Пам’ятаючи, що «доброго ніколи не буває забагато», особливо, якщо йдеться про українську пісню, хочу ще раз нагадати про турецький фільм «Величне століття. Роксолана». Режисери, постановники фільму, знаючи про співочу душу українців, як поціновувачі цієї перлини нашого народу, вкладають в уста німецької акторки (вона ж Роксолана — Гюррем, улюблена дружина османського султана Сулеймана ІІ), українську колискову:
Ой люлі, ой люлі,
Налетіли гулі,
Налетіли гулі,
Та й сіли на люлі.
Стали думать і гадать,
Чим дитятко годувать:
Чи кашкою, чи медком,
Чи солодким молочком.
Пізніше бачимо, як її четверо дітей співають цю колискову над хворим братиком. І ще: журливу українську народну пісню «Ой у гаю при Дунаю» співає Гюррем у нелегкий час свого життя:
Ой у гаю, при Дунаю
Соловей щебече,
То він свою всю пташину
До гніздечка кличе.
Ой тьох-тьох,
ой тьох-тьох-тьох,
Соловей щебече,
То він свою всю пташину
До гніздечка кличе.
Ой у гаю, при Дунаю
Там музика грає,
Бас гуде, скрипка плаче –
Милий мій гуляє…
Десятки років у неволі, але не забула українських пісень, та ще навчила своїх дітей їх співати.
Отже, українські пісні знають у світі!
А наші гаївки! Хіба вони не є продовженням далекоминулих веснянок? Звичайно. І Церква сприяє цьому. У довгоочікуваний Великдень після святкового родинного сніданку біля церков збирається багато дітей, молоді. Линуть радісні весняно-великодні дзвони. Старші, згуртувавшись, співають воскресних пісень, а діти, взявшись за руки, утворюють живий барвистий ланцюг. У хороводах традиційно виспівують «Огірочки», «Ми голубку ізловили», «Пливе качур», «Подоляночку». А скільки рухливості, веселості надає гра «Ремінь». Тут і старші, які втікають від ударів справжнього ременя, а діти сміхом і радісними вигуками допомагають їм.
Гаївки і є продовженням наших прадавніх веснянок. Дай, Боже, щоб вони не занепали, не зникли.
Купальські пісні виконувалися напередодні свята Різдва Івана (Хрестителя). Це свято припадає на 7 липня. Центром купальського свята ставало місце за селом чи містом, на березі річки. Хлопці напередодні ставили обрядове дерево (марену), а дівчата при-крашали його вінками, квітами, стрічками. Хлопці розкладали вогонь, через який перестрибували, а опівночі ходили шукати цвіт папороті, який віщував тому, хто його знайде, скарби, багатство, статок і здоров’я. Дівчата плели вінки і пускали на воду, дивилися, куди попливе він, а часто пускали два вінки, загадуючи один на себе, а другий — на коханого. Якщо вони сходилися на воді, то це був вірний знак, що будуть у парі.
Сьогодні Івана, а завтра —
Купала,
Стороною дощик іде…
Стороною,
Та й на мій барвіночок
Зелений.
Кругом Мариноньки ходили
дівоньки,
Стороною дощик іде…
Стороною,
Та й на мою рожечку
Червону.
Ой на морі хвиля, а в долині роса,
Стороною дощик іде…
Стороною,
Та й на мою доленьку
Щасливу.
Це свято відновили стрияни 7 липня 1989 року на березі р. Стрий. Опівночі темне небо із зорями вперше почуло «Ще не вмерла Україна…», заборонений, а тепер державний гімн України.
Хто ж забороняв? Оці наші північні сусіди-москалі, яким дуже хочеться стерти з лиця землі нашу славну Україну, загарбати всі її багатства та привласнити собі плоди праці рук і розуму україн-ського народу. Ці темні ворожі сили намагаються знищити нашу національну ідентичність, а насамперед, возвеличену українську пісню і її творців. Так були знищені А. Ведель, М. Леонтович, М. Лисенко, М. Березовський, а могила Д. Бортнянського у Петербурзі «десь зникла». Чому? Тільки тому, що вони своєю творчістю показали всьому світу красу і велич української пісні.
Зимою 1932 року сталінські кати знищили 200 українських кобзарів. Їх скликали нібито на якийсь з’їзд до Харкова. Цих беззахисних сліпих співців у люті морози вивезли у безлюдну яристу місцевість і там покинули. За що? За те, що співали українські пісні і думи.
