Є люди, чиє світло осяває не одне покоління через століття… Люди, яких за життя не помічають, а то і свідомо гнітять… Але чиї життєві випробування вихлюпуються у таку творчість, що вона залишається на віки. Так, вони часто трагічні – його картини. Не темою. Що, здавалося б, трагічного у чудесно, з високою майстерністю виконаному пейзажі? Чи в портреті? Цей сум, ця затаєна туга – в кольористиці, в приглушених напівтонах, в трагічно-фантазійних лініях і плямах його імпресіоністських робіт. Навіть у портретах.
Роман Ганкевич – художник, який належить до плеяди митців першої половини XX ст., що вніс свій вагомий внесок в мистецьку спадщину Стрийщини і Галичини. У виставковій залі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» відбулося відкриття виставки живопису «Відлуння історії» Романа Ганкевича.
– Ми продовжуємо відроджувати забуті імена, і сьогоднішній захід – ще один штрих до нашого нового проекту, який розпочав Стрийський краєзнавчий музей «Верховина», – сказав на відкритті виставки директор музею Микола Закусов. – Цими вулицями ходили люди, якими ми можемо гордитися, вони дихали з нами одним повітрям, вони розмовляли з нами про свої щоденні турботи, ділилися своїми болями… Особистості світового масштабу, у багатьох з яких доля склалася непросто…
– Якби, скажімо,таких особистостей мала Польща, Німеччина чи Франція, то про них би вже знав цілий світ, – підхопила думку попереднього виступаючого заступник начальника Управління культури, молоді і спорту Стрийської міської ради Юлія Курилишин. – Вони популяризували б їх якнайширше. А чим гірші наші таланти? Справді , – таланти світового масштабу, і не важливо, що жили і творили вони у такому невеличкому містечку. Можливо, навіть символічно, що саме Стрий, фактично – центр Європи – народив стількох талантів. Воістину, благодатна наша земля! Ми можемо і маємо гордитися нашим містом, нашими земляками, відроджувати і популяризувати забуті імена.
Продовжуючи цю думку, директор Стрийської школи мистецтв Зеновій Куйбіда подав ідею, що такі заходи доречно задокументовувати – хоча б невеличкими каталогами або буклетами про подію і про саму виставку – з переліком творів і короткими біографіями. Адже якщо не робити цього, то подія сама по собі піде в минуле і зітреться з пам’яті, не залишивши сліду.
Безперечно, в Стрию знайшлися б меценати, які взяли б на себе цю почесну місію.
Довідку про життя і творчість Романа Ганкевича підготувала науковий працівник краєзнавчого музею Ірина Ханик.
– Роман Ганкевич народився 13 січня 1913 року у Львові, хрестили його у церкві св. Юра. Мати Володимира походила зі знаної української священичої родини і була наймолодшою дочкою о. Володимира Мартинкова й рідною сестрою о. Осипа Мартинкова.Ця родина залишила вагомий слід в історії церкви і «Просвіти». Батько, Ярослав Ганкевич, відомий на той час архітектор і громадський діяч, загинув у Першій світовій війні.
Романа виховував батьків брат Лев Ганкевич – юрист, віце-прем’єр ЗУНРу. Це і позначилося на долі хлопця. За радянських часів Роману клеїли ярлики українського буржуазного націоналіста. Його прирівнювали до найлютіших ворогів народу. Роман Ганкевич завжди був під наглядом і пильним оком органів НКВС. Та в манері і характері юнака поєднувалася любов до рідної землі і любов до Бога. Роман був високоосвіченою людиною з вродженою галицькою шляхетністю. Закінчивши Краківську академію мистецтв та Віденську Вищу школу мистецтв, працював художником, сценографом у театрі «Атенеум» у Варшаві (1935-1939) спільно з Е. Липинським, в 1939 році – в театрі у Відні. Коли почалася Друга світова війна, був санітаром в одному з військових шпиталів. Командування російської армії арештувало Романа і вивезло до Києва, а далі до Москви. Під час допитів вибивали різні зізнання, тричі ставили до стінки і цілилися для розстрілу. У 1945 році його відправили в концтабір у Тайшет. Дружина з сином подалася за кордон, де знайшла прихисток, не залишивши про себе ніякої звістки.
Працював на лісоповалі і якось мало не загинув, коли його привалило деревом. Можливо, там, у холодних снігах і залишився б назавжди без могили й хреста, якби не випадок. Ангелом долі стала така ж засуджена дівчина Петронеля. Важка хвороба прикувала її до ліжка. Дівчину не брали на роботу. Та в цей день вона попросила товаришок викотити її трохи з бараку, і її взяли в ліс. Дівчина стала свідком біди, коли зрізана сосна придавила чоловіка. Вона зчинила галас, прибігли дівчата й покликали підмогу. Романа відправили в санітарну частину. Потрібен був спеціальний догляд і доглядальниця. Нею і стала Петронеля. Багато місяців вона годувала Романа з піпетки, а потім з маленької ложечки. Надії на одужання були невеликі, але вона молилася і вірила… І Роман одужав. Роки минали. Звісток про дружину й сина не було. І Роман одружується з Петронелею. У них народилася дочка Володимира.
У тих далеких місцях з тріскучими морозами начальству також хотілося мати живописні картини. Романа звільнили від робіт і дали можливість малювати, щоб задовольнити апетити начальників. І ось – довгоочікувана воля. Після звільнення з табору працював у Театрі руської драми в Караганді (Казахстан). Далі після довгих років поневірянь повернувся до Стрия.
Відповідну роботу колишньому в’язневі знайти було непросто. У вищі навчальні заклади на роботу таких не приймали. У 1956 – 1962 роках – сценограф Стрийського, Івано-Франківського, Львівського театрів. У 1959 році керував дитячою студією при районному Будинку культури в Стрию. В невеличкій студії вчив молоді таланти малювати, творити те прекрасне, яке дає наснагу жити.З його школи вийшло багато відомих учнів, серед яких – Софія Садловська, Любов Коваль, Богдан Королишин, професор Львівської академії мистецтв Ігор Боднар, Одеської – Валентина Лукач , власні діти – Володимира і Ярослав. До нього за порадою зверталися студенти вищих і середніх спеціальних мистецьких закладів. Нікому не відмовляв у консультації. Охоче ділився своїми знаннями і робив це, як розповідає пані Володимира, «світячись у великій жертовній любові до кожного митця, якого ніби благословив своїми порадами на мистецькій ниві». Пам’ятають Романа Ганкевича і в Стрийській конторі глибокого буріння, де він працював художником-оформлювачем. Дружина Петронеля завжди була поруч – і друг, і сестра, і щирий порадник.
Роман був активним членом літературно-мистецького об’єднання «Хвилі Стрия» і неодноразово брав участь у мистецьких виставках, що організовувалися об’єднанням. Митець плідно працював у жанрі графіки, живопису, був великим майстром портрета. Його відомі твори «Краєвид» (1935 р.), «Кладка» (1967 р.), «Тече річка» (1968 р.), «Сколівщина» (1968 р.), «Автопортрет», «Гірська весна», «Дорога» та ін. Художник таємно займався сакральним живописом, розписував церкви в Завадові, Вівні, Добрянах.
Діти Володимира і Ярослав пішли батьковою стежиною. Володимира закінчила Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва. Займається ткацтвом, живе і працює у Львові, членкиня Національної Спілки художників України. Учасниця українських та міжнародних художніх виставок у Львові, Києві, Детройті, Чикаго, Мюнхені, а в 2002 році мала спільну виставку з чоловіком, знаним художником Василем Бажаєм у Чикаго. Син Ярослав, як і батько, був художником, викладав у Стрийському вищому художньому училищі № 16. Внук, син дочки Володимири, Роман – мистецтвознавець.
До останніх днів життя Роман Ганкевич залишався митцем з великої літери, а за станом душі – великим інтелігентом, в якому поєднувалася віра в Бога і гаряча любов до рідної землі, її традицій та культури.
Відійшов в інші світи художник 29 жовтня 1976 року у Львові та заповів поховати себе у Стрию поруч з дружиною.
Своїми дитячими спогадами про сусіда – пана Романа, його доньку, сина і дружину поділився стрийський бард, учасник Майдану Зеновій Медюх, назвавши його батьком імпресіонізму в Україні. Згадували про цю неординарну особистість сестра художника Ігоря Боднара, стриянка Ярослава Боднар-Левицька, громадська активістка, краєзнавиця Таїсія Гайдукевич, а заступниця директора музею Галина Верес розповіла про свої враження від спілкування з Володимирою – донькою пана Романа. До речі, виставку творів Романа Ганкевича гармонійно доповнили гобелени його доньки Володимири, які вона люб’язно надала на виставку.
І традиційно, була світлина на згадку. З самим Романом Ганкевичем, майже зримо присутнім на автопортреті.
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ. Фото автора.