчивши у 1997 р. чотирирічні Катехитичні курси при Львівській Архиєпархії. За творчість для дітей і використання ними поезій у своїх виступах отримала Міжнародну нагороду – «Орден Усмішки» (2003 р.).
Нині весь свій вільний час присвячує творчості, зокрема поезії. Девіз Теодори Петрівни: «Кожний день для молитви і праці, а вільна хвилина – для творчості». Поетам-початківцям радить навчитися слухати себе і всебічно розвиватися, багато читати, бо чим більше знаєш, тим простіше писати. Творчість несе щось важливе для кожного, тому треба багато працювати над собою, а тоді буде видно результат.
Знайомимо читачів з кількома віршами Теодори Савчинської-Латик, члена НСпУ.
ПОЕТ
У Всесвіті все рівномірно,
І час, і плин, і довгота…
Безодню чорних дір покірно
Крутить, як жорна, суєта.
І над проваллям тим далеким,
Аналогічно, як у нас,
Несе веселка в барвах декор
Для мізансцен зіркових трас.
Земні живучі мікрокосми
На паралелях, як в планет!
Веселки колір доленосний
Побачить лиш хіба поет!
РОЗМОВА З ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ
Іду я знову на розмову у час суєтний і важкий.
Несу тобі, Тарасе, слово, мо‘ полекшає на душі.
Крокують генії, титани і сивочолі парубки…
Коли вже звільниться й повстане сама Вкраїна у собі?!
Допоки кривдники уперті і недолугі сівачі –
В них правда ділиться на чверті, а в чверті темінь, як в ночі.
Ну що, Тарасе, наш небого з тої провидниці зорі?
Шлемо молитви ми до Бога, а московіт вклада – парі…
Брехнею, наче павутинням: очі униз, в руках – хомут.
Хто зна яке ще баговиння у нашім домі розведуть.
Дорога хресна у Сибіри кричить про помсту до зірок,
Й голодомори – у ефірі сплетений з нації вінок.
Допоки слухати ми будем нової вигадки слова…
Прийшли масони, як приблуди, іде з підтекстами «братва»
Усім потрібна Україна – без українців – лиш земля…
Терпіть терпінням, а чужИна ковтає інтелект здаля…
У пребагатій Україні народ скотився до жеброт:
На постаменті ж бо єдині: маріонетка й анекдот.
До всіх ми надто вже лояльні; своїм, для себе – далебі.
Так світ живе. Парадоксально, а ми для всіх – лиш не собі.
Отут, Тарасе й вся недоля, що при тобі ще розвелась.
Сьогодні вже хоч ніби воля, не видно Долі в нас чогось…
Наталія КАРПЕНКОВА.