Радянська репресивна машина діяла активно і в кінці 20 століття.
Анатолій Солов’яненко (1932-1999 р.р.) своїм лірико-драматичним тенором полонив сцени театрів Ла Скала (Мілан), Болгарії, Румунії, Австралії, Канади. У репертуарі — 17 оперних партій, безліч романсів, народних пісень. Мав відзнаки Заслуженого та Народного артиста УРСР, лауреата Шевченківської премії. Але не заспівав ні однієї пісні про комуністичну партію. Відмовився від пропозиції переїхати до Москви, а ленінську премію передав у Фонд Миру. Внаслідок інтриг раптово помер від інфаркту у 66 років, залишивши цей несправедливий світ.
У 1979 році від рук московських найманців загинув композитор Володимир Івасюк (1949-1979 р.р.), зачинатель нової української естради. Його пісні «Балада про дві скрипки», «Лиш раз цвіте любов», «Стожари», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Я твоє крило», «Пісня буде поміж нас» відкрили світові глибінь української душі у музиці. А «Червона рута», написана ним у 19 років, і сьогодні з нами! 22 травня 1979 року домовину з тілом Великого Українця Володимира Івасюка на руках несли, вистеленими квітами вулицями Львова до Личаківського цвинтаря. Ця процесія стала актом непокори, протестом проти свавілля зросійщеного апарату. «Червону руту» співають по цілому світі.
Ще один приклад трагічної загибелі — вбивство композитора Ігоря Білозіра (1955-2000 р.р.), керівника ансамблю «Ватра», популяризатора найкращих зразків української естради, виконавця українських пісень, народного артиста України. Пісні «Ватри»: «Мамина світлиця», «Калино, калино», «Ласкаво просимо», «Пшеничне перевесло» та багато інших звучали у виконанні В. Зінкевича, О. Білозір, Л. Сандулеси, Квітки Цісик. «Ватра» гастролювала в Польщі, Німеччині, Канаді, США, не рахуючи гастролей по Україні. Волелюбна пісня великого патріота України І. Білозіра «Від Бога наша пісня, наша мова» закликала:
Встань з колін, народе мій,
Гордість маєш ти.
На колінах не прийдеш
До свої мети…
У ніч з 8 на 9 травня 2000 р. І. Білозіра жорстоко побили два п’яні росіяни за спів українських пісень у кав’ярні. 28 травня назавжди зупинилося серце композитора. 30 травня трауром вкрилася Львівщина, уся Західна Україна. Тисячі людей проводжали в останню дорогу Великого Українця. На похороні люди ридали. Хоронили Народного артиста Ігоря Білозіра 30 священиків. Його зірка згасла, але не згасла любов народу до його творчості — вічного і цілющого джерела українського народу.
Українську пісню, її творців і виконавців московити нищили. Намагались і намагаються зараз нав’язати чужу вульгарну «попсу» та інший огидний непотреб. Це робилось і робиться для того, щоб знищити нас духовно, а потім і тепер фізично. У найтяжчі і найжорстокіші періоди боротьби з тоталітарним режимом на 2-ох Майданах 2004, 2013-2014 років українська пісня піднімала дух майданівців у боротьбі за гідність та незалежність України.
2 квітня 2012 року українці підтвердили своє неофіційне звання «найбільш співучої нації». Відбувся найдовший музичний телемарафон національної пісні, що тривав 110 годин. Його побачили у 155 країнах світу. Рекорд було зафіксовано представниками Книги рекордів Гіннесса та Національного реєстру рекордів України. Участь у марафоні взяли 2012 учасників та прозвучало понад 3 тисячі пісень. Автором ідеї був заслужений діяч мистецтв України, «співаючий ректор» Михайло Поплавський.
Пісенне гроно України (не враховуючи оперних співаків, артистів):
Відійшли у кращі світи: Борис Гмиря, Анатолій Солов’яненко, Назарій Яремчук, Раїса Кириченко, Дмитро Гнатюк, Микола Мозговий, Андрій Кузьменко, Квітка Цісик, яка несла українську пісню на всі континенти. Композитори та виконавці власних пісень — Володимир Івасюк та Ігор Білозір, які загинули від рук КГБ.
