22 червня в Україні вшановували жертв радянсько-німецької війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця. Стрияни щодня бачать у своєму місті мовчазне нагадування тієї кривавої війни. Стрийська тюрма – сьогодні Меморіал «Борцям за волю України» – це частина історії, де переплелися героїзм і трагедія українського народу.
У 1920-30-их рр. тут за польської влади сиділи багато борців за волю України – членів ОУН. У 1939 р. внаслідок таємних домовленостями між двома державами західна Україна, зокрема і Стрийщина, опинилися під радянською рукою. Укріплення своїх позицій радянська влада проводила з усуненням усіх політичних опонентів або просто незадоволених новим режимом. Ховаючись за тезою про «загострення класової боротьби», органи НКВС розгорнули в західних областях широкомасштабні заходи з їх «ізоляції», що супроводжувалися арештами, розстрілами, виселенням за політичними, національними, релігійними та соціально-становими ознаками. Стрийська тюрма одразу ж наповнилася новими в’язнями.
Розстріли арештованих в Стрию потроху проводилися вже з 1940 р. Про це свідчать спогади, залишені очевидцями. Так, за спогадами уродженця с. Конюхів Андрія Піжанського, заарештованого в листопаді 1940 р., він часто чув рев мотору машини чи трактора і всі арештовані знали, що це розстрілюють в’язнів на тюремному подвір’ї. Згідно зі спогадами О. Заєць, брат якої загинув у тюрмі, ще у лютому 1940 р. було дано вказівку людям, які проживали навпроти тюрми, під загрозою смерті відкривати штори на вікнах…
На час нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. тюрми в західній Україні були переповнені в’язнями. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з «буржуазії», «куркулі», активісти національно-визвольного руху та ін. Зокрема, в стрийській тюрмі в цей час перебувало 916 чоловік, хоч ліміт її становив 227 чоловік. Органи державної безпеки УРСР намагалися вивезти заарештованих із прифронтової смуги вглиб території Радянського Союзу. Швидкий наступ нацистів, проблеми з транспортом та активізація націоналістичного підпілля, яке час від часу атакувало тюрми, визволяючи своїх, поставили радянські каральні органи перед неможливістю реалізації плану. А почали втілювати новий. Таким чином, з 22 червня розпочалися масові розстріли політичних в’язнів у західноукраїнських тюрмах, яке стало дієвим засобом знищення опонентів сталінського режиму.
У стрийській тюрмі кати застосовували вогнепальну зброю, а також кувалду та сокиру. Індивідуальні розстріли з часом змінилися на групові, які проводилися в тюремному харчоблоці, а точніше, в приміщенні лазні. Інколи арештованих вивозили для розстрілів і поза межі тюрми (на хуторі Пила). Щоб приховати передсмертні крики жертв від мешканців міста, екзекуції виконували під шум автомобільних і тракторних двигунів. Проте перед самим приходом німців енкаведисти, поспішаючи, ховали вбитих на подвір’ї тюрми та в її каналізаційних каналах. Після відходу радянської армії, органів НКВС двері в’язниці відчинилися і перед стриянами постала жахлива картина комуністичного терору: кров у келіях і коридорах, замурована камера стоячих трупів, приховані понівечені тіла людей у глибоких ямах та каналізаційних зливах.
3 липня 1941 р. в м. Стрию за участі делегацій з усіх сіл Стрийського району пройшов величний маніфестаційний похорон жертв НКВС, яких захоронили на місцевому кладовищі. Із міської церкви були присутні о. Ліщинський та священик із Ланів. Селянські вози під’їжджали вул. Трибунальською (тепер вул. Олесницького) з боку вул. Ягайлонської (вул. Бандери) під тюремну браму, звідки виносили по одній домовині, клали на віз і клали теж вінок. Таких домовин, немальованих, а тільки збитих із звичайних дошок, було винесено з тюремного подвір’я 56. Та частина тіл, які знаходилися у залитих вапном ямах, не змогли підняти. Вони так і залишилася лежати на тюремному подвір’ї, в ямах, які німці наказали засипати.
