У фондовій збірці краєзнавчого музею «Верховина» зберігається чимало спогадів, записаних музейниками та власноруч написаних краянами. Це унікальні джерела краєзнавства, які часто використовуються для різних тематичних досліджень історії Стрийщини. Пропонуємо спогад стриянки, вишивальниці, членкині клубу вишивальниць м. Стрия Віри Нагірної про Стрийську жіночу середню школу № 1.
«Прочитала, що у краєзнавчому музеї «Верховина» діє виставка «Світанкова країна знань» («Історія і сучасність Стрийської ЗОШ № 1») і вирішила поділитися своїми спогадами про рідну школу. Я закінчила Стрийську жіночу середню школу № 1 – так тоді вона називалася – у 1953 році… Та розповім все спочатку.
До першого класу я пішла в далекому 1942 р. Школа наша тоді знаходилася у приміщенні по вул. Б. Хмельницького, 43. Моєю першою вчителькою була Анна Данилків, ми називали її пані Данилкова. Там я закінчила і другий клас. До сьогодні зберігаю, як дорогоцінну пам’ятку, Свідоцтва про закінчення І і ІІ класів, писані чудовим каліграфічним почерком А. Данилків українською та німецькою мовами…
До третього класу пішла вже після 1945 р. Школа початкова знаходилася в будинку по вул. Б. Хмельницького, 55 (тепер там житловий будинок). Нашою вчителькою була пані Анна Данилків. Чомусь у четвертому класі її замінюють новою вчителькою – Марією Марківною Сиротенко. Вона, здається, зі Східної України, але чудово розмовляє українською мовою. Інколи приходить до нас додому, часто запрошує до себе в гості.
До п’ятого класу ходимо вже до школи, яка знаходилась тоді в будинку по вул.Мазепи (теперішня назва). Класною керівничкою у нас була Марія Павлівна Стефанишин. Вона стриянка, українка, але викладала російську мову та літературу. Уроки її цікаві, а щоб ми краще вчилися, дає нам користуватися своїми конспектами – розлогими та змістовними.
Знанням української мови ми завдячуємо Софії Василівні Дибі (потім її прізвище – Терлецька). Софія Василівна дуже строга вчителька, але й дуже справедлива. Її уроки були надзвичайно цікавими. До кінця свого довгого, але дуже нелегкого життя, пані Зоня була моєю доброю приятелькою, порадницею. Математики вчила нас К. Дмитречко. М. П. Стефанишин «довела» нас до сьомого класу.
У восьмому класі – це вже старші класи – у нас інші вчителі. До нас зверталися на «ви». Школа знаходилася по вул. Незалежності. Класним керівником тепер є Степан Дмитрович Щурко – вчитель української мови та літератури. Мав університетську освіту, чудово знав свій предмет. Ми були в десятому класі, коли пана Щурка перевели на роботу інспектором міськвно, а нашою класною керівничкою стала Ольга Антонівна Камінська – вчителька алгебри та геометрії.
Російську мову та літературу викладала Валентина Павлівна Хрякова. Французьку – Віра Петрівна Печиборщ. Частина учениць вчила німецьку мову, яку викладала Євгенія Іванівна Гречак. Ми дуже любили уроки французької, а також нашу вчительку Віру Василівну…
Директором школи була Фаїна Степанівна Ковальчук, вона ж вчила нас історії. Була строгою, вимагала детального вивчення свого предмету. Шкода, що це була історія СРСР… Цікавими були уроки біології, якої вчила Марфа Филимонівна Деменко. Хімії вчив Олексій Якович Дубовик. Ще був дуже цікавий предмет – рукоділля (так називалася теперішня ручна праця чи трудове навчання). Учителькою рукоділля була Ірина Михайлівна Ольшанська. Ми вчилися в’язати гачком, дротами, вишивати хрестиком, низинкою, мережати. Ці навики знадобилися в дорослому житті.
При школі діяв хор, співали разом з хлопцями СШ № 2. Керував хором Іван Дмитрович Пакос. Брали участь в огляді художньої самодіяльності, так званих олімпіадах, і часто займали призові місця.
З Божою поміччю ми закінчили десятий клас у 1953 р. Успішно склали державні екзамени, отримали Атестати зрілості.
У березні 1953 р. помер cталін. Випускного вечора не було…
До сьогодні зберігаю щоденник за десятий клас, де записувала все завдане, а вчителі – оцінки. Від часу пожовтілі сторінки навіюють приємні спогади.
Нікого з моїх учителів уже нема серед живих, усі відійшли в кращий світ. Недавно не стало вчительки географії Галини Петрівни Писарчук. Та всі вони живуть у моїй пам’яті.
Ще хотіла б додати кілька слів про своїх однокласниць, а було нас 21. Надя Янківська закінчила хімічний факультет Львівського університету, потім викладала хімію в СШ № 1. Люба Пітула-Мельник після закінчення Львівського університету (українська філологія) працювала в СШ № 10. Віра Заплатинська після закінчення Львівської консерваторії працювала піаністкою у Львові. Фармацевтами стали Дарія Вегера та Стефа Пасічник. Лікарями – Марійка Диба (працювала рентгенологом у Моршині) та Марійка Зомчак. Біологію в Моршині викладала Анна Зубрицька. Ірина Собків закінчила Львівську політехніку, Ганнуся Дяк та Катруся Дашковська – Львівський торгово-економічний інститут.
І хоч багатьох з них немає серед нас, але я пам’ятаю про них. Доля декого мені невідома. Як уривки цікавої, колись прочитаної книги, гортаю спогади давно минулих днів: часом з радістю, інколи зі смутком.
Ще кілька слів про себе. У школі я була Віра Добровлянська, тепер – Нагірна. Після закінчення школи у 1953 р. я вступила до Львівського університету на українське відділення філологічного факультету. Університет закінчила у 1958 р., працювала вихователькою у дитячому садочку № 2 в Стрию, потім – аж до виходу на пенсію – коректором газети в Стрию.
Мої спогади нехай будуть шаною пам’яті про дорогих мені людей – вчителів та однокласниць…».
На фото: 1949 р. 7 клас. Сидять І ряд: Христина Стефанків, Люба Барабаш, Логінська, Марія Бруд, Комарницька, Катерина Лесів.
Сидять ІІ ряд: Бунецька, вчителі Н. Н., Віра Печиборщ, Марія Стефанишин, Фаїна Ковальчук – директор школи, Юлія Берегуляк, Н. Н., Віра Добровлянська, Марія Диба.
ІІІ ряд: Антоненко, Пищик, Н. Н, Анна Йонка, Жалівців, Марія Гладун.
IV ряд: Розалія Петришак, Розалія Худоба, Анна Зубрицька, Дана Бандера, Віра Заплатинська (Боженко), Уляна Диба (Мельникович), Ярослава Бузяк, Віра Петрів (Лобойко), Ярослава Умблят, Ярослава Хлонь, Дарія Явдошак.
Віра НАГІРНА. Фото з архіву авторки.