Сучасні артисти: Ніна Матвієнко, Софія Ротару, Павло Дворський, Василь Зінкевич, Оксана Білозір, Святослав Вакарчук, Тарас Петриненко, Віктор Павлик, Олександр Пономарьов, Іво Бобул, Іван Попович, Павло Мрежук, Павло Зібров, Ліля Сандулеса, Віталій і Світлана Білоножки, Алла Кудлай, Стефан Гіга, Михайло Поплавський, Ми-кола Гнатюк, Марія Бурмака, Жанна Бондарук, Назар, Дмитро, Марічка Яремчуки, Катерина Бужинська, Наталя Бучинська, Анатолій Матвійчук, Ірина Федишин, Олег Скрипка, Тіна Кароль, Олег Винник, Злата Огнєвич, Наталя Могилевська, Алла Попова, Оксана Муха, Оксана Пекун, Оля Полякова, Дзідзьо (Михайло Хома), Андрій Хливнюк, Гайтана, Тоня Матвієнко. І наш стрийський маестро Михайло Золотуха зі своєю чудовою «Говерлою». Портрети багатьох артистів прикрашали класну дошку.
Звичайно, це не повний перелік шанованих талантів України. Ми гордимося і нашими співочими талантами — переможцями Євробачення: Русланою (2004 р.), Джамалою (2016 р.), гуртом «Калуш» (2023 р.).
Ще з княжих часів і до сьогодні в Україні існують численні хорові колективи як у селах, так і в містах, які популяризують українські пісні. Майже в кожній церкві є свій хор, який прославляє Господа Бога на Святих Літургіях.
Безліч вокально-інструментальних, фольклорних ансамблів, квартетів, дуетів підносять українські пісні до світової слави.
Та знову велике випробування для українського народу, для української пісні: о 5-ій годині ранку 24 лютого 2022 року московія почала неоголошену повномасштабну війну на Півночі, Сході і Півдні України. Цілий світ здригнувся від жорстокості рашистів. А українська пісня і тут допомагає нашим захисникам долати ворога. «Байрактар», «Пісня переможе» (виконує Дзідзьо та О. Пономарьов), «Не сумуй» (Тарас Тополя), «В той день, коли закінчиться війна» (Святослав Вакарчук), «Розстріляна весна» (І. Федишин) — ці і багато інших пісень надихають на перемогу. Українці співають у підземці, рятуючись від обстрілів, співають артисти та воїни на фронті, співають навіть діти, збираючи кошти на ЗСУ!
Співають новітню патріотичну пісню і учні 4-В класу ліцею ім. Героя України Андрія Корчака:
Цвіла калинонька,
Та й в’янути стала,
— Ой чого ж ти, дівчинонько,
Сумненькая стала?
— Пішов мій миленький
У тероборону.
— Не журись, серденько,
Він край наш боронить.
Приспів
Ой слава, ой слава,
Україні слава!
Слава Україні,
І Героям слава!
Не хились, калино,
Вітами додолу,
Скоро повернеться
Твій милий додому.
Боже, дай нам силу,
Поможи нам, Боже,
Орків тих розбити,
Те кубло вороже.
Приспів
Бо наша Вкраїна,
Як рідная мати.
Ми будем з любов’ю
Її захищати.
Будем захищати,
Ще й оберігати,
Бо наша Вкраїна,
Як рідная мати.
Приспів
Ой слава, ой слава,
Україні слава!
Слава Україні,
І Героям слава!
І в додачу рок:
Наші славні ЗСУ
Косять орків, як траву.
Ой, москалики, бай-бай,
У московію втікай!
Хіба такий співочий народ можна перемогти? Ні в якому разі!
Наша українська пісня — душа народу. Вона, мов той чарівний птах Фенікс, що воскресає з попелу, воскресає, відроджується, стає символом невмирущості для нашого народу.
Під час такого прекрасного мистецького свята учні змогли задуматися, як берегти, шанувати, плекати українську пісню та її творців. Як берегти мову, любити все рідне і дякувати Богу за незнищенний дар — українську пісню. І тоді не страшні нам будуть підступи ворогів, тоді, як сказав Тарас Шевченко (сам любив і співав народні пісні, знав їх без ліку) «…наша дума, наша пісня не вмре, не загине». А з рідною піснею міцнітиме і розвиватиметься наша українська нація!
О пісне, рідна.
Подарунок мами!
Ти, пісне, ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та пісні рідної нікому не віддам!
Складаю щиру подяку вчителям І. Задоєнко, О. Меленчук, учням 4-В та 6-А класів, особливо Т. Костюк, Х. Їжак, Ю. Марій Г. Кушпір, З. Мощич за допомогу у проведенні свята.
Дарія ПРИПІН,
керівник гуртка «Діти Світла» ліцею ім. Героя України Андрія Корчака.