Шок від побаченого став одним із головних чинників укорінення антирадянських позицій тогочасного та наступних поколінь. Населення західного регіону після повернення більшовицького режиму в 1944 р. активно та довгий час підтримувало повстанський рух, що боровся за незалежність України.
Довгі роки таємниця стрийської тюрми була захована за високими мурами. Але людська пам’ять зберігає все. Питання про злочини НКВС вперше порушив вчитель історії Роман Грицай на засіданні дискусійного клубу «Аргумент» у 1988 р. А в 1989 р., коли було створено історико-просвітницьке товариство «Меморіал» на чолі з Йосипом Грищуком, про необхідність проведення розкопок на території тюрми заговорили більш активно.
18 червня 1990 р. Стрийська об’єднана рада звернулася до обласної прокуратури про порушення кримінальної справи щодо масових знищень в’язнів у колишній стрийській тюрмі. Разом з тим було створено комісію для допомоги у розслідуванні.
І вже 26 червня 1990 р. на території колишньої стрийської тюрми розпочалися розкопки. З першого дня в них брали участь небайдужі активісти: З. Медюх, О. Бойко, В. Комаров, В. Футерко, В. і Д. Бунецькі, І. Стасів, В. Гелетко, І. Чайківський, С. Болотін, В. Тарасюк, Б. Гомонов, С. Деркач та ін.
Працювали судмедексперт прокуратури В. Білецький, криміналіст міської міліції В. Мельник, старший слідчий Львівської прокуратури М.Дупак. Було опитано 50 свідків. Факт злочинів НКВС в тюрмі підтвердився: при розкопках на території тюрми виявили 255 людських останків, перегнилі рештки одягу, взуття, гребінці, окуляри. 96 черепів відсутні. Експерти Львівської прокуратури Т. Ліпцен та Ц. Нартіков підтвердили, що більшість загинули від вогнепальних поранень в голову: 132 черепи були пробиті радянськими кулями у потилицю, у кожному по 1-5 кульових пробоїн, 27 черепів мали великі пробоїни не кульового характеру (від удару багнетом), багато черепів проломлені зверху важкими предметами. Загиблі – чоловіки і жінки віком від 17 до 60 років.
Одночасно з розкопками у тюрмі зроблено ексгумацію жертв похованих на стрийському цвинтарі 3 липня 1941 р. Тут знайдено 57 кістяків.
У 1991 р. за проектом архітекторки Дарії Михаць на території тюрми було споруджено саркофаг-гробницю, куди покладено останки жертв НКВС. Поруч на стіні висічений хрест, обкладений стелами з рельєфним зображенням мучеників. На поминальну панахиду, яку відправив отець Йосафат, зібралося тоді чимало жителів Стрийщини.
Братську могилу на цвинтарі також було впорядковано. За кошти міського бюджету та пожертви громадян, за проектом Д. Михаць споруджено меморіальну каплицю з центральним написом «Пом’яни їх, Господи, у царстві Твоїм», а під ним слова «Жертвам комуністичного терору 1939-1941 р.р.».
Влітку 1991 р. в краєзнавчому музеї «Верховина» за участІ історико-просвітницького товариства «Меморіал» та Спілки політв’язнів, відкрилася експозиція під назвою «Реквієм», що розповідала про звірства НКВС на західних теренах України, в тому числі й на Стрийщині.
Через економічні негаразди в Україні спорудження повноцінного меморіального комплексу на території колишньої тюрми відклалося на невизначений час.
19 червня 2005 року на території колишньої стрийської тюрми відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу «Борцям за волю України», який став для стрийської громади місцем загальної скорботи та глибокої шани.
Залишаються ще багато ненадрукованих спогадів очевидців, зібраних стрийським історико-просвітницьким товариством «Меморіал», краєзнавчим музеєм «Верховина». Ці свідчення є важливі, адже вони показують справжнє обличчя комуністичної ідеології ХХ ст. та рашизму ХХІ ст.
Діана ІВАНИЧУК. Фото з архіву